Заборона дискримінації: сфера дії конвенційних прав ЄСПЛ при застосуванні статті 14 та Протоколу № 12 (судова практика ЄСПЛ та Суду справедливості Європейського Союзу)
Відповідно до преамбули та статті 1 Статуту Ради Європи, Рада Європи – це міждержавна організація, заснована після Другої світової війти з метою сприяння ствердженню, серед іншого, верховенства права, демократії, прав людини і соціального розвитку. З цією метою держави – члени Ради Європи створили Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) – першу сучасну конвенцію з питань прав людини в дусі Універсальної декларації ООН про права людини. ЄКПЛ покладає на держави юридичне зобов’язання гарантувати певні права не лише своїм громадянам, а й кожному, хто знаходиться під їхньою юрисдикцією. Нагляд за дотриманням ЄКПЛ покладено на Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), який розглядає скарги проти держав – членів Конвенції (раніше Суду у виконанні його функцій допомагала Комісія). На сьогодні Рада Європи налічує 46 членів, і кожна держава, що бажає вступити до Організації, має прийняти на себе конвенційні зобов’язання.
Заборона дискримінації передбачена статтею 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує рівність у користуванні іншими конвенційними правами. У 2000 році був відкритий до підписання Протокол № 12 до Конвенції. Він розширює заборону дискримінації і створює гарантії рівності у користуванні будь-якими правами, включаючи права, передбачені національним законодавством держав-членів. Станом на сьогодні цей Протокол ратифікували далеко не всі держави – члени ЄС. У пояснювальній записці до Протоколу зазначено, що його завдання полягає у посиленні захисту від дискримінації як основної складової гарантій прав людини. Протокол став результатом обговорення шляхів забезпечення, зокрема, гендерної і расової рівності.
Сьогодні, слід звернути увагу на те, що принцип недискримінації є керівним принципом багатьох документів Ради Європи. Важливі положення передбачені також у Європейській соціальній хартії в редакції 1996 року: право на користування рівними можливостями, право на рівне ставлення у питаннях зайнятості та вибору професії, а також право на захист від дискримінації за ознакою статі (статтю 20 і статтю Е частини V Європейської соціальної хартії). Положення про захист від дискримінації містяться в Рамковій конвенції про захист національних меншин (статті 4, 6(2) та 9 Рамкової конвенції про захист національних меншин), Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (статтю 2(1) Конвенції РЄ про заходи щодо протидії торгівлі людьми), а також Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів. Гарантії захисту від пропаганди дискримінації передбачені також Додатковим протоколом до Конвенції про кіберзлочинність.
Очевидно, що захист від дискримінації відіграє важливу роль у процесі розробки правових документів Ради Європи і розглядається як основоположна свобода, що потребує захисту.
Європейський суд з прав людини і Суд справедливості Європейського Союзу (далі – ЄСС) створили значний доробок судової практики в сфері недискримінації, який за необхідності можна застосовувати перед національними судами та органами влади.
Природа конвенційної заборони дискримінації
Стаття 14 гарантує рівність «у користуванні …правами і свободами», що передбачені ЄСПЛ. Таким чином, ЄСПЛ не має права розглядати скарги на дискримінацію, якщо вони не охоплюються правами, що передбачені за Конвенцією. Щоразу, коли ЄСПЛ розглядає питання про можливе порушення статті 14, він робить це у поєднанні з основним конвенційним правом. Заявники часто оскаржують порушення основного права і додатково – порушення цього права у поєднанні зі статтею 14. Іншими словами, втручання в їхні права, окрім порушення стандартів дотримання основного права, становить також дискримінацію, оскільки «зразок для порівняння» не відчуває на собі подібного несприятливого ставлення. Як зазначено у розділі 4, часто трапляється, що коли ЄКПЛ знаходить порушення основного права, то він навіть не починає розглядати скаргу на дискримінаційне поводження, якщо вважає, що, по суті, це буде розгляд тієї ж самої скарги. У цьому розділі спочатку коротко перелічуються права, що гарантовані за Конвенцією, а потім обговорюється підхід, за допомогою якого ЄСПЛ визначає сферу дії Конвенції для цілей застосування статті 14.
Права, що охоплюються Конвенцією
Оскільки стаття 14 застосовується тільки у контексті дискримінації у користуванні одним з основних конвенційних прав, необхідно мати добре уявлення про ці права. ЄКПЛ передбачає каталог прав, здебільшого «громадянських та політичних»; водночас вона захищає деякі «економічні та соціальні права».
Конвенція гарантує широкий перелік основних прав, наприклад: право на життя, право на повагу до особистого і сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії.
