Анотація справи: чи є правомірним витребуванням даних з дослідницького біобанку для визначення причини смерті особи?

Суд: Верховний Суд Норвегії

Дата ухвалення рішення: 14 вересня 2020 року

Цитування справи: Norges Høyesterett, HR-2020-1776-A

У листопаді 2013 року за підозрілих обставин померла малолітня особа віком 15 місяців, обидвоє батьків потрапили під підозру, однак судмедексперти не змогли встановити причину смерті малолітнього, у зв’язку з чим кримінальну справу було тимчасово призупинено. Біологічний матеріал з тіла померлого збирали двічі: перший раз для потреб прокуратури, а другий – для потреб дослідницького проекту, який проводився в Норвезькому Університеті Наук і Технологій, і біологічні зразки надалі зберігалися в дослідницькому біобанку зазначеного університету. Тіло малолітнього було кремовано, що унеможливило ексгумацію тіла, якби вона була необхідною. Біологічні зразки, які зберігалися за дорученням поліції та прокуратури в лікарні Святого Олафа, пізніше були знищені в січні 2017 року. У 2019 році кримінальну справу було знову відкрито, а батькові, який залишився в живих (мати вже була померлою на момент повторного відкриття провадження), було висунуто підозру.

До 2019 року біологічні зразки померлого зберігалися в науково-дослідницькому біобанку університету, до якого було подано клопотання про отримання необхідного біологічного матеріалу для порушення кримінальної справи, вказуючи, що дані біологічні зразки можуть допомогти встановлення причини смерті малолітньої особи, а отже, могло б допомогти у провадженні. Університет відповів відмовою, і прокуратура вирішила подати позов до районного суду для їх отримання. Районний суд відхилив позов на підставі статті 27 Закону про дослідження в сфері медицини та охорони здоров'я (2008), і прокуратура оскаржила рішення в апеляційному суді, який постановив, що ст. 27 вищезазначеного закону допускає клопотання щодо витребування таких даних лише у виняткових випадках, коли (буквально) в справі присутні важливі суспільні інтереси (хоча, насправді, вищезазначене положення не містило роз’яснень, наприклад, стосовно того, який тип цивільних чи кримінальних справ відноситься до цих категорій), відхиливши апеляцію.

Орган прокуратури подав скаргу до Верховного Суду, і суд обговорив правильне тлумачення ст. 203-204 (1) та 210 (1) Кримінально-процесуального Кодексу, які стосуються отримання доказів, необхідних для провадження у кримінальній справі, і постановив, що розпорядження про отримання будь-яких біологічних зразків у принципі допустиме. ст. 27 Закону про дослідження в сфері медицини та охорони здоров'я я 2008 року, як зазначив Верховний Суд, зазвичай не дозволяється розголошувати медичні дані для цілей судового переслідування. Проте останнє положення ст. 27 вищезазначеного закону передбачає прийняття додаткові нормативних актів, які можуть бути прийняті для узаконення такого розкриття інформації зі значними інтересами (публічними чи приватними), але таких нормативних актів з того часу ухвалено не було.

Далі Суд нагадує свою точку зору щодо застосування ст. 15 Закону про Біобанки, який мав подібну норму, і наводить справи зі своєї попередньої практитики, коли Верховний Суд постановив, що біологічні зразки, отримані під час лікування особи, не мають передаватись правоохоронним органам у зв’язку з необхідністю розслідування, і Суд підкреслив, що існують суттєві міркування щодо конфіденційності, яка стосується медичної інформації, що зберігаються в біобанках. Суд не заперечував, що можливі ситуації, коли запит на біологічні зразки може бути задоволений, але все ж вирішив відхилити апеляцію прокуратури. Суд визнав, що у справі дійсно виникають суперечливі правові питання.

Дійсно, з одного боку, у справі були дуже специфічні обставини (смерть малолітньої особи), і Конституція та Кримінально-процесуальний Кодекс справді повинні були забезпечити правові основи для розслідування раптових смерті, і це може здатися адекватним в контексті правової безпеки малолітніх осіб. З іншого боку, Суд надає суттєвої ваги формулюванню закону, коли він проголошується як «абсолютне правило», де всі винятки чітко зазначені (у цьому випадку, їх не було). Верховний Суд постановив, що таке витребування даних з біобанків за відсутності такої чіткої вказівки у ст. 27 Закону про дослідження в галузі охорони здоров’я 2008 року відчутно знизить загальну довіру до всіх медичних досліджень і до самих біобанків. Тому, Суд вирішив відхилити скаргу прокуратури.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»