22 січня 2026 року на розгляд Верховної Ради України було подано Проєкт Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного) № 14394 (далі – Проєкт ЦК України). У ст. 305 Проєкту ЦК України пропонується на законодавчому рівні закріпити репродуктивні права фізичної особи, втім сама стаття не містить вичерпного переліку таких прав. На міжнародному рівні репродуктивні права традиційно розуміються як: право подружніх пар та окремих осіб вільно приймати рішення щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їх народженням, часу їх народження і мати для цього необхідну інформацію, засоби, а також право на максимально досяжний рівень репродуктивного здоров`я (Матеріали міжнародної конференції ООН з питань народонаселення та розвитку у Каїрі, 1994 рік).
Український законодавець відмовився від механічного відтворення згаданого переліку репродуктивних прав, передбачаючи у ст. 305 ЦК України такі права: на репродуктивний вибір; право жінки на материнство та право чоловіка на батьківство; на репродуктивне здоров`я. Як бачимо, право мати необхідну інформацію та засоби для вільного прийняття рішень щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їх народженням та часу їх народження залишилося поза увагою законодавця. Натомість законодавець передбачив такі права, як право жінки на материнство та право чоловіка на батьківство, які зазвичай не згадуються у міжнародному переліку репродуктивних прав.
Частина перша ст. 305 Проєкту ЦК України визначає право на репродуктивний вибір, який включає такі правомочності: приймати вільне та відповідальне рішення щодо планування кількості дітей, інтервалу між їх народженням, необхідних для збереження здоров’я матері та дитини, а також відмовитись від материнства та батьківства. Відповідне право поки що не передбачено на законодавчому рівні, а відтак його запровадження слід оцінити виключно позитивно.
Право на материнство і право на батьківство не є новими для українського законодавця, адже вони передбачені у ст.ст. 49 та 50 чинного Сімейного кодексу України. Відповідне право передбачає правомочність на компенсацію моральної шкоди, завданої позбавленням можливості здійснення репродуктивної функції жінки або чоловіка у зв'язку з виконанням нею/ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї/нього, а також на компенсацію державою моральної шкоди, завданої позбавленням репродуктивної функції у зв'язку із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Наразі у чинному законодавстві України відсутні норми щодо методики обчислення розміру відповідної шкоди, а тому можна припустити, що у разі виникнення спору її розмір визначатиметься судом.
Частина третя ст. 305 ЦК України передбачає один із способів здійснення репродуктивної функції фізичної особи – шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій. Водночас здійснення репродуктивної функції може мати місце і в природній спосіб, однак ці відносини очевидно залишаються поза сферою правового регулювання. Частина третя ст. 305 ЦК України передбачає низку важливих умов. По-перше, програми допоміжних репродуктивних технологій можуть застосовуватися лише за медичними показаннями та за інформованої письмової згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи. По-друге, кріоконсервація та зберігання репродуктивних біологічних матеріалів, ембріонів для використання у власних потребах, донорства, використання та розпорядження анатомічними матеріалами, що мають репродуктивні властивості, застосовуються на умовах та порядком, визначених законом. Зауважимо, що наразі такий закон ще не прийнято законодавцем, а у Верховній Раді України перебувають на розгляді 2 законопроєкти, присвячені застосуванню допоміжних репродуктивних технологій. Йдеться про: Проєкт Закону України «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій» № 13683 від 22.08.2025 та Проєкт Закону України «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій» № 13683-1 від 04.09.2025. По-третє, законодавець передбачає право на таємницю застосування програм допоміжних репродуктивних технологій, що є важливою гарантією приватності. По-четверте, передбачено право фізичної особи, народженої в результаті застосування програм допоміжних репродуктивних технологій, після досягнення нею повноліття одержати інформацію про своє походження. Це нова норма для українського законодавця. Законодавство низки європейських країн давно передбачає право на отримання інформації про генетичне походження (наприклад, Великобританія, Швеція та інші країни), а тому цю пропозицію можна оцінити як позитивну.
Право на репродуктивне здоров`я, передбачене у частині четвертій ст. 305 Проєкту ЦК України, передбачає такі правомочності: вчиняти дії, спрямовані на поліпшення, підтримання або зміну обсягу репродуктивної функції. Це визначення також є новим для українського законодавця. Крім цього, відповідне право передбачає можливості вибору способів та засобів контрацепції; проведення стерилізації за інформованої письмової згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи; штучного переривання вагітності, що не перевищує дванадцять тижнів, за інформованої письмової згоди жінки. У випадках, визначених законодавством, штучне переривання вагітності може бути виконано під час вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. Перелік обставин, що уможливлюють штучне переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, визначає законодавство. Питання проведення стерилізації та штучного переривання вагітності вже були врегульовані подібним чином у частинах п`ятій та шостій чинного Цивільного кодексу України.
Частина п`ята ст. 305 Проєкту ЦК України закріплює важливу гарантію - заборону примусу у здійсненні репродуктивних прав. На нашу думку, така норма сприятиме запобіганню ситуаціям, коли особу можуть примушувати до зачаття або народження генетично рідної їй дитини, як це мало місце у справі № 203/4924/23, що розглядалась Центральним районним судом міста Дніпра. У цій справі суд задовольнив позов батьків померлого чоловіка, визнавши їх право на використання кріоконсервованих ембріонів, створених із репродуктивних клітин їх сина та його дружини, попри заперечення останньої. Справа наразі переглядається судом апеляційної інстанції.
Пропозиція закріпити на законодавчому рівні репродуктивні права фізичної особи є важливим кроком до системного формування правового регулювання у сфері репродуктивних відносин у приватному праві України. Водночас низка положень потребує подальшої деталізації, зокрема щодо правового режиму кріоконсервованих репродуктивних матеріалів та механізмів реалізації права на інформацію про генетичне походження. Остаточне формування правового регулювання значною мірою залежатиме від прийняття спеціального закону про допоміжні репродуктивні технології. З огляду на розвиток медичних технологій та актуальність подолання демографічної кризи для України, подальше вдосконалення законодавства у цій сфері є вкрай необхідним.