Щоразу коли виникає питання дискримінації в одній зі сфер, на які розповсюджується дія ЄКПЛ, Суд розглядатиме скаргу у світлі статті 14. В цьому полягає одна дуже важлива відмінність між правом ЄС і правом ЄКПЛ: Конвенція забезпечує захист від дискримінації у тих сферах, які не охоплюються правом ЄС. Хоча Хартія основоположних прав і покладає на ЄС обов’язок невтручання у права людини у процесі застосування своїх заходів (у тому числі забороняє дискримінацію), держави – члени ЄС зобов’язані дотримуватися положень Хартії виключно під час застосування права ЄС. Хартія застосовується в такому обмеженому контексті з тієї причини, що сам ЄС фактично не має власного адміністративного апарату, за допомогою якого він міг би застосовувати законодавство Спільноти в державах-членах; натомість, застосування права ЄС здійснюється силами самих держав-членів. Тому Хартія не діє у сферах, у яких держави-члени не делегували Європейському Союзу свої повноваження. Із прийняттям антидискримінаційних директив і поширенням гарантій захисту на сферу доступу до товарів і послуг та системи добробуту населення відмінність між обсягом гарантій за ЄКПЛ і директивами зменшилася. Разом із тим залишаються певні сфери, в яких ЄКПЛ гарантує значно ширший захист, ніж антидискримінаційні директиви ЄС.
Сфера дії конвенційних прав ЄСПЛ при застосуванні статті 14 використовує метод розширювального тлумачення змісту прав за Конвенцією:
• по-перше, ЄСПЛ чітко встановив, що він може розглядати скарги щодо статті 14 у поєднанні з основним правом, навіть якщо порушення основного права відсутнє.
Наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Зоммерфельд проти Німеччини (Sommerfeld v. Germany) [Велика палата] (№ 31871/96), 8 липня 2003 року);
• по-друге, він зазначив, що зміст гарантій ЄКПЛ виходить за межі буквального тексту Конвенції: достатньо, щоб факти справи були загалом пов’язані з відносинами, на які розповсюджується захисна дія Конвенції.
Наприклад: у справі Зарб Адамі проти Мальти (Zarb Adami v. Malta) заявник скаржився на статеву дискримінацію на тій підставі, що до суду присяжних викликалася непропорційно, велика кількість осіб чоловічої статі (ЄСПЛ, Зарб Адамі проти Мальти (Zarb Adami v. Malta) (№ 17209/02), 20 червня 2006 року.
Стаття 4(2) ЄКПЛ встановлює заборону примусової праці. Разом із тим у статті 4(3)(d) передбачено, що поняття «примусової праці» не включає в себе виконання «нормальних громадянських обов’язків».
ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча «нормальні громадянські обов’язки» не становлять предмет регулювання цієї статті (іншими словами, ЄСПЛ не створює права на свободу від виконання обов’язку присяжного), факти справи потрапляють до сфери дії цього права. Суд обґрунтував своє рішення тим, що «нормальні громадянські обов’язки» можуть перетворитися на «ненормальні», якщо їх виконання відбуватиметься у дискримінаційний спосіб.
Наприклад: у справі Е.Б. проти Франції (E.B. v. France) жінка, що перебувала в одностатевих стосунках і проживала зі своєю партнеркою, хотіла всиновити дитину, але отримала відмову з боку державних органів (ЄСПЛ, Е.Б. проти Франції (E.B. v. France) [Велика палата] (№ 43546/02), 22 січня 2008 року). Заявниця поскаржилася на порушення статті 8 у поєднанні зі статтею 14. ЄСПЛ зазначив, що перед ним не стоїть питання порушення самої статті 8, що є дуже важливим, адже сама по собі стаття 8 не передбачає права на заснування сім’ї чи всиновлення дитини. Водночас Суд підкреслив, що скарга на дискримінацію може розглядатися в межах сфери дії певного конвенційного права, навіть якщо питання не стосується якоїсь конкретної гарантії за ЄКПЛ. Суд дійшов такого висновку на тій підставі, що національне законодавство Франції передбачає право на всиновлення, а отже, факти цієї справи, поза сумнівом, входять до сфери дії статті 8. По суті справи Суд вирішив, що ключову роль у відмові зіграла сексуальна орієнтація заявниці, а це становить дискримінацію порівняно з іншими незаміжніми особами, які за національним законодавством мають право на всиновлення.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що коли особа має право на державні виплати, то для цілей застосування статті 14 така ситуація розглядається на підставі статті 1 Протоколу 1(Повний аналіз статті 1 Протоколу № 1 можна знайти на освітньому вебсайті Ради Європи про права людини для професійних юристів: Grgić, Mataga, Longar and Vilfan, ‘The right to property under the ECHR’ («Право на власність за ЄКПЛ»), Human Rights Handbook No. 10, 2007, розміщений за адресою: www.coehelp.org/mod/resource/view.php?inpopup=true&id=2123) (оскільки такі виплати вважаються майном) (Others v. UK) [Велика палата] (№№ 65731/01 та 65900/01), 12 квітня 2006 року (пенсійні виплати та виплати у зв’язку з інвалідністю); ЄСПЛ, Андрєєва проти Латвії (Andrejeva v. Latvia) [Велика палата] (№ 55707/00), 18 лютого 2009 року (пенсійні виплати); ЄСПЛ, Куа Пуаррез проти Франції (Koua Poirrez v. France) (№ 40892/98), 30 вересня 2003 року (виплати у зв’язку з інвалідністю); ЄСПЛ, Гайгусуз проти Австрії (Gaygusuz v. Austria) (№ 17371/90), 16 вересня 1996 року (виплати по безробіттю) або статті 8 (оскільки це впливає на сімейне чи особисте життя);
Наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Веллер проти Угорщини (Weller v. Hungary) (№ 44399/05), 31 березня 2009 року (соціальна виплата – допомога родинам із дітьми). Цей підхід набуває особливого значення у контексті дискримінації за ознакою громадянства, оскільки право ЄС забезпечує набагато менший захист у цій сфері.
Протокол № 12
Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в ЄКПЛ. Зміст цих термінів прокоментовано у Пояснювальному звіті Ради Європи. У коментарі зазначено, що це положення стосується дискримінації:
i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;
ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином;
iii) що здійснюється державним органом у процесі виконання ним дискреційних повноважень (наприклад, призначення субсидій);
iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу (наприклад, поведінка правоохоронних органів під час громадських заворушень) (Протокол № 12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS No. 177), Пояснювальний звіт, пункт 22. Розміщений за адресою: http://conventions.coe.int/ Treaty/en/Reports/Html/177.htm).
У коментарі також зазначено, що хоча Протокол гарантує захист від дискримінації насамперед з боку держави, він розповсюджується також і на відносини між приватними особами, які зазвичай підлягають державному регулюванню, «наприклад, на свавільну відмову у працевлаштуванні, відмову в доступі до ресторанів або послуг, що можуть надаватися громадськості приватними особами, наприклад медичних послуг або комунальних послуг, таких як постачання води чи електроенергії».
У широкому розумінні Протокол № 12 забороняє дискримінацію за межами суто приватних ситуацій, коли індивіди виконують функції, що надають їм можливість впливати на порядок розподілу загальнодоступних товарів і послуг.
Єдиний випадок, коли ЄСПЛ розглядав скаргу на підставі статті 1 Протоколу № 12 – це справа Сєйдіч та Фінці проти Боснії і Герцеговини (Sejdić and Finci v. Bosnia and Herzegovina). У своєму рішенні по справі ЄСПЛ зазначив, що цей Протокол «запроваджує загальну заборону дискримінації», і що підхід Суду до аналізу справи на підставі цього Протоколу буде ідентичним до підходу, який він застосовує у контексті статті 14.
Сфера дії антидискримінаційних директив ЄС
Антидискримінаційні директиви забороняють дискримінацію у трьох сферах: зайнятості, добробуту населення та товарів і послуг
Директива про расову рівність застосовується в усіх трьох названих сферах. Наразі обговорюється можливість також поширити на всі три сфери дію Директиви про рівність у сфері зайнятості, однак станом на сьогодні вона застосовується виключно до відносин зайнятості. Директива про гендерну рівність (у новій редакції) та Директива про гендерну рівність у доступі до товарів і послуг застосовуються до відносин у сфері зайнятості і доступу до товарів і послуг, однак не поширюються на сферу добробуту населення.
Зайнятість
Заборона дискримінації у сфері зайнятості розповсюджується на всі захищені ознаки, що передбачені антидискримінаційними директивами.
Доступ до зайнятості ЄСС користується методом розширювального тлумачення поняття «доступу до зайнятості».
Наприклад: у справі Меєрс проти кредитного офіцера (Meyers v. Adjudication Officer) ЄСС встановив, що поняття «доступу до зайнятості» охоплює «не лише ті умови, які існують до виникнення трудових відносин», але й ті вирішальні обставини, які особа має врахувати до моменту прийняття рішення стосовно пропозиції роботодавця (ЄСС, Меєрс проти кредитного офіцера (Meyers v. Adjudication Officer), справа № C-116/94 [1995] ECR I-2131, 13 липня 1995 року). У справі Меєрс таким фактором було визнано право на отримання соціальної допомоги, наявність якого залежало від розміру особистого доходу. Це пояснюється тим, що під час розгляду пропозиції від роботодавця кандидат враховував те, чи матиме він мати право на отримання такої виплати. Відповідно, ця обставина також вплинула на доступ до зайнятості.
