Якими є критерії прийнятності індивідуальної заяви для розгляду ЄСПЛ? – Ігор Караман

Якими є критерії прийнятності індивідуальної заяви для розгляду ЄСПЛ? – Ігор Караман

Про критерії прийнятності заяв, поданих до ЄСПЛ, розповів під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Ігор Караман, доктор права, юрист Секретаріату ЄСПЛ (2008-2012, 2017-2021) та співробітник РЄ, тренер програми РЄ «HELP», член НКР НААУ.

Лектор відзначив, для того, щоб Суд визнав заяву прийнятною, вона має відповідати певним вимогам (умовам), у протилежному випадку скарги не розглядатимуться. Такі вимоги передбачені в статтях 34-35 Конвенції та умовно можуть бути класифіковані наступним чином:

Процесуальна неприйнятність:

невичерпання національних засобів правового захисту;
недотримання строку звернення;
анонімні заяви;
ідентичні заяви;
зловживання правом на подання заяви.

Неприйнятність, що стосується юрисдикції Суду:

несумісності ratione materiae, ratione personae, ratione loci та ratione temporis.
Неприйнятність, що стосується суті заяв:
явна необґрунтованість заяви;
відсутність суттєвої шкоди для заявника.

Ігор Караман детально проаналізував кожен із вищезазначених критеріїв, розпочавши із процесуальної неприйнятності. Так, першою умовою для звернення до Європейського суду з прав людини має бути вичерпання національних засобів правового захисту.

Заявники зобов’язані вичерпати лише такі національні засоби правового захисту, до яких вони мають доступ самостійно, і які є ефективними в теорії та на практиці, тобто:

(1) є доступними;

(2) можуть поновити порушені права;

(3) мають розумну перспективу успіху (Molla Sali проти Греції).

Якщо про невичерпання стверджує держава-відповідач, то вона повинна довести наявність ефективних національних засобів правового захисту (Dalia проти Франції). Якщо держава довела, що національний засіб правового захисту достатньо визначений в законодавстві і в судовій практиці, має розумні перспективи успіху (П. проти України), заявник повинен продемонструвати, що:

національний засіб правового захисту насправді був використаний (Grasser проти Німеччини);
національний засіб правового захисту за вказаних обставин виявився недостатнім і неефективним (Selmouni проти Франції);
існували певні обставини, які звільнили його від виконання зазначеної вимоги, наприклад, адміністративна практика (Akdivar та інші проти Туреччини);
сумніви заявника в ефективності національного правового захисту – не підстава для невичерпання (щоб звільнити від вичерпання, має бути усталена національна судова практика, яка показувала б таку неефективність, або суперечлива практика вищого суду).

Наступною обов’язковою умовою прийнятності скарги є дотримання строку звернення. Встановлення на рівні статті 35 Конвенції чотиримісячному строку для звернення до Суду здійснено з метою забезпечення правової визначеності та розгляду справ в розумний час.

Отже, початок відліку від остаточного рішення:

розпочинається з моменту прийняття остаточного рішення використаним національним засобом правового захисту (Paul and Audrey Edwards проти СК). Заявник повинен використати лише ефективні та доступні національні засоби правового захисту (Moreira Barbosa проти Португалії);
беруться до уваги лише звичайні та ефективні національні засоби правового захисту (не потрібно звертатися до органів, які не мають ані функцій, ані повноважень надати ефективне поновлення прав (Fernie проти СК), до органів з дискреційними повноваженнями (Williams проти СК), тощо);
якщо заявник подав клопотання про повторне відкриття провадження, чотиримісячний строк не подовжується (Berdzenishvili проти Росії), а в разі подання заяви до Суду протягом чотирьох місяців після постановлення ухвали про відхилення клопотання заяву буде визнано неприйнятною. Виняток: у разі успішного клопотання та повторного відкриття провадження відносно тих питань Конвенції, які стали підставою для повторного відкриття та предметом розгляду надзвичайним органом, Суд може продовжити чотиримісячний строк (Sapeyan проти Вірменії).

Якщо від початку очевидно, що ефективні національні засоби правового захисту відсутні, відлік чотирьох місяців починається з того дня, коли мав місце факт оскаржуваної дії, або з того дня, коли заявника безпосередньо торкнулися наслідки такої дії, або коли він дізнався про цю дію чи дізнався про її негативні для нього наслідки (Dennis та інші проти СК).

Якщо ж заявник скористався реально існуючим та ефективним засобом правового захисту і лише згодом дізнався про обставини, якими нівелюється його ефективність, чотиримісячний строк може розпочатися в той день, коли заявник вперше дізнався або мав дізнатися про такі обставини (Varnava та інші проти Туреччини, Полях та інші проти України).

У разі триваючої ситуації та за відсутності національних засобів правового захисту чотиримісячний строк починається з моменту припинення триваючої ситуації (Ulke проти Туреччини).

У разі неприпинення триваючої ситуації правило чотирьох місяців не застосовується (Iordache проти Румунії).

Деякі приклади триваючих ситуацій:

невиконання остаточних судових рішень;
тривалість національного судового провадження;
тривалість утримання під вартою;
тривалість розслідування за ст. ст. 2, 3, 8 Конвенції, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції;
законодавство, яке обмежує те чи інше право.

Суд не буде розглядати заяву, якщо вона за своєю суттю анонімна та ідентична до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

Якщо особа з тих чи інших підстав бажає, аби її заява була анонімною, вона має подати до Суду відповідне клопотання. За відсутності такого клопотання, заява буде визнана неприйнятною. Що стосується псевдонімів, таке використання допускається, особливо під час воєнних дій (Shamayev та ін. проти Грузії та Росії).

Неприйнятними також визнаються ідентичні заяви, тобто заява:

(1) ідентична до заяви, яка вже була розглянута Судом (у т. ч. дружнє врегулювання, визнання неприйнятною, рішення по суті). Серед критеріїв, що свідчать про ідентичність заяв: ті самі особи, ті самі факти, ті самі скарги. Однак це не стосується передчасно поданих скарг, які були визнані неприйнятними за невичерпання національних засобів правового захисту, відповідно нова скарга може бути подана після закінчення провадження на національному рівні протягом 4-х місяців з моменту прийняття остаточного рішення;

(2) ідентична до заяви, яка була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання (наприклад, Комітет ООН з прав людини). Такий орган повинен бути судовим або квазісудовим, може встановити відповідальність держави та надати юридичне виправлення ситуації, інституційні та процесуальні гарантії.

Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подачу скарги. Прикладом зловживання можуть бути випадки:

введення Суду в оману (зазначення фальшивих ПІБ, фальсифікація документів, неповідомлення про нові/важливі факти чи події) (Бескрила проти України, Збираник і Сметанін проти України);
вживання образливих висловлювань, погроз, провокацій (Chernitsyn проти Росії);
умисне розголошення конфіденційної інформації під час дружнього врегулювання (Hadrabová проти Чехії);
явно сутяжницька заява (звернення до ЄСПЛ з кожного приводу) або така, що вочевидь суперечить праву на подання заяви (Zambrano проти Франції);
подача скарги шляхом порушення прав інших осіб за Конвенцією (Koch проти Польщі).

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: http://tinyurl.com/3f67tayv

Цікаві публікації лектора:

ЄСПЛ – орган РЄ, створений для контролю за дотриманням прав і свобод, закріплених у Конвенції та Протоколах до неї. http://tinyurl.com/4wxt2nwk

Захист права власності Європейським судом з прав людини. http://tinyurl.com/4xmjc5ey

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