Прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції є винятковою процедурою, суворо обмеженою приписами ч. 3 ст. 367 ЦПК України, ч. 3 ст. 269 ГПК України та ч. 4 ст. 308 КАС України. Обов'язок доведення неможливості подання доказів до суду першої інстанції покладається виключно на заявника. Головна мета цих обмежень — забезпечити повноцінну реалізацію принципів змагальності та дискавері (discovery) саме на першому етапі правосуддя, не перетворюючи апеляційний суд на «перший інстанційний орган».

Ключові практичні проблеми та судова практика

1. Стандарт поважності причин та процесуальна пасивність

Верховний Суд займає послідовну позицію: пасивна процесуальна поведінка сторони або зміна представника (адвоката) на стадії апеляції не є поважними причинами для поновлення строку чи долучення нових доказів. Причина пропуску строку може бути визнана поважною лише за умови, що вона є об'єктивною, непереборною та підтвердженою належними доказами.

Судова практика: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2025 у справі № 990/20/25 зазначила, що суб'єктивні чинники, організаційні труднощі або внутрішні зміни в юридичному супроводі не нівелюють обов'язку вчасно вчиняти процесуальні дії. Касаційний цивільний суд у постанові від 24.07.2024 у справі № 646/857/18 наголосив, що правила подання доказів закріплені з метою недопущення зловживання стороною своїми правами та приховування доказів від суду першої інстанції.

2. Воєнний стан: відсутність автоматичного поновлення

Формальне посилання на введення воєнного стану в Україні не визнається судами автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків чи прийняття запізнілих доказів. Скаржник зобов'язаний довести прямий причинно-наслідковий зв'язок між обставинами війни та реальною неможливістю вчинити конкретну процесуальну дію.

Судова практика: Касаційний господарський суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 910/186/21 підтвердив, що сам факт воєнного стану не зупиняє перебіг строків, якщо на території міста (зокрема, Києва) не велися активні бойові дії на момент розгляду справи судом першої інстанції. Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 11.10.2025 у справі № 520/1810/23, де суд зажадав конкретних доказів перешкод: відсутності зв'язку, евакуації, окупації або знищення документів.

3. Порушення порядку повідомлення як безумовна підстава

Якщо суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасника процесу, якого не було належним чином повідомлено про час і місце засідання, апеляційний суд зобов'язаний прийняти додаткові докази. Це є прямою гарантією забезпечення права на справедливий суд відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова практика: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 23.09.2026 у справі № 757/36251/24 (провадження № 61-16613св25) скасував рішення апеляційного суду через порушення процесуальних гарантій. Суд зазначив, що розгляд справи без участі сторони за відсутності доказів її належного повідомлення позбавляє особу можливості подати докази, що відкриває шлях для їх долучення в апеляції.

4. Недотримання форми та імперативність строків клопотання

Відповідно до ч. 4 ст. 127 ЦПК України (аналогічно в ГПК та КАС України), клопотання про поновлення строку має подаватися одночасно з вчиненням відповідної процесуальної дії (наприклад, безпосереднім поданням самих доказів).

Судова практика: Касаційний цивільний суд у постанові від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21 підтвердив імперативність правила: не можна просто просити «надати дозвіл подати докази пізніше». Заява про поновлення строку та самі докази мають надходити суду разом. Позитивним для практиків є роз'яснення ВС про те, що таке клопотання може бути заявлено й в усній формі під час судового засідання, але воно обов'язково повинно містити конкретні докази поважності причин пропуску.

Диференціація судової практики

Висновок

Судова практика Верховного Суду орієнтована на жорстке дотримання принципу правової визначеності та процесуальної дисципліни. Поновлення строку та долучення нових матеріалів на стадії апеляційного провадження можливе лише тоді, коли скаржник повністю спростує презумпцію належної обізнаності та доведе, що діяв максимально добросовісно, але стикнувся з об'єктивними й непереборними перешкодами.