Анотація справи: чи має право родич(-ка) померлого пацієнта на доступ до його медичної документації, аби з’ясувати причину його смерті, за умови того, що померлий за життя висловлювався проти того, аби ця інформація надавалася родичам?

Суд: Касаційний Суд Бельгії

Дата винесення рішення: 14 березня 2016 року

Цитування справи: J.L.M.B. 2016/27, p. 1282

Позивачка мала вкрай конфліктні відносини з власним сином. Одного разу, син позивачки під час конфлікту вдарив свою матір ножем у стані марення. На щастя, позивачка вижила, а злочинець був затриманий, і відправлений на примусові заходи медичного характеру в психіатричну лікарню в м. Бертрікс, Бельгія. На початку 2009 року син позивачки був умовно звільнений під зобов’язання проживати в будинку престарілих «Le Manoir» в Ізелі (місто Чині, Бельгія), а також перебувати під постійним наглядом лікаря і забороною зустрічатися з матір’ю (позивачкою). Він продовжував відвідувати психіатричну лікарню амбулаторно, і згодом перебував під наглядом того ж самого лікаря.

На початку 2010 року син позивачки був госпіталізований через епілептичні припадки, і через кілька днів там помер. Поховання проводив батько померлого, про що позивачку була повідомлено лише через декілька днів. Попри жахливі обставини взаємовідносин з померлим сином, позивачка воліла дізнатися причину його смерті, а потім через лікаря-посередника попросила лікаря, під наглядом якого перебував померлий (він зазначений в справі відповідачем), передати копію його медичної документації. Лікар-відповідач, під наглядом якого перебував померлий, написав їй листа, де він відмовився надати медичне досьє на підставі прохання померлого не передавати медичну документацію його матері. Позивачка стверджувала, що її право ознайомитися з медичною документацією її сина було закріплено Законом про права пацієнта 2002 року, ст. 9 (4), відповідно до якого дозволяється доступ до медичної документації третіх сторін, якщо він виправданий і не прямо заборонений пацієнтом.

Лікар-відповідач стверджував, що медична документація належала закладу охорони здоров’я, де перебував померлий, однак не йому самому, стверджуючи, що померлий очевидно виступав проти такого розголошення. У той же час померлий волів спілкуватися з батьком, проте був категорично налаштований припинити всі контакти з позивачкою, що підтвердили інші працівники закладу охорони здоров’я. Про те ж саме померлий стверджував на комісії соціального захисту у 2008 та 2009 роках – загалом, померлий неодноразово висловлювався як усно, так і письмово про припинення будь-яких контактів з позивачкою.

Враховуючи ці обставини, Суд встановив, що воля померлого полягала у тому, щоб обмежити доступ до медичної документації після його смерті, і вирішив відмовити у задоволенні скарги позивачки.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»