Наприклад: у справі Шнорбус проти землі Гессен (Schnorbus v. Land Hessen) скаржниця збиралася пройти обов’язкове стажування для кандидатів у судді і подала відповідні документи (ЄСС, Шнорбус проти землі Гессен (Schnorbus v. Land Hessen), справа № C-79/99 [2000] ECR I-10997, 7 грудня 2000 року).
Згідно з положеннями національного законодавства, вона спочатку мала скласти державний іспит, потім пройти професійне стажування і скласти фінальний іспит. Заявниця склала перший іспит, але їй відмовили у прийнятті на стажування, посилаючись на відсутність вакансій. Через це її стажування відкладалося до моменту появи вільного місця. Скаржниця заявляла, що це становить дискримінацію, оскільки пріоритет надається кандидатам чоловічої статі, які пройшли службу в армії. ЄСС дійшов висновку, що положення національного законодавства, які регулюють момент початку професійного стажування, входять до сфери поняття «доступ до праці», оскільки таке стажування вважається «зайнятістю» і як самостійний вид професійної діяльності, і як етап процесу здобуття суддівської кваліфікації.
Умови зайнятості, включаючи звільнення і оплату
Знову ж таки, ЄСС тлумачить це поняття досить широко. Тому немає нічого дивного, що до цієї категорії потрапляють будь-які умови трудових відносин.
Наприклад: у справі Меєрс заявниця, одинока матір, скаржилася на непряму дискримінацію за ознакою статі. В основі скарги лежала процедура, за якою визначалася право батьків-одинаків на отримання пільгового сімейного кредиту (ЄСС, Меєрс проти кредитного офіцера (Meyers v. Adjudication Officer), справа № C-116/94 [1995] ECR I-2131, 13 липня 1995 року).
Перед ЄСС постало питання, чи відноситься сімейний кредит (державна допомога) до суто соціальних виплат, чи входить до категорії умов зайнятості. ЄСС зауважив, що право на отримання такого кредиту виникає у разі виконання трьох умов: дохід заявника не перевищує певний розмір; заявник або його партнер працює; заявник або його партнер має на утриманні дитину. ЄСС вирішив, що в цьому випадку не можна відкидати застосування Директиви про рівне ставлення (тепер – Директива про гендерну рівність (у новій редакції)) тільки тому, що ця пільга є соціальною виплатою. Натомість Суд застосував широкий підхід, щоб визначити, чи пов’язана ця пільга з трудовими відносинами. У цьому випадку для отримання пільгового сімейного кредиту заявник має продемонструвати, що він або його партнер має оплачувану роботу, а вимога продемонструвати наявність трудових відносин переводить сімейне кредитування до категорії «умов праці».
Застосування такого широкого визначення зайнятості та умов праці дозволили ЄСС включити до цієї категорії організацію дитячих кімнат на робочому місці (ЄСС, Ломмерс проти Міністра сільського господарства (Lommers v. Minister van Landbouw), справа № C-476/99 [2002] ECR I-2891, 19 березня 2002 року) і скорочення робочого часу (ЄСС, Омбудсмен з питань рівності проти Ради округу Оребро (Jamstalldhetsombudsmannen v. Orebro Lans Landsting), справа № C-236/98 [2000] ECR I-2189, 30 березня 2000 року).
ЄСС також використовує доволі гнучкий підхід до питань звільнення і оплати праці.
Поняття «звільнення» розповсюджується майже на всі ситуації припинення трудових відносин. Зокрема, звільненням було визнано припинення трудових відносин за схемою добровільного виходу на пенсію (ЄСС, Бьортон проти Управління Британської залізниці (Burton v. British Railways Board), справа № 19/81 [1982] ECR 555, 16 лютого 1982 року) і припинення працевлаштування внаслідок обов’язкового виходу на пенсію (ЄСС, Паласіос-де-ла-Вілья проти «Кортеф’єль Сервісіос Ес. А.» (Palacios de la Villa v. Cortefiel Servicios SA), справа № C-411/05 [2007] ECR I-8531, 16 жовтня 2007 року).
Поняття оплати праці визначається у статті 157 Договору про функціонування ЄС як «звичайна базова мінімальна ставка чи оклад або будь-яка інша винагорода у готівковій чи натуральній формі, яку працівник особисто або через посередника отримує від свого роботодавця у зв’язку з перебуванням у відносинах зайнятості». Воно охоплює широкий перелік благ, які отримує працівник у зв’язку із перебуванням у трудових відносинах.
