Рішення ЄСПЛ у справі «Україна проти росії (щодо Криму)»: примусова паспортизація, обов’язок держави враховувати практику Суду та наслідки для спорів щодо громадянства рф

     25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по суті у міждержавній справі «Україна проти росії (щодо Криму)» (заяви №№ 20958/14 та 38334/18).    Це рішення стало одним із наймасштабніших в історії Суду щодо міждержавних спорів і фактично закріпило на міжнародному рівні правову оцінку політики російської федерації після окупації Криму.

     ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд України довів існування системної адміністративної практики російської федерації, яка призвела до масових і тривалих порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд визнав, що після встановлення ефективного контролю над Кримом російська федерація поширила на територію півострова власне законодавство та створила систему, у межах якої права людини порушувалися не епізодично, а як елемент державної політики.

      Серед встановлених Судом порушень особливе місце посідає незаконне автоматичне нав’язування громадянам України російського громадянства, що було визнано втручанням у право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції.

     Суд констатував, що після окупації Криму російська федерація реалізувала систему автоматичного нав’язування російського громадянства громадянам України, які постійно проживали на території півострова.

    Зокрема, ЄСПЛ встановив, що російська федерація:

-        автоматично визнавала мешканців Криму громадянами рф без отримання їхньої попередньої згоди;

-        використовувала персональні дані громадян України для включення їх до російських державних інформаційних систем;

-        формувала державні реєстри населення Криму як реєстри громадян російської федерації;

-        застосовувала адміністративний примус щодо осіб, які відмовлялися приймати російське громадянство;

-        створила правовий режим, за якого відмова від російського громадянства призводила до суттєвих обмежень майнових, соціальних, трудових та інших прав.

     Фактично Суд визнав, що політика паспортизації не була результатом вільного вибору населення, а становила один із механізмів інтеграції окупованої території до правового простору російської федерації.

     Особливо важливим є те, що ЄСПЛ підтвердив можливість використання персональних даних громадян України без їхнього волевиявлення для включення їх до російських державних реєстрів. Цей висновок має принципове значення для всіх спорів, у яких державні органи або суди оцінюють інформацію, отриману з російських інформаційних систем.

     Разом з тим, особливість цієї справи полягає в тому, що вона є міждержавною. На відміну від індивідуальних заяв, у таких справах Суд встановлює не лише факт порушення прав окремої особи, а й існування адміністративної практики держави-відповідача.

     Саме тому висновки ЄСПЛ щодо примусової паспортизації не обмежуються обставинами конкретних заявників. Суд встановив загальний механізм дій російської федерації стосовно всього населення окупованого Криму.

     Фактично міжнародна судова інституція визнала, що автоматичне нав’язування громадянства було елементом державної політики росії, а не наслідком індивідуального волевиявлення кожної особи. Це означає, що зазначені обставини повинні враховуватися у всіх правовідносинах, де виникає питання про оцінку наслідків такої паспортизації.

     Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ є джерелом права для судів України.

     Однак значення цього положення не обмежується лише діяльністю судової влади.

     Виконання рішень ЄСПЛ є міжнародним зобов’язанням держави, а тому всі органи державної влади, приймаючи індивідуальні рішення, повинні діяти з урахуванням правових висновків Суду. Це стосується як адміністративних органів, так і дисциплінарних комісій, кадрових служб та інших суб’єктів владних повноважень.

     Відповідно, після рішення від 25 червня 2024 року державні органи вже не можуть оцінювати питання набуття громадянства російської федерації без урахування встановленої ЄСПЛ політики примусової паспортизації.

    Втім, останнім часом в Україні поширилися спори щодо звільнення державних службовців у зв’язку з інформацією про нібито набуття ними громадянства російської федерації.

     У багатьох випадках підставою для прийняття відповідних рішень стають відомості з російських державних реєстрів, інформаційних систем або документи, сформовані органами окупаційної влади.

     Після рішення ЄСПЛ така інформація вже не може оцінюватися без урахування міжнародно встановлених обставин.

     Сам факт наявності особи в російських інформаційних системах або навіть оформлення російського паспорта не може автоматично свідчити про добровільне набуття громадянства російської федерації, якщо міжнародний суд уже встановив існування політики автоматичного нав’язування такого громадянства.

     Це не означає, що державний орган позбавлений права звільнити державного службовця, якщо законом така підстава передбачена. Однак після рішення ЄСПЛ орган державної влади повинен довести саме добровільне, усвідомлене та вільне волевиявлення особи щодо набуття громадянства держави-агресора.

     Інакше кажучи, змінився не перелік законних підстав для звільнення, а стандарт доказування, який має застосовуватися при їх встановленні.

     Разом з тим, під  час розгляду спорів адміністративні суди не можуть оцінювати докази ізольовано від висновків ЄСПЛ.

     Якщо предметом доказування є добровільність набуття громадянства російської федерації особою, яка проживала в окупованому Криму, суд повинен враховувати, що міжнародною судовою установою вже встановлено існування політики автоматичного нав’язування громадянства та використання персональних даних громадян України без їхньої згоди.

    Крім того, суди повинні враховувати положення Закону України № 1207-VII, відповідно до якого датою початку тимчасової окупації Криму визначено 19 лютого 2014 року, а будь-які органи та посадові особи, створені на тимчасово окупованій території поза межами українського законодавства, є незаконними, тоді як видані ними акти не створюють правових наслідків, крім випадків, прямо передбачених законом.

     Неврахування як цього Закону, так і встановлених ЄСПЛ фактів може призвести до неправильного застосування норм матеріального права та неналежної оцінки доказів.

     Таким чином, Рішення ЄСПЛ у справі «Україна проти росії (щодо Криму)» стало не лише підтвердженням міжнародної відповідальності російської федерації за системні порушення прав людини на окупованій території, а й сформувало новий правовий стандарт оцінки наслідків примусової паспортизації населення Криму.

    Встановивши, що автоматичне нав’язування російського громадянства було елементом державної політики росії, ЄСПЛ фактично виключив можливість презюмувати добровільність набуття громадянства лише на підставі інформації з російських реєстрів чи документів окупаційної влади.

    Саме тому, державні органи та суди України, виконуючи вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов’язані враховувати правові висновки ЄСПЛ під час вирішення спорів щодо можливого набуття громадянами України громадянства російської федерації. Лише такий підхід відповідає принципу верховенства права, міжнародним зобов’язанням України та забезпечує справедливий баланс між інтересами державної безпеки і гарантіями захисту прав людини.

Повний текст рішення по суті:

Case of Ukraine v. russia (re Crimea) (Applications nos. 20958/14 and 38334/18) Judgment на правовій платформі Stradalex