Участь у вихованні дитини: укладати договір чи подавати позов?
Сімейний кодекс України надає батькам право врегулювати питання здійснення батьківських прав щодо спільної дитини у добровільному порядку, шляхом укладання договорів. Сімейним кодексом України згадуються такі поіменовані види договорів щодо участі у вихованні дитини: договір про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (частина перша ст. 109 Сімейного кодексу України) та договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (частина четверта ст. 157 Сімейного кодексу України). Різниця між цими двома договорами полягає в тому, що перший договір укладається подружжям під час розірвання шлюбу, в той час як другий договір стосується інших випадків, коли один із батьків проживатиме окремо від дитини.
Законодавцем встановлені різні вимоги до форми згаданих договорів: якщо договір про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей укладається у простій письмовій формі, то договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Зміст згаданих договорів не деталізується у чинному законодавстві. Якщо йдеться про договір, передбачений частиною першою ст. 109 Сімейного кодексу України, то його умови повинні передбачати:
• з ким із подружжя проживатиме дитина (діти). При формулюванні умови про визначення місця проживання дитини, батьки повинні зважати на вимоги ст. 160 Сімейного кодексу України, адже батьки можуть за спільною згодою самостійно визначити лише місце проживання дитини, яка не досягла десяти років. Згідно з частинами другою та третьою згаданої статті, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою;
• участь у забезпеченні умови життя дитини (дітей) того з батьків, хто проживає окремо. Видається, що йдеться не про матеріальні, а про якісь інші умови життя дитини. Як приклад, в доктрині сімейного права згадуються такі умови: забезпечення відвідування дитиною додаткових занять та гуртків тощо;
• умови здійснення тим з батьків, хто проживає окремо, права на особисте виховання дітей. При розірванні шлюбу, подружжя може встановити графік побачень з дитиною того з батьків, який проживатиме окремо.
Не містить Сімейний кодекс і вимог до змісту договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, передбаченого частиною четвертою ст. 157 Сімейного кодексу. В цьому договорі батьки можуть передбачити графік зустрічей з дитиною, визначити можливість спільного відпочинку та тимчасового проживання з дитиною тим з батьків, хто проживає окремо та інші права та обов`язки.
За допомогою згаданих договорів батьки можуть врегулювати питання участі у вихованні дитини у спосіб, який є найбільш прийнятним для обох батьків та якнайкраще відповідає інтересам дитини. У випадку недосягнення згоди, спори щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, можуть вирішуватись органом опіки та піклування та судом. Правила щодо вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї встановлені ст. 158 Сімейного кодексу України, а щодо вирішення аналогічних спорів судом – ст. 159 Сімейного кодексу України.
Порівнюючи договірне врегулювання питання участі у вихованні дитини тим з батьків, хто проживає окремо, із вирішенням спору уповноваженими органами (органом опіки та піклування і судом) варто звернути увагу на строки. Якщо укладення договору, як правило, не вимагає значних часових затрат, то вирішення спорів судом може затягнутись на роки.
До змісту відповідних договорів сторони можуть, керуючись нормами ст. ст. 7, 9 Сімейного кодексу України, включити й інші умови, крім згаданих раніше (з урахуванням обмежень, визначених чинним законодавством); водночас, при вирішенні спору про участь у вихованні дитини судом, він обмежений позовними вимогами. Вийти за межі предмета спору сторони можуть лише у мировій угоді і лише за умови, якщо вона не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб (згідно з частиною першою ст. 207 Цивільного процесуального кодексу України). Таким чином, саме в одному з договорів щодо участі у вихованні дитини, про які йшлось раніше, сторони можуть врегулювати свої відносин у спосіб, який відповідатиме їх справжнім інтересам. Дуже важливо, що таким чином сторони зможуть зберегти і дружні стосунки між собою, що позитивно впливатиме на здійснення їх батьківських прав та виконання батьківських обов`язків щодо спільної дитини.
Що ж до витрат сторін, то оскільки укладення досліджуваних договорів вимагає набагато меншого обсягу роботи спеціаліста у сфері права, ніж надання правничної допомоги під час вирішення спору органом опіки та піклування та судом, договірний спосіб врегулювання питання участі у вихованні дитини має безперечні переваги, адже є дешевшим. Як свідчить аналіз судової практики, витрати на правничу допомогу у сімейних справах, можуть бути доволі значними. Наприклад, рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси у справі № 711/2287/21 було відшкодовано витрати на правничу допомогу у справі про визначення місця проживання дитини у розмірі 133 875,65 грн.
Ще однією перевагою укладення згаданих договорів у порівнянні із вирішенням спору про участь у вихованні дитини в судовому порядку, є те, що оскільки сторони формують умови такого договору на власний розсуд, у них з високою імовірністю буде мотивація добровільно виконувати такі договори. В той час як рішення суду, скоріше за все, задовольнятиме інтереси лише одного із батьків, не буде виконуватись добровільно і підлягатиме примусовому виконанню.
Матеріал підготувала Катерина Москаленко, адвокат, член Центру сімейного права Вищої школи адвокатури НААУ