Анотація справи: Чи має право медичний працівник повідомляти інформацію про психічну хворобу позивача його майбутньому свекру і свекрусі?

Назва справи: Berry v. Moench

Суд: Верховний Суд штату Юта, США

Дата винесення рішення: 12 листопада 1958 року

Цитування справи: 8 Utah 2d 191, 331 P. 2d 814, 73 A.L.R. 2d 215 (1958)

У вересні 1956 року до відповідача звернувся лікар м. Евансон, штат Вайомінг, США, в якому запитував про пацієнта (позивача), і написав у листі, що хоче повідомити про нього майбутнім свекру і свекрусі позивача. Позивач був розлученим, і збирався одружуватися знову; у нього були значні проблеми у відносинах з колишньою дружиною, а за сім років до подій в справі, він проходив психіатричне лікування, що включало, серед іншого, чотири сеанси електроконвульсивної терапії (яка набула значного поширення у той час). Лікар-відповідач мав інформацію про пацієнта-позивача лише з відомостей про його лікування і про його життя семирічної давності, про що він і написав другому лікареві, зокрема, зазначаючи, що той погано вчився в школі, ніколи не дбав про колишню дружину і дітей, був дуже бідним, часто грав в карти і був вельми неблагонадійною людиною. Коли майбутні свекор і свекруха позивача прочитали лист, вони стали заперечувати проти шлюбу своєї доньки з позивачем, і оскільки їх донька вирішила вийти заміж за позивача, її батьки позбавили її спадку через це. Позивач вирішив судитися з відповідачем через виниклу ситуацію, і відповідач в суді мотивував свої дії тим, що написані ним обставини були правдивими, і він мав підстави довіряти фактам про позивача, а також, що викладені в листі факти стосовно позивача жодним чином його не принижували. Позивач також відзначав, що насправді, він добре вчився як в школі, так і в інституті, і ніколи в дійсності не злидарював (зокрема, позивач отримав спадок, і володів автомобілем).

Хоча суд нижчої інстанції вирішив на користь відповідача, вважаючи, що відповідач мав умовний привілей надавати такі заяви з приводу позивача. Верховний Суд штату Юта ухвалив рішення повернути справу на новий розгляд, підтримавши апеляцію позивача. Висновки суду були наступні:

1. Позиція відповідача щодо того, що він описав правду, радше стосується дифамаційного права, однак ця справа до таких категорій не належить. Між сторонами свого часу існували правовідносини лікар-пацієнт, на основі яких лікар і отримав значну частину інформації, про яку він написав. Такі правовідносини, відзначає Суд, мають зберігати конфіденційність. Зокрема, законодавство штату Юта не дозволяло запитувати у лікарів інформацію, отриману під час обстеження пацієнтів. Якби лікар міг безперешкодно опублікувати будь-яку правдиву інформацію про пацієнта, пацієнт би залишився без будь-якого захисту приватності, через що пацієнти могли б не повідомляти лікарям певні факти щодо свого стану здоров'я. Таким чином, лікар має зберігати таємницю по відношенню до пацієнтів.

2. Відповідач стверджував, що існують випадки, коли інформація про пацієнта може легітимно розголошуватися, з чим суд погоджується. Питання в тому, за яких умов. Суд зауважує, що в справі не та ситуація, коли пацієнт пішов на лікування до іншого лікаря, і той звернувся до першого лікаря за порадою. Другий лікар не був знайомий з позивачем, і той, очевидно, ніколи не був його пацієнтом. Привілей, про який говорив відповідач, може стосуватися захисту третіх осіб, їх життя і здоров'я. Щоправда, такий привілей не виникає у будь-якому разі, тому що існує такий інтерес щодо захисту третіх осіб, тут слід враховувати потенційну реальність подій та користь для отримувача такої інформації (тобто свекора і свекрухи позивача щодо неблагонадійності позивача). Чи існує такий привілей, стверджує Суд, слід з'ясовувати з визнаних стандартів доброї поведінки.

3. Суд нижчої інстанції виходив з того, що існував інтерес захистити дружину позивача, таким чином попередивши її та її родичів, щодо того, що позивач відзначався неблагонадійністю, і що лікар повів себе відповідно до стандартів доброї поведінки. За обставин справи, Суд стверджує, що привілей є допустимим при врахуванні того, що а) дії відповідача були виконані добропорядно, і відповідач перевірив правдивість інформації; б) інформація була повідомлена точно; в) була повідомлена лише ця інформація; г) інформація була повідомлена лише тим людям, до яких вона адресувалася.

4. В ситуації відповідача, за обставинами справи виходило, що а) походження інформації про позивача було не надто точним, як від одного з лікарів, так і від родичів позивача. Позивач з багатьма твердженнями відповідача не був згідним. б) інформація про позивача була фактажем семирічної давності, точність її викликала сумніви. в) з приводу цього також не можна було стверджувати, що уся інформація, надана лікарем, була дійсно необхідною, зокрема, щодо того, що одного разу позивач не зміг оплатити лікування, хоча оплатив його пізніше; г) ані дружина позивача, ані її батьки, не були пацієнтами жодного з лікарів, і можливість того, що батьки дружини позивача стали б обговорювати інформацію, яку вони дізналися про нього, з іншими людьми, була цілком імовірною.

5. Враховуючи вищенаведене, суд вирішив, що присяжні могли б оцінити, чи на основі таких виводів можна сказати, що лікар вчинив правильно, що повідомив родичів дружини позивача про обставини його життя. Таким чином, справу було повернуто на повторний розгляд до суду нижчої інстанції.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»