Сфера дії конвенційних прав ЄСПЛ при застосуванні статті 14 використовує метод розширювального тлумачення змісту прав за Конвенцією:
• по-перше, ЄСПЛ чітко встановив, що він може розглядати скарги щодо статті 14 у поєднанні з основним правом, навіть якщо порушення основного права відсутнє.
Наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Зоммерфельд проти Німеччини (Sommerfeld v. Germany) [Велика палата] (№ 31871/96), 8 липня 2003 року);
• по-друге, він зазначив, що зміст гарантій ЄКПЛ виходить за межі буквального тексту Конвенції: достатньо, щоб факти справи були загалом пов’язані з відносинами, на які розповсюджується захисна дія Конвенції.
Наприклад: у справі Зарб Адамі проти Мальти (Zarb Adami v. Malta) заявник скаржився на статеву дискримінацію на тій підставі, що до суду присяжних викликалася непропорційно, велика кількість осіб чоловічої статі (ЄСПЛ, Зарб Адамі проти Мальти (Zarb Adami v. Malta) (№ 17209/02), 20 червня 2006 року.
Стаття 4(2) ЄКПЛ встановлює заборону примусової праці. Разом із тим у статті 4(3)(d) передбачено, що поняття «примусової праці» не включає в себе виконання «нормальних громадянських обов’язків».
ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча «нормальні громадянські обов’язки» не становлять предмет регулювання цієї статті (іншими словами, ЄСПЛ не створює права на свободу від виконання обов’язку присяжного), факти справи потрапляють до сфери дії цього права. Суд обґрунтував своє рішення тим, що «нормальні громадянські обов’язки» можуть перетворитися на «ненормальні», якщо їх виконання відбуватиметься у дискримінаційний спосіб.
Наприклад: у справі Е.Б. проти Франції (E.B. v. France) жінка, що перебувала в одностатевих стосунках і проживала зі своєю партнеркою, хотіла всиновити дитину, але отримала відмову з боку державних органів (ЄСПЛ, Е.Б. проти Франції (E.B. v. France) [Велика палата] (№ 43546/02), 22 січня 2008 року). Заявниця поскаржилася на порушення статті 8 у поєднанні зі статтею 14. ЄСПЛ зазначив, що перед ним не стоїть питання порушення самої статті 8, що є дуже важливим, адже сама по собі стаття 8 не передбачає права на заснування сім’ї чи всиновлення дитини. Водночас Суд підкреслив, що скарга на дискримінацію може розглядатися в межах сфери дії певного конвенційного права, навіть якщо питання не стосується якоїсь конкретної гарантії за ЄКПЛ. Суд дійшов такого висновку на тій підставі, що національне законодавство Франції передбачає право на всиновлення, а отже, факти цієї справи, поза сумнівом, входять до сфери дії статті 8. По суті справи Суд вирішив, що ключову роль у відмові зіграла сексуальна орієнтація заявниці, а це становить дискримінацію порівняно з іншими незаміжніми особами, які за національним законодавством мають право на всиновлення.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що коли особа має право на державні виплати, то для цілей застосування статті 14 така ситуація розглядається на підставі статті 1 Протоколу 1(Повний аналіз статті 1 Протоколу № 1 можна знайти на освітньому вебсайті Ради Європи про права людини для професійних юристів: Grgić, Mataga, Longar and Vilfan, ‘The right to property under the ECHR’ («Право на власність за ЄКПЛ»), Human Rights Handbook No. 10, 2007, розміщений за адресою: www.coehelp.org/mod/resource/view.php?inpopup=true&id=2123) (оскільки такі виплати вважаються майном) (Others v. UK) [Велика палата] (№№ 65731/01 та 65900/01), 12 квітня 2006 року (пенсійні виплати та виплати у зв’язку з інвалідністю);
ЄСПЛ, Андрєєва проти Латвії (Andrejeva v. Latvia) [Велика палата] (№ 55707/00), 18 лютого 2009 року (пенсійні виплати);
ЄСПЛ, Куа Пуаррез проти Франції (Koua Poirrez v. France) (№ 40892/98), 30 вересня 2003 року (виплати у зв’язку з інвалідністю);
ЄСПЛ, Гайгусуз проти Австрії (Gaygusuz v. Austria) (№ 17371/90), 16 вересня 1996 року (виплати по безробіттю) або статті 8 (оскільки це впливає на сімейне чи особисте життя);
Наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Веллер проти Угорщини (Weller v. Hungary) (№ 44399/05), 31 березня 2009 року (соціальна виплата – допомога родинам із дітьми). Цей підхід набуває особливого значення у контексті дискримінації за ознакою громадянства, оскільки право ЄС забезпечує набагато менший захист у цій сфері.
Протокол № 12
Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в ЄКПЛ. Зміст цих термінів прокоментовано у Пояснювальному звіті Ради Європи. У коментарі зазначено, що це положення стосується дискримінації:
i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;
ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином;
iii) що здійснюється державним органом у процесі виконання ним дискреційних повноважень (наприклад, призначення субсидій);
iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу (наприклад, поведінка правоохоронних органів під час громадських заворушень) (Протокол № 12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS No. 177), Пояснювальний звіт, пункт 22. Розміщений за адресою: http://conventions.coe.int/ Treaty/en/Reports/Html/177.htm).
У коментарі також зазначено, що хоча Протокол гарантує захист від дискримінації насамперед з боку держави, він розповсюджується також і на відносини між приватними особами, які зазвичай підлягають державному регулюванню, «наприклад, на свавільну відмову у працевлаштуванні, відмову в доступі до ресторанів або послуг, що можуть надаватися громадськості приватними особами, наприклад медичних послуг або комунальних послуг, таких як постачання води чи електроенергії».
У широкому розумінні Протокол № 12 забороняє дискримінацію за межами суто приватних ситуацій, коли індивіди виконують функції, що надають їм можливість впливати на порядок розподілу загальнодоступних товарів і послуг.
Єдиний випадок, коли ЄСПЛ розглядав скаргу на підставі статті 1 Протоколу № 12 – це справа Сєйдіч та Фінці проти Боснії і Герцеговини (Sejdić and Finci v. Bosnia and Herzegovina). У своєму рішенні по справі ЄСПЛ зазначив, що цей Протокол «запроваджує загальну заборону дискримінації», і що підхід Суду до аналізу справи на підставі цього Протоколу буде ідентичним до підходу, який він застосовує у контексті статті 14.
Підготувала Наталія Кайда, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тренер, розробник програм Української школи урядування