Анотація справи: Чи може третя особа отримати доступ до медичної документації пацієнта, якщо пацієнт її для цього спеціально уповноважив?

Суд: Апеляційний Суд штату Іллінойс, США, Третій Округ

Назва справи: Cannell v. Medical and Surgical Clinic

Дата винесення рішення: 6 серпня 1974 року

Цитування справи: 21 Ill. App. 3d 383, 315 N.E. 2d 278

У старомодній, патерналістичній медицині, такого поняття, як отримання доступу до медичної документації пацієнта, в принципі не існувало. Як література, так і тогочасна судова практика вбачала майнові права у медичній документації в лікаря, або лікарні, де вона зберігалася, і жодних прав, по відношенню до цієї документації пацієнти зазвичай не мали (зокрема, див. McGarry v. J.A. Mercier Co., 272 Mich. 501 (1935)). Тим не менше, з середини 20 століття стала з'являтися судова практика, де пацієнти зверталися з позовом до суду для витребування медичної документації, частіше за все, в рамках позову щодо лікарської недбалості, іноді, отримання виплат страхового полісу.

У цій справі, позивачка, звернулася з клопотанням до суду в силу відмови відповідача надати медичну документацію щодо пацієнта, який проходив лікування в одного з лікарів в закладі охорони здоров'я відповідача. Свого часу, цей пацієнт заповнив спеціальну форму, в якій уповноважив позивачку отримати усю медичну документацію стосовно його стану здоров'я нею. Ця форма мала на меті отримання формуляру, запит на який був направлений до лікуючого лікаря пацієнта, що уповноважив позивачку отримати цю документацію. У позовній заяві, позивачка вказувала, що інший лікар, колега лікуючого лікаря вищезгаданого пацієнта, стверджував, що клініка не буде надавати жодної інформації про цього пацієнта без згоди його роботодавця, і що позивачка в розмові з цим лікарем вказала, що стандарти практики між юристами та лікарями, ухвалені Peoria Bar Association та Виконавчою Радою Peoria Medical Society передбачали, що такий медичний звіт насправді може бути наданим, для чого необхідна письмова згода пацієнта; проте, тим не менше, відповідач відмовився надавати будь-яку медичну документацію, що стосувалася лікування та медичних обстежень пацієнта. Відповідач відреагував на позов доволі негативно, заявивши, що тим самим позивачка хоче позбавити відповідача його майна, і що ця документація могла б бути витребувана лише в одному випадку - якби існував позов, ключовим аспектом в якому був стан здоров'я пацієнта. Відповідач також наголошував, що позивачка приймала участь в слуханнях Workman Compensation Board, і що позивачка, в разі необхідності, могла б витребувати медичну документацію в рамках слухань, однак не перед ними.

Суд першої інстанції ухвалив рішення на користь відповідача, проте апеляційний суд вирішив задовольнити скаргу позивачки. Основним питанням, що стояло перед судом, було питання того, чи має лікар обов'язок надавати пацієнтові інформацію щодо його/її стану здоров'я за спеціальним клопотанням, окрім як витребуванням в рамках пошуку документів чи на підставах Workmen's Compensation Act (редакція 1973 року). Суд наголосив, що досі в штаті Іллінойс це питання в судах не розглядалося, проте доволі вагомим було рішення Emmett v. Eastern Dispensary Casualty Hospital, 396 F. 2d 931 (D.C. Cir. 1967), де суд підтвердив право позивача на отримання медичної документації в рамках підготовки позову щодо недбалості медичних працівників (в цій справі, однак, ситуація була дещо іншою). Далі Суд цитує позицію Федерального Апеляційного Суду округу Вашингтон у вищезгаданій справі 1967 року, згідно з якою, лікарні не допускають позапроцесуальних розголошень медичної інформації в силу конфіденційності правовідносин між лікарнею та пацієнтом, а фідуціарна природа правовідносин між лікарем та пацієнтом допускає, щоб лікар надавав інформацію пацієнтові про нього/неї, яка є в його/її інтересах. Суд оцінив, що прецедент, створений Федеральним Апеляційним Судом округу Вашингтон цілком підходить під право штату Іллінойс. На думку Суду, правовідносини між лікарем та пацієнтом мають передбачати, що лікар має надавати медичну інформацію пацієнту, або його агенту, і для цього, не існує необхідності починати певні процесуальні дії. А отже, відповідач мав би надати медичну інформацію позивачці. Втім, власне записки лікаря (тобто інформацію, що виходить за рамки об'єктивних даних) надавати не необхідно. З цих міркувань, Апеляційний Суд штату Іллінойс скасував рішення суду першої інстанції, повернувши йому справу на новий розгляд.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»