ЄСС неодноразово аналізував зміст цього поняття у своїх рішеннях і встановив, що воно охоплює будь-які пов’язані з роботою блага, у тому числі пільговий проїзд залізницею (ЄСС, Гарланд проти компанії «Брітіш Рейл Інжиніринг Лтд.» (Garland v. British Rail Engineering Limited), справа № 12/81 [1982] ECR 455, 9 лютого 1982 року), виплати для експатріантів (ЄСС, Саббатіні проти Європейського Парламенту (Sabbatini v. European Parliament), справа № 20/71 [1972] ECR 345, 7 червня 1972 року), подарунки на Різдво (ЄСС, Левен проти Денди (Lewen v. Denda), справа № C-333/97 [1999] ECR I-7243, 21 жовтня 1999 року) та професійні пенсійні програми (ЄСС, Барбер проти страхової групи «Гардіан роял іксчендж» (Barber v. Guardian Royal Exchange Assurance Group), справа № C-262/88 [1990] ECR I-1889, 17 травня 1990 року).
По суті, під час аналізу певних відносин на предмет того, чи потрапляють вони під визначення «оплати праці», слід шукати певне благо, що виникає на підставі наявності трудових відносин.
Доступ до професійної орієнтації та підготовки
ЄСС розглядав концепцію «професійної орієнтації та підготовки» у контексті вільного переміщення осіб (Статтею 7(3) Регламенту 1612/68 про свободу пересування працівників у середині Спільноти (Офіційний журнал L 257, 19.10.1968 р., стор. 2) передбачено, що працівники повинні «мати доступ до навчання у професійних училищах і навчальних центрах» і не повинні зазнавати менш сприятливого ставлення порівняно з працівниками, що мають громадянство відповідної країни) і запровадив широке визначення цього поняття.
Наприклад: у справі Грав’є (Gravier) студентка, громадянка Франції, хотіла вступити до Королівської академії образотворчих мистецтв, м. Льєж, і вивчати мистецтво створення коміксів (ЄСС, Грав’є проти міста Льєжа та інших (Gravier v. Ville de Liège and Others), справа № 293/83 [1985] ECR 593, 13 лютого 1985 року). Її зобов’язали сплатити реєстраційний внесок, тоді як бельгійські студенти не мали такого обов’язку.
ЄСС зазначив: «…будь-яка форма освіти, що готує спеціалістів для певної професійної діяльності, ремесла чи найманої праці або надає необхідні знання та навички для виконання такої професійної діяльності, ремесла чи найманої праці, є професійною підготовкою незалежно від віку і рівня освіти учнів чи студентів, навіть якщо навчальна програма містить елементи загальної освіти».
Наприклад: ЄСС застосував це визначення у справі Блезо (Blaizot), у якій скаржник подав документи для навчання за спеціальністю «ветеринарна медицина» (ЄСС, Блезо проти Університету міста Льєжа та інших (Blaizot v. Université de Liège and Others), справа № 24/86 [1988] ECR 379, 2 лютого 1988 року). ЄСС вирішив, що загальна університетська освіта потрапляє під визначення «професійного навчання» дарма, що остаточна кваліфікація, що її здобуває студент після завершення навчання, не забезпечує рівня, необхідного для певної професійної діяльності, ремесла або зайнятості. Достатньо, щоб відповідна навчальна програма забезпечувала знання, вміння чи навички, необхідні для конкретної професійної діяльності, ремесла або зайнятості. Тому якщо певне ремесло не вимагає формальної кваліфікації, або якщо університетська освіта сама по собі не становить формальної умови допуску до конкретної професії, це не перешкоджає вважати відповідну програму «професійною підготовкою». Єдиний виняток становлять «окремі навчальні курси, що, по суті, призначені швидше для осіб, які бажають вдосконалити свої професійні знання, аніж пройти професійну підготовку».
Організації працівників і роботодавців
Сюди входить не тільки членство та доступ до організацій працівників і роботодавців, але й залучення осіб до участі у таких організаціях. Відповідно до роз’яснень Європейської Комісії, це покликано забезпечити захист від дискримінації у контексті членства чи благ, пов’язаних із такими організаціями (Пропозиція Директиви Ради про реалізацію принципу рівного ставлення до осіб незалежно від расового чи етнічного походження, COM(1999) 566 final, 25.11.1999 р.).
