Чинне законодавство України не містить окремого визначення поняття «гонорар успіху». Водночас у практичній діяльності цей термін активно використовується як форма оплати правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 фактично визнала можливість існування «гонорару успіху» як різновиду винагороди адвоката. Суд дійшов висновку, що сторони договору про надання правової допомоги мають право передбачити таку форму оплати відповідно до принципу свободи договору, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Однак, незважаючи на визнання правомірності «гонорару успіху» у взаєминах між адвокатом та клієнтом, питання його стягнення з протилежної сторони у судовому процесі залишається дискусійним.

У справі про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та зустрічному позові про визнання місця проживання дітей та зобов’язання передати дітей батьку, відповідач заявив про відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема і «гонорару успіху» в розмірі 14 000 грн.

Суд першої інстанції, а згодом і апеляційний суд відмовили у стягненні цього гонорару, посилаючись на таке:

• Гонорар успіху може бути правомірно передбачений у договорі між адвокатом та клієнтом.

• Водночас, такий гонорар не входить до переліку витрат, які можуть бути покладені на іншу сторону, оскільки не підпадає під поняття судових витрат у розумінні процесуального законодавства.

Також суди зазначили про рішення Європейського суду з прав людини у справі Iatridis v. Greece від 19.10.2000 року (заява № 31107/96), в якому зазначено, що:

«...угоди такого роду, зважаючи на зобов’язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який повинен оцінювати витрати не лише з огляду на їх фактичне понесення, а й на розумність та необхідність» (§ 55).

Постанова Київського апеляційного суду від 11.02.2025 року, справа № 757/29547/22-ц — https://reyestr.court.gov.ua/Review/125329985

Однак пізніше, під час вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в апеляційному суді, суд частково задовольнив вимогу про стягнення гонорару успіху:

«…колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача відносно того, що гонорар успіху у розмірі 14 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та впливом адвоката на результат, а тому підлягає зменшенню до 2 000,00 грн…»

Додаткова постанова Київського апеляційного суду від 24.03.2025 року, справа № 757/29547/22-ц — https://reyestr.court.gov.ua/Review/126068824

Під час розгляду вже іншої справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і його поділ, Київський апеляційний суд зазначив (постанова від 05.02.2025 року по справі № 756/11274/21)

«…для суду не є обов’язковими зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність, розумність та справедливість. А отже з урахуванням характеру спірних правовідносин, складності справи, її прогнозованості з точки зору правозастосовчої практики, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача додатково суми коштів, визначених як «гонорар успіху» адвоката…»

Отже, попри поступове визнання гонорару успіху як допустимої форми винагороди адвоката у відносинах з клієнтом, більшість судів залишаються обережними у питанні його стягнення з іншої сторони процесу. Судова практика здебільшого зводиться до того, що:

• Гонорар успіху не вважається безумовною складовою судових витрат.

• Можливість його компенсації залежить від критеріїв необхідності, розумності та справедливості.

• З’являється окрема позитивна практика часткового стягнення таких витрат, що свідчить про поступову зміну підходу судів та перспективу розвитку цієї форми оплати.