· Справа: Satz v. Perlmutter
· Суд: Федеральний Окружний Апеляційний Суд Флориди, 4 Округ, США
· Дата ухвалення рішення: 27 вересня 1978 року
· Цитування справи: 362 So. 2d. 160 (Fla. Dist. Ct. App. 1978)
У цій справі представники держави оскаржували постанову суду першої інстанції, яка дозволяла від’єднати штучний пристрій для підтримки життя (механічний респіратор) у дієздатного, але невиліковно хворого літнього чоловіка. Суд апеляційної інстанції підтверджує рішення першої інстанції.
73-річний річний пацієнт, відповідач у рішенні апеляційної інстанції, страждав на боковий аміотрофічний склероз, діагностований у січні 1977 року. Від цієї хвороби не існувало ліків, і звичайна тривалість життя з моменту встановлення діагнозу з таким захворюванням становить близько двох років. Хвороба пацієнта прогресувала до фактичної нездатності рухатися, неможливості дихати без механічного респіратора, і він розмовляв з великими зусиллями. Незважаючи на це, в нього зберігалися розумові здібності, і він був дієздатним. Пацієнт прагнув, з повним схваленням своєї родини, видалення респіратора з його трахеї. Пацієнт цілком усвідомлював неминучий результат такого видалення, але спробував видалити його для себе (персонал лікарні, активований сигналом тривоги, знову підключив його). Також пацієнт неодноразово заявляв своїй родині, що йому нестерпно жити таким чином. Про це він зазначив і судді на слуханнях суду першої інстанції. За клопотанням пацієнта, суддя першої інстанції виніс рішення, згідно якого пацієнт, здійснюючи своє право на недоторканність приватного життя, може залишатися в лікарні або покинути вказану лікарню, від’єднавши механічний респіратор, а медичні працівники не матимуть права втручатися у рішення позивача.
Позиція представників держави полягала в тому, що
· це обов’язок держави – зберегти життя, і
· припинення підтримуючої терапії, будь-то пацієнтом, його сім’єю чи медичним персоналом, буде кримінально караним, а лікарня та її лікарі побоюються кримінальної і цивільної відповідальності.
Суд звертає увагу на принципи, викладені в справі Superintendent of Belchertown v. Saikewicz 370 N.E.2d 417 (1977), згідно з якими, у подібних ситуаціях слід зважувати наступні критерії:
· Зацікавленість держави у збереженні життя;
· Необхідність захисту невинних третіх осіб.
· Обов’язок запобігати суїциду.
· Це підтримується етичною чесністю медичної практики.
На думку суду, жодне з цих чотирьох міркувань не перевершує індивідуальні бажання пацієнта. Щодо першого, немає жодних сумнівів, що держава справді зацікавлена у збереженні життя. У цій справі, стан пацієнта є термінальним, очевидно, що пацієнт не міг би довго прожити у такому стані. Відповідно суд не бачить переконливих державних інтересів у втручанні у висловлені бажання пана Перлмуттера щодо від’єднання механічного респіратора. Щоб визначити другий чинник, суд звертається до справи, що слухалася Федеральним Апеляційним Окружним Судом Округу Вашингтон у 1964 році, 118 U.S. App. D.C. 80, 331 F.2d 1000 (1964), де пацієнт, відмовляючись від лікування, якби помер, то залишив би неповнолітню дитину. Такої ситуації тут немає. Пацієнту 73 роки, його сім’я доросла, і всі погоджуються з його бажаннями. Що стосується запобіганню суїциду, факти справи беззаперечно показують, що пацієнт вже помер би, якби не використання респіратора. За свідченнями пацієнта, він цілком волів жити, проте за волі Бога та Матері-Природи під його власну силу. Бажання пацієнта жити, а також той факт, що він сам ніяким чином не спровокував свою хворобу, виключає те, що його подальша відмова від лікування буде класифікована як спроба суїциду. Крім того, суд вважає, що закон не вказує про те, щоб дієздатний, але смертельно хворий пацієнт проходив операцію або лікування, яке є єдиною надією на тимчасове продовження його життя.
Оскільки це так, суд стверджує, що немає різниці між хворим на рак пацієнтом, який відмовляється від хірургічного втручання чи хіміотерапії, необхідної для його тимчасового виживання, та безнадійним скрутним становищем, у якому перебуває пацієнт. Незважаючи на це, принцип той самий, оскільки в обох випадках нещасний, але дієздатний пацієнт вирішує не користуватися одним із дорогих «чудес» сучасної медичної науки. Отже, виходячи з наявних фактів, суд вважає, що при порівнянні інтересів, у цьому випадку мають переважати інтереси пацієнта. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)
Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»