Європейська конвенція і питання зайнятості
Хоч сама ЄСПЛ і не передбачає права на працю, стаття 8 може за певних обставин розповсюджуватися на сферу зайнятості. У вищезгаданій справі Сідабрас і Дзяутас проти Литви Суд встановив, що встановлена для колишніх агентів КДБ заборона працевлаштування у державному секторі та деяких сферах приватного сектору охоплюється статтею 8 у поєднанні зі статтею 14, оскільки така заборона «значною мірою вплинула на їхню здатність розвивати відносини із зовнішнім світом, створила для них суттєві перешкоди у здатності забезпечувати своє існування і має явні наслідки для їхньої можливості користуватися своїми правами на повагу до особистого життя» (ЄСПЛ, Сідабрас і Дзяутас проти Литви (Sidabras and Džiautas v. Lithuania) (№№ 55480/00 та 59330/00), 27 липня 2004 року).
Аналогічно, у справі Бігаєва проти Греції (Bigaeva v. Greece) було визнано, що стаття 8 може також поширюватися на відносини зайнятості, у тому числі на права доступу до професії (ЄСПЛ, Бігаєва проти Греції (Bigaeva v. Greece) (№ 26713/05), 28 травня 2009 року). ЄСПЛ забороняє дискримінацію на підставі членства у профспілці. Навіть більше, право на заснування профспілки розглядається як самостійне право за ЄКПЛ (Наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Демір і Байкара проти Туреччини (Demir and Baykara v. Turkey) (№ 34503/97), 12 листопада 2008 року).
Наприклад: у справі Данілєнков та інші проти Росії (Danilenkov and Others v. Russia) заявники внаслідок своєї участі у профспілці зазнали переслідувань та відмінного ставлення з боку свого роботодавця (ЄСПЛ, Данілєнков та інші проти Росії (Danilenkov and Others v. Russia) (№ 67336/01), 30 липня 2009 року). Місцеві суди відхилили їхні цивільні позови на тій підставі, що дискримінація може бути встановлена виключно в рамках кримінального провадження. Прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу, оскільки необхідно було довести прямий умисел керівника компанії на вчинення дискримінації. ЄСПЛ дійшов висновку, що відсутність положень національного законодавства, які б забезпечували ефективний судовий захист свободи об’єднання у профспілку, становить порушення статті 11 у поєднанні зі статтею 14.
Добробут населення та форми соціального забезпечення
З усіх антидискримінаційних директив лише Директива про расову рівність гарантує широкий захист від дискримінації в доступі до системи добробуту та інших форм соціального забезпечення. Під ним розуміють доступ до натуральних благ, що «загалом» перебувають у віданні держави, наприклад державної системи охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення. Водночас Директива про гендерну рівність у доступі до соціального забезпечення передбачає право осіб незалежно від їхньої статі на рівний доступ до більш вузької сфери – сфери «соціального забезпечення».
Соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення та охорону здоров’я
Точні межі цієї сфери на сьогодні не визначені: Директива про расову рівність не торкається цього питання, а ЄСС ще не мав нагоди розтлумачити його у своїх рішеннях. Як зазначалося вище, Директива про гендерну рівність у доступі до соціального забезпечення передбачає право на рівне ставлення за ознакою статі щодо «законодавчих схем соціального забезпечення» (На відміну від «професійних схем», які вважаються «оплатою» у розумінні Директиви про гендерну рівність (у новій редакції).
Стаття 1(3) Директиви визначає їх як схеми, що забезпечують захист на випадок хвороби, інвалідності, старості, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, безробіття, а також «соціальна допомога у частині, в якій вона має доповнити або замінити» вищеназвані схеми. Остаточно не зрозуміло, що мається на увазі під поняттям «соціальний захист», але на підставі Пояснювальної записки до пропозиції Комісії щодо Директиви про расову рівність і тексту самої Директиви можна зробити висновок, що це поняття є більш широким, ніж поняття «соціального забезпечення» (Пропозиція Директиви Ради про реалізацію принципу рівного ставлення до осіб незалежно від расового чи етнічного походження, COM(1999) 566 final, 25.11.1999 р). Зважаючи на глибокий зміст, закладений законодавцем у це положення, слід розуміти його так, що будь-яке запропоноване державою благо матеріального чи натурального характеру входить до категорії соціального захисту в тій частині, у якій воно не охоплюється поняттям соціального забезпечення. У цьому контексті дуже ймовірно, що окремі сфери регулювання Директиви про расову рівність перетинатимуться між собою. Незрозумілим залишається також і обсяг захисту від дискримінації у сфері охорони здоров’я. Схоже, тут йдеться про доступ до публічних послуг у галузі охорони здоров’я на момент їх надання, наприклад, про ставлення до особи з боку адміністративного чи медичного персоналу. Можна передбачити, що захист також поширюватиметься і на страхову сферу, коли вартість приватних медичних послуг відшкодовується за рахунок обов’язкового медичного страхування. Наприклад, це положення може поширюватися на випадки відмови в оформленні страхування або підвищення розміру страхового внеску на підставі расової чи етнічної належності особи. Подібні випадки також можуть охоплюватися положеннями про доступ до товарів і послуг.
