Чи допустимі свідчення медичного працівника в спорі щодо виплат полісу, якщо він не є працівником страхової компанії?
Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)
Литвиненко Анатолій
20.04.2023

Анотація справи: Чи є допустимими свідчення медичного працівника в спорі щодо виплат полісу страхування життя, за умови того, що він не є працівником страхової компанії? (із історичної судової практики Франції)

Суд: Касаційний Суд Франції (Cour de Cassation)

Дата винесення рішення: 1 травня 1899 року

Цитування справи: Dall. Per. 1899 I 585

У судовій практиці Франції в медичних справах 19 – початку 20 століття неодноразово поставало запитання: за яких умов медичний працівник може свідчити стосовно фактів щодо стану здоров’я певного пацієнта в суді, і чи допустимими є його свідчення? Хоча у французьких судах того часу такі справи слухалися неодноразово, однозначної відповіді на це питання так і не сформувалося. Як правило, згадувалося рішення Апеляційного суду м. Гренобль 1827 року, де суд постановив, що інститут медичної таємниці є абсолютним, і винятків з нього не існує, а значить, і лікарям не дозволялося свідчити щодо стану здоров’я своїх пацієнтів (в тому числі, і будучи свідком зі сторони позивача, як в рішенні 1827 року). Оскільки законодавство ніяких винятків не передбачало (зміни у цьому питанні у законодавстві Франції з’явилися лише в перші десятиліття 20 століття), відповідь на питання, в яких випадках ці свідчення могли бути допустимим, могла дати лише тогочасна судова практика.

У цій справі виник спір щодо виплат полісу страхування життя. Позивач, у травні 1892 року, на прохання свого родича, вже літнього чоловіка, придбав поліс страхування життя в компанії відповідача. Сума страхових виплат становила 70 тисяч франків. Невдовзі родич позивача помер, будучи багато років хворим на туберкульоз. Позивач волів від страхової компанії-відповідача виплати усієї суми полісу страхування життя, надавши медичний висновок про причину смерті свого родича. Втім, страхова компанії відмовилася від виплати, вважаючи, що родич позивача приховував, що мав серйозне захворювання сечового міхура протягом свого життя, і був багато років змушений користуватися фістулою для сечовипускання.

Справа в тому, що у той час, страхові компанії оформлювали поліси відповідно до своїх статутів, і певні захворювання (часто невиліковні) не підпадали під умови того, що поліс страхування життя буде виданий. Якщо страхова компанія дізнавалася, що певна особа приховує таке захворювання, поліс скасовувався. Страхова компанія зазначала, що її статути забороняли видавати поліси страхування життя таким особам, як померлий родич позивача, у випадку виявлення недостовірної інформації у контракті на страхуванні. В якості свідка в суд був викликаний лікар (працівником страхової компанії він не був), який лікував померлого протягом останніх дванадцяти років його життя, і саме цей лікар раніше видав документи стосовно смерті родича позивача. В суді, лікар відмовився свідчити; тим не менше, Апеляційний суд м. Париж визнав, що його свідчення в цій ситуації будуть допустимими. Складність ситуації полягала ще й в тому, що цей лікар був єдиною особою, яка достовірно знала, які були розлади здоров’я у родича позивача.

Позивач звернувся зі скаргою до Касаційного Суду Франції, вимагаючи скасувати це рішення, заявляючи, що отримання доказів через свідчення лікаря є недопустимим, адже порушує медичну таємницю. З цим доводом Касаційний Суд Франції погодився. З одного боку Суд зазначив, що свідчення лікаря не можна вважати допустимими доказами у цій справі. З іншого боку, Суд пояснив, що лікарі, як свідки, не можуть відмовлятися давати свідчення в суді впринципі. Суд може задавати лікареві запитання, як свідку, на деякі з яких свідок може не відповідати, посилаючись на свій привілей не свідчити. Таким чином, цим рішенням, Касаційний Суд Франції підтвердив, що правова позиція стосовно абсолютності інституту медичної таємниці залишилася в силі.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»