Анотація справи: чи може страхова компанія отримувати доступ до медичної документації пацієнта, і за яких умов?

Суд: Південний Центральний Адміністративний Суд (Португалія)

Дата винесення рішення: 6 червня 2019 року

Цитування справи: Acordao do Tribunal Central Administrativo Sul de 06.06.2019, Processo 1264/18.9BE

Позивач, страхова компанія, застрахувала пацієнта в лютому 2006 року. Стверджувалося, що на той час пацієнт підписав документ, згідно з яким, страховий поліс виключав професійні захворювання, або нещасні випадки на виробництві. У договорі страхування (і це цілком зрозуміло) містився пункт про те, що виплата за полісом буде сплачена лише після надання низки підтверджуючих документів. У разі смерті застрахованої особи сюди входили наступні документи: свідоцтво про смерть, медичне свідоцтво із зазначенням причини смерті, копія протоколу розтину та ряд інших. Пацієнт помер незадовго до 2018 року, і в кінці лютого 2018 року компанія-позивач надіслала лист із клопотання до місцевого Управління Охорони Здоров’я з проханням отримати медичну документацію померлого застрахованого, або, як альтернативу, оновлений перелік хвороб і дати встановлення діагнозів. Компанія-позивач додала копію декларації, підписаної пацієнтом у 2006 році, однак її клопотання задоволене не було.

Тоді компанія-позивала подав скаргу до CADA (Комісія з питань доступу до адміністративних документів) відповідно до ст. 16 Закону про Адміністративні Документи 2016 року (LADA-2016), стверджуючи, що пацієнт попередньо надав дозвіл страховій компанії на доступ до його медичної документації, і вказав медичного консультанта, якому мають бути надіслані ці документи. Незважаючи на те, що CADA вирішила на користь компанії-позивача, позивач все ще не отримав медичну карту. Після цього позивач звернувся до суду для отримання необхідних документів. Суд першої інстанції відхилив позов на підставі того, що а) позивач не мав чіткого (тобто письмового) дозволу на доступ до даних про здоров’я померлого чоловіка (хоча CADA припускала, що померлий раніше надав свій чіткий дозвіл на надати страховій компанії доступ до всіх необхідних даних про стан здоров’я через медичного консультанта) і б) позивач не продемонстрував «конституційно захищений інтерес» щодо доступу до медичних записів як третя сторона.

Компанія-позивач оскаржила це рішення в адміністративному суді апеляційної інстанції, вважаючи, що вона мала законний інтерес в отриманні медичної документації пацієнта, яка була потрібна для оцінки того, чи зобов’язана компанія виплатити суму, покриту полісом. Компанія-позивач також стверджувала, що відповідно до положень страхового полісу, застрахований раніше безпосередньо надав дозвіл страховій компанії отримати доступ до його медичної документації. Таким чином, страхова компанія стверджувала, що вона мала «прямий, особистий і законний інтерес» в отриманні необхідних (хоча і не всіх) медичних документів, які стосувалися стану здоров'я померлого. Апеляційний суд встановив, що припущення, на підставі яких португальське законодавство дозволяє третім особам доступ до медичних записів, були виконані позивачем. Таким чином, суд підтвердив наступне:

1) Право власності на медичну інформацію, включаючи клінічні дані, обстеження, результати аналізів, медичних втручань і діагнози (як персональні дані), належить особі, яких вони стосуються, відповідно до ст. 3 (1) закону № 12/2005;

2) Декларація застрахованої особи є дозволом на доступ до даних про стан здоров’я згідно з чинним португальським законодавством.

Тому, суд вирішив задовольнити апеляційну скаргу страхової компанії-позивача.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».