Соціальні переваги
ЄСС добре розтлумачив сферу дії поняття «соціальні переваги» у контексті права вільного пересування осіб, вклавши в нього надзвичайно широкий зміст.
Наприклад: у справі Крістіні (Cristini) скаржниця, громадянка Італії, проживала зі своїми дітьми на території Франції. Її покійний чоловік був «працівником» у розумінні права ЄС.( ЄСС, Фьоріні (дівоче прізвище Крістіні) проти Національного товариства французьких залізниць (Fiorini (née Cristini) v. SNCF), справа № 32/75 [1975] ECR 1085, 30 вересня 1975 року). Французька залізниця забезпечувала пільговий проїзд багатодітним сім’ям, однак пані Крістіні відмовили в наданні цієї пільги на підставі того, що вона не є громадянкою Франції. Уряд стверджував, що «соціальні переваги» у розумінні права ЄС – це тільки ті переваги, що випливають з трудових відносин. ЄСС не погодився з таким аргументом і вирішив, що це поняття охоплює всі переваги незалежно від наявності трудових відносин, у тому числі право пільгового проїзду залізничним транспортом.
ЄСС навів визначення «соціальних переваг» у справі Івен (Even), позначивши їх як переваги, «які, незалежно від того, чи пов’язані вони з наявністю трудового договору, звичайно надаються працівникам-громадянам насамперед у силу їхнього об’єктивного статусу працівника або в силу самого лише факту їхнього проживання на території держави, і поширення яких на працівників, що є громадянами інших держав-членів, таким чином вважається доцільним для спрощення їхньої мобільності всередині Спільноти» (ЄСС, Кримінальне провадження у справі Івена (Criminal Proceedings against Even), справа № 207/78 [1979] ECR 2019, 31 травня 1979 року, пункт 22) Цей термін охоплює практично будь-які права, що потрапляють під визначення, наведене у справі Івен: не важливо, є право абсолютним чи було надано в рамках здійснення дискреційних повноважень. Навіть більше, це визначення не перешкоджає вважати «соціальною перевагою» права, надані після припинення відносин зайнятості, наприклад право на пенсійне забезпечення (ЄСС, Комісія проти Франції (Commission v. France), справа № C-35/97 [1998] ECR I-5325, 24 вересня 1998 року). В контексті вільного пересування, соціальна перевага – це, по суті, будь-яка перевага, що сприятиме інтеграції мігранта до середовища країни, до якої він прибув.
Суди застосовують досить ліберальний підхід до визнання конкретних відносин «соціальною перевагою».
Як приклади можна назвати:
• надання безвідсоткового кредиту для покриття витрат, пов’язаних із народженням дитини. Хоча метою такого кредиту є стимулювання народжуваності, ЄСС дійшов висновку, що він може вважатися соціальною перевагою, оскільки допомагає зменшити фінансове навантаження на родини з низьким доходом (ЄСС, Рейна проти Державного комерційного банку землі Баден-Вюрттемберг (Reina v. Landeskreditbank Baden-Württemberg), справа № 65/81 [1982] ECR 33, 14 січня 1982 року);
• надання гранту за угодою про культурне співробітництво для матеріальної підтримки працівників-громадян, що їдуть навчатися за кордон (ЄСС, Маттеуччі проти французької спільноти Бельгії (Matteucci v. Communauté française of Belgium), справа № 235/87 [1988] ECR 5589, 27 вересня 1988 року); право особи, щодо якої триває кримінальне провадження, на проведення судового засідання мовою своєї країни (ЄСС, Кримінальне провадження у справі Муч (Criminal Proceedings against Mutsch), справа № 137/84 [1985] ECR 2681, 11 травня 1985 року).
Освіта
Захист від дискримінації в доступі до освіти спочатку задумувався у контексті вільного пересування осіб на підставі статті 12 Регламенту 1612/68 і призначався спеціально для дітей працівників. Можна очікувати, що сфера освіти у цьому випадку перетинатиметься зі сферою професійної підготовки. Невідомо, чи включатиме вона ті навчальні програми циклу вищої освіти, що не входять до сфери професійної підготовки і мають на меті виключно вдосконалення загальних знань.
