Публікації лектора
Захист власності у практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду
Про захист власності у практиці ЄСПЛ та Верховного Суду розповів член Науково-консультативної ради при Верховному Суді, експерт-аналітик ГО «Інститут законодавчих ідей», адвокат Богдан Карнаух під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Карнаух Богдан
13.11.2025

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками практику ЄСПЛ та Верховного Суду щодо захисту власності, а саме:

1. Огляд практики ЄСПЛ за статтею Протоколу №1 до ЄКПЛ (Право на мирне володіння майном).

  • 1.1. Чи є втручання у власність сумісним із Конвенцією: структура міркувань за ЄСПЛ.
  • 1.2. Горизонтальний ефект основоположного права на мирне володіння майном.

2. Огляд ключових рішень Верховного Суду щодо способів захисту права власності.

  • 2.1. Поняття належного та ефективного способу захисту. Перелік способів захисту права власності.
  • 2.2. Віндикаційний позов: умови пред’явлення, алгоритм вирішення, віндикаційний імунітет. Законодавчі новели 2025 року щодо захисту добросовісного набувача (Закон № 4292-ІХ).
  • 2.3. Негаторний позов і його відмежування від віндикаційного.
  • 2.4. Кондикційний позов (із безпідставного збагачення) і його субсидіарна природа.

У рамках характеристики захисту власності у практиці ЄСПЛ та Верховного Суду акцентовано на наступному:

1. Огляд практики ЄСПЛ за статтею Протоколу №1 до ЄКПЛ (Право на мирне володіння майном)

Стаття 1 Першого Протоколу до ЄКПЛ гарантує право кожної особи на мирне володіння своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ підкреслює, що ця стаття має три окремі норми (правила):

  1. Загальне правило — гарантує мирне володіння майном.
  2. Право держави на позбавлення власності — за умови законності, суспільного інтересу і пропорційності.
  3. Право держави контролювати використання власності — з метою забезпечення публічних інтересів (оподаткування, регулювання економічної діяльності тощо).

1.1. Чи є втручання у власність сумісним із Конвенцією: структура міркувань за ЄСПЛ

ЄСПЛ застосовує послідовну трирівневу перевірку (structure of reasoning):

  1. Чи було втручання у право мирного володіння майном.
  • Якщо втручання не існує, стаття 1 Протоколу №1 не застосовується.
  • Якщо втручання є — суд переходить до аналізу наступних критеріїв.
  1. Чи було це втручання “законним”.
  • Має існувати передбачена законом правова підстава, закон повинен бути доступним, передбачуваним і не свавільним.
  • Приклади із практики:
  1. “Sporrong and Lönnroth v. Sweden” (1982) — визначено, що втручання повинно мати правову основу та передбачуваність.
  2. “James and Others v. the United Kingdom” (1986) — національні норми мають забезпечувати баланс між інтересами суспільства і правами особи.
  3. Чи переслідувало втручання “законну мету” та чи було пропорційним.
  • Має існувати “справедливий баланс” (fair balance) між інтересами суспільства і захистом основоположних прав особи.
  • Приклади з презентації:
  1. “Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium” (1995) — ретроактивне законодавство не може позбавляти осіб вже набутого права на компенсацію.
  2. “Kopecký v. Slovakia” (2004) — держава має дотримуватися принципу легітимних очікувань власника.
  3. “Beyeler v. Italy” (2000) — навіть законне втручання може бути несумісним із Конвенцією, якщо воно непропорційне.

Таким чином, втручання у власність відповідатиме Конвенції лише за одночасного дотримання трьох умов:

  • воно передбачене законом,
  • переслідує законну мету,
  • є пропорційним.

1.2. Горизонтальний ефект основоположного права на мирне володіння майном

Право на мирне володіння майном має не лише вертикальний, але й горизонтальний ефект. Тобто воно діє не лише у відносинах між особою і державою, а й у спорах між приватними особами, коли держава не забезпечила належного захисту права власності.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував на “позитивних зобов’язаннях держави” — держава повинна не лише утримуватися від втручання, але й забезпечувати ефективні механізми захисту.

Ключові рішення:

  • “Broniowski v. Poland” (2004) — встановлено обов’язок держави усунути системну проблему невиконання судових рішень про повернення майна.
  • “Kotov v. Russia” (2012) — держава відповідає, коли приватні банки чи юридичні особи позбавляють людину власності без ефективного судового захисту.
  • “Anheuser-Busch Inc. v. Portugal” (2007) — держава несе відповідальність за захист майнових інтересів навіть у сфері інтелектуальної власності між приватними суб’єктами.

Отже, горизонтальний ефект проявляється у зобов’язанні держави гарантувати людині ефективний захист від порушення права власності з боку інших осіб.

