Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб (стаття 207 ЦПК України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 21.04.2021 року по справі № 592/2651/20, обов’язковою умовою затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, в тому числі з виходом за межі предмета спору, є та умова, що така мирова угода не повинна порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Для затвердження судом мирової угоди, необхідно:

- погодити умови та підписати мирову угоду;

- звернутись до державного виконавця із підписаною мировою угодою

після чого державний виконавець, не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ (ст. 434 ЦПК України).

Розглянемо приклад затвердження мирової угоди на етапі примусового виконання судового наказу.

В грудні 2023 року державний виконавець звернувся до суду із заявою про затвердження мирової угоди, укладеної в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу про стягнення аліментів на неповнолітню дитину в розмірі ¼ з усіх видів доходів (заробітку).

В мировій угоді сторони вирішили змінити розмір аліментів, визначений наказом, на фіксовану суму в розмірі, що становить гривнений еквівалент 700 доларів США, що відповідно до офіційного обмінного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на дату укладення цього Договору становить 29 163,96 грн.

Сторони погодили, що аліменти в такому розмірі сплачуються до досягнення дитиною повноліття, а у разі продовження навчання – до досягнення дитиною 23 років.

У мировій угоді також містились умови щодо визначення порядку та способів участі батька у вихованні дитини, побачень з дитиною, стягненні додаткових витрат на дитину.

Суд першої інстанції відмовив в затвердженні мирової угоди, оскільки, на його думку, мирова угода укладена не в рамках реалізації лише права врегулювання порядку сплати аліментів на неповнолітню дитину боржником на користь стягувача, а відносно інших правовідносин між батьками, зокрема: щодо визначення порядку та способів участі батька у вихованні дитини, побачень з дитиною, стягнення додаткових витрат на дитини, аліментів на дитину, що продовжує навчання, які не були предметом розгляду у даному судовому провадженні.

Київський апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції та скасував ухвалу про відмову в затвердженні мирової угоди.

Так, суд апеляційної інстанції дослідив умови мирової угоди та прийшов до висновку, що хоч мирова угода і виходила за межі позову, однак не порушувала прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб, а тому виніс постанову, якою затвердив мирову угоду.

З повним текстом постанови Київського апеляційного суду від 28.05.2025 року по справі № 756/4327/23 можна ознайомитись за цим посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/127762063