Наприклад: у справі Касагранде проти міста Мюнхен (Casagrande v. Landeshauptstadt München) скаржником виступала донька італійського громадянина, що працював у Німеччині (ЄСС, Касагранде проти міста Мюнхена (Casagrande v. Landeshauptstadt München), справа № 9/74 [1974] ECR 773). Відповідно до німецького законодавства діти шкільного віку отримували щомісячну державну допомогу з метою сприяння «відвідуваності навчальних закладів». ЄСС визнав, що будь-які загальні заходи, що мають на меті сприяння відвідуваності навчальних закладів, відносяться до сфери освіти.
Європейська конвенція та добробут і освіта
Хоч ЄКПЛ і не передбачає права на соціальне забезпечення, практика Європейського суду свідчить, що такі форми соціального забезпечення, як пільги та пенсійні виплати, входять до сфери дії статті 1 Протоколу № 1 або статті 8 Конвенції.
Наприклад: ЄСПЛ, Андрєєва проти Латвії (Andrejeva v. Latvia) Велика палата] (№ 55707/00), 18 лютого 2009 року; ЄСПЛ, Гайгусуз проти Австрії (Gaygusuz v. Austria) (№ 17371/90), 16 вересня 1996 року; ЄСПЛ, Куа Пуаррез проти Франції (Koua Poirrez v. France) (№ 40892/98), 30 вересня 2003 року. Всі ці справи обговорюються у розділі 4.7).
Не гарантує ЄКПЛ і права на охорону здоров’я, однак Суд зазначив, що питання, пов’язані зі сферою медичного забезпечення, можуть потрапляти до сфери дії статті 8 (якщо йдеться про доступ до медичної інформації (ЄСПЛ, К.Г. та інші проти Словаччини (K.H. and Others v. Slovakia) (№ 32881/04), 28 квітня 2009 року) або статті 3 (якщо відсутність доступу до медичних послуг таке серйозне, що становить нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження (ЄСПЛ, Славомір Мусял проти Польщі (Sławomir Musiał v. Poland) (№ 28300/06), 20 січня 2009 року).
Тому можна очікувати, що скарги на дискримінацію в доступі до медичних послуг розглядатимуться у контексті статті 14. Не зрозуміло, чи охоплюватиме ЄКПЛ соціальні переваги в натуральній формі, наприклад, пільговий проїзд. Та судячи з комплексного підходу ЄСПЛ до розуміння статті 8, можна припустити, що охоплюватиме, зокрема, якщо ці пільги встановлюються для родин. Стаття 2 Протоколу № 1 до ЄКПЛ гарантує самостійне право на освіту, і тому ЄСПЛ може розглядати скарги на дискримінацію в галузі освіти за статтею 14. ЄСПЛ аналізував питання дискримінації у сфері освіти у справі Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (D.H. and Others v. the Czech Republic) (ЄСПЛ, Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (D.H. and Others v. the Czech Republic) [Велика палата] (№ 57325/00), 13 листопада 2007 року) та справі Оршуш та інші проти Хорватії (Oršuš and Others v. Croatia) (ЄСПЛ, Оршуш та інші проти Хорватії (Oršuš and Others v. Croatia) [Велика палата] (№ 15766/03), 16 березня 2010 року).
З огляду на викладене, слід розуміти, що Європейське антидискримінаційне право – антидискримінаційні директиви ЄС і стаття 14 та Протокол № 12 до Європейської конвенції з прав людини – забороняє дискримінацію в різноманітних контекстах і на різноманітних підставах.
Примітки:
Згадувані судові справи можна знайти за посиланням: ECHR/EN/Header/Case-Law/Hudoc/Hudoc+database/
Доступ до судової практики ЄСПЛ на порталі HUDOC є безкоштовним. Портал має зручну пошукову систему, за допомогою якої можна знайти потрібну справу. Найпростіший спосіб знайти справу – це ввести номер заяви у пошукове вікно під назвою «Номер заяви».
Рішення ЄСС можна знайти на порталі CURIA за адресою: http://curia.europa.eu/ jurisp/cgi-bin/formpl?lang=en.
Доступ до судової практики ЄСС на порталі CURIA є безкоштовним. Портал має зручну пошукову систему, за допомогою якої можна знайти потрібну справу. Найпростіший спосіб знайти справу – це ввести номер справи у пошукове вікно під назвою «Номер справи».
Джерелом інформації є: Посібник з європейського антидискримінаційного права з електронної бібліотеки ЄСПЛ, розміщеного в мережі Інтернет за адресою: echr.coe.int/Library/
Підготувала Наталія Кайда, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тренер, розробник програм Української школи урядування