2. Огляд ключових рішень Верховного Суду щодо способів захисту права власності

2.1. Поняття належного та ефективного способу захисту. Перелік способів захисту права власності

Верховний Суд у своїй практиці визначає, що належний спосіб захисту — це такий, який відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення і спрямований на реальне відновлення порушеного права.

Ефективний спосіб захисту — це спосіб, який здатний забезпечити поновлення порушеного права або надання особі реального результату (компенсації, відновлення, усунення порушення).

Перелік способів захисту (ст. 16 ЦК України):

  • визнання права власності;
  • витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація);
  • усунення перешкод у здійсненні права власності (негаторний позов);
  • визнання правочину недійсним;
  • відшкодування збитків або шкоди;
  • стягнення безпідставно набутого майна (кондикційний позов);
  • припинення дій, які порушують право;
  • зміна або розірвання договору;
  • інші способи, встановлені законом чи договором.

Ключові позиції ВС:

  • Постанова ВП ВС від 19.06.2019 у справі №910/2410/17 — суд має з’ясувати, чи є обраний спосіб захисту належним та ефективним, а не лише формально передбаченим законом.
  • Постанова ВП ВС від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц — спосіб захисту повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права, а не декларативний результат.

2.2. Віндикаційний позов: умови пред’явлення, алгоритм вирішення, віндикаційний імунітет. Законодавчі новели 2025 року (Закон №4292-ІХ)

Віндикаційний позов — це вимога власника до незаконного володільця про повернення речі у натурі (ст. 387 ЦК України).

Умови пред’явлення:

  1. Позивач — власник майна.
  2. Відповідач — незаконний володілець (не має правової підстави).
  3. Існує конкретна річ, що збереглася у натурі.
  4. Власник не дав згоди на вибуття речі.

Алгоритм вирішення спору за практикою ВС:

  1. Визначення предмета — чи збереглася річ у натурі.
  2. Перевірка підстав вибуття — чи вибуло майно з волі власника.
  3. З’ясування статусу набувача — чи є він добросовісним.
  4. Застосування віндикаційного імунітету — майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо вибуло з волі власника.

Віндикаційний імунітет:

  • передбачений ч. 2 ст. 388 ЦК України;
  • не допускає витребування майна у добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором від особи, що мала право володіння;
  • винятки — коли річ вибула з володіння власника не з його волі (викрадення, шахрайство, примус).

Судова практика:

  • Постанова ВП ВС від 14.12.2021 у справі №910/17274/19 — визначено чіткий алгоритм встановлення добросовісності набувача.
  • Постанова ВП ВС від 18.10.2022 у справі №910/12965/20 — суд має з’ясувати баланс між правом власності та стабільністю цивільного обороту.

Законодавчі новели 2025 року (Закон №4292-ІХ):

  • посилено захист добросовісного набувача: тепер суд може відмовити у віндикації, якщо власник міг запобігти вибуттю речі через належну обачність;
  • введено критерій “розумного ризику власника” — якщо власник сам створив умови для вибуття речі, він втрачає пріоритет перед добросовісним набувачем.

2.3. Негаторний позов і його відмежування від віндикаційного

Негаторний позов — це вимога власника до відповідача про усунення перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження майном (ст. 391 ЦК України).

Відмінності від віндикаційного позову:

  • майно залишається у власника (він не позбавлений володіння);
  • порушення полягає не у втраті володіння, а у створенні перешкод;
  • мета — усунути завади, а не повернути річ.

Ключова практика ВС:

  • Постанова ВП ВС від 05.06.2019 у справі №910/8123/17 — негативні наслідки можуть бути як матеріальні (перекриття доступу), так і юридичні (обтяження права власності).
  • Постанова ВП ВС від 02.02.2022 у справі №914/1343/20 — суд повинен встановити, чи існують фактичні перешкоди, а не лише формальне порушення.

2.4. Кондикційний позов (із безпідставного збагачення) і його субсидіарна природа

Кондикційний позов (ст. 1212 ЦК України) — вимога про повернення майна або коштів, набутого без достатньої правової підстави.

Ознаки:

  1. Відповідач отримав майно або вигоду за рахунок позивача.
  2. Немає правової підстави для набуття.
  3. Відсутній інший спеціальний спосіб захисту.

Субсидіарність означає, що кондикційний позов застосовується лише тоді, коли неможливо використати інші способи (віндикаційний чи негаторний).

Практика Верховного Суду:

  • Постанова ВП ВС від 13.03.2019 у справі №910/1531/18 — кондикційний позов є субсидіарним і не може підміняти собою інші позови.
  • Постанова ВС від 22.02.2023 у справі №910/20753/20 — важливо довести причинно-наслідковий зв’язок між збагаченням відповідача та збитками позивача.

Типові приклади:

  • повернення помилково сплачених коштів;
  • повернення безпідставно утриманого майна;
  • компенсація за користування чужою власністю без договору.

Першоджерело - https://tinyurl.com/pwnu9fvx