Чи є законним вилучення органів померлої особи під час проведення патологоанатомічного розтину?
Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)
Литвиненко Анатолій
27.07.2023

Анотація справи: Чи є законним вилучення органів померлої особи під час проведення патологоанатомічного розтину?

Назва справи: Deeg v. City of Detroit

Суд: Верховний Суд штату Мічиган, США

Дата: 2 квітня 1956 року

Цитування справи: 345 Mich. 371, 76 N.W. 2d 16

В державах англо-саксонського права доволі частими є позови стосовно проведення патологоанатомічних розтинів без наявності згоди найближчих родичів, в тому числі, через вилучення певного органу (чи органів) померлої особи для проведення експертиз з виявлення причини смерті та визначення певних її обставин. Нерідко родичі померлих звертаються до судів з позовами.

Завдання суду у такій справі - визначити, чи мали дії медичних працівників належні правові підстави. Такі правові підстави можуть відрізнятися у залежності від держави, або штату (в контексті США).

В цій справі, позивачка звернулася з позовом до міста Детройт (штат Мічиган, США) через вилучення органів її померлого чоловіка для проведення токсикологічної експертизи. В березні 1949 року, чоловік позивачки помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди: був збитий міським автобусом, і смерть постраждалого настала практично миттєво. Тіло померлого було доставлене до міської лікарні, де був проведений патологоанатомічний розтин, і в ході якого ряд органів померлого був вилучений для проведення токсикологічної експертизи на предмет виявлення в них алкоголю. Що саме було виявлено, залишилося в історії, адже органи померлого були знищені під час лабораторного аналізу, що призвело до позову.

Позивачка стверджувала, що не давала жодної згоди як на проведення патологоанатомічного розтину, і такі дії медичних працівників порушують її право на здійснення належного похорону її померлого чоловіка. Позивачка також стверджувала, що патологоанатомічний розтин був проведений без належних правових підстав та вагомих причин для його здійснення, і був здійснений судмедекспертом з округу Уейн за клопотанням міських лікарів, що працювали у відділенні міського залізничного транспорту міста Детройт.

Невдовзі перед початком відкриття провадження по справі, позивачка померла, а в подальшому, Суд у спадкових справах округу Макомб призначив адміністратора її спадку. Таким чином, фактично, позивачем ставала саме ця особа.

Через це, власне, позов і не підлягав задоволенню. Втім, шанс виграти справу за звичайних обставин (тобто, якби позивачка була живою) був достатньо великим.

Суд наголошує, що неправомірне спричинення шкоди тілу померлої особи дає підставу для звернення до суду з позовом щодо відшкодування збитків, що підтверджується судовою практикою в США. Втім, найближчий родич померлої особи не може мати майнових прав на тіло померлої особи, на яке британське право не визнає жодних майнових прав (по аналогії з res extra commercium в римському праві); втім, найближчі родичі померлого мають право належно дбати про тіло померлої особи, готуючи його до похорону, і в разі того, якщо це право порушується третіми особами, це є підставою для звернення з позовом щодо відшкодування збитків.

В такому випадку, позов би підлягав задоволенню, якби позивачка була живою.

Однак, оскільки позивачка померла на момент розгляду справі, суд, спираючись на численну практику американських судів, розцінив, що право особи піклуватися і дбати про тіло померлої особи є дуже особистим, і не може бути "переданим" певним іншим особам. Таким чином, суд міг би задовольнити позов у цій ситуації, якби з ним зверталася сама позивачка, проте не адміністратор її спадку, чи будь-яка інша особа. З таких причин, рішення було ухвалене на користь відповідача.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».