Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками медіацію у спорах щодо припинення державної служби, а саме:

1. Спори щодо припинення державної служби: чи завжди необхідно звертатися до суду.
2. Альтернативні способи врегулювання спорів у сфері публічної служби.
3. Медіація у спорах щодо припинення державної служби: правові можливості та обмеження.
4. Де проходить межа медіації: які питання можуть бути предметом домовленостей, а які має вирішувати виключно суд.
5. Практичні ситуації застосування медіації у спорах щодо припинення державної служби.
6. Практичні кейси та алгоритм ефективного врегулювання спору.

У рамках характеристики медіації у спорах щодо припинення державної служби акцентовано на наступному:

1. Спори щодо припинення державної служби: чи завжди необхідно звертатися до суду

Не завжди. Медіація не є судом і не здійснює правосуддя, однак за наявності законного простору для домовленості вона може усунути необхідність судового розгляду. Медіатор не визначає, хто правий, не скасовує рішення державного органу та не приймає обов’язкового рішення. Його завдання полягає у сприянні сторонам у досягненні самостійної законної домовленості.

Водночас якщо державний службовець вимагає визнати наказ про звільнення незаконним, а домовленості досягти неможливо, це питання має вирішувати суд. Таким чином, за наявності можливості законної домовленості конфлікт може бути завершений без судового рішення, але медіація не позбавляє особу права на судовий захист.

Не всі підстави припинення державної служби однаково придатні для медіації. Виділяються підстави з високим простором для домовленості, з обмеженим простором та такі, за яких можливість зміни самої підстави припинення служби практично відсутня.

2. Альтернативні способи врегулювання спорів у сфері публічної служби

Основним альтернативним механізмом у межах розглянутого підходу є медіація. Вона є добровільною, конфіденційною та структурованою процедурою, у якій сторони за допомогою незалежного медіатора намагаються запобігти або врегулювати спір шляхом переговорів.

Медіація може проводитися як до звернення до суду, так і під час судового провадження. Якщо спору вже передано до суду, необхідно розмежовувати власне медіацію та судове примирення. Судове примирення є процесуальним механізмом, наслідки якого реалізуються відповідно до КАС України; при цьому КАС України передбачає можливість примирення сторін, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.

Якщо домовленості досягти не вдалося, сторони зберігають право використати судовий або інший передбачений законом механізм захисту.

3. Медіація у спорах щодо припинення державної служби: правові можливості та обмеження

Правову можливість застосування медіації формує Закон України «Про медіацію», який визначає добровільність, конфіденційність, роль медіатора, права сторін та порядок досягнення домовленості. Закон допускає участь у медіації фізичних та юридичних осіб.

Водночас у сфері державної служби можливості медіації обмежені публічно-правовою природою цих відносин. Суб’єкт призначення має повноваження призначати та звільняти державного службовця, але зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Ключовим обмеженням є межі дискреції. Дискреційне повноваження передбачає можливість вибору між кількома юридично допустимими рішеннями. Якщо закон залишає органу вибір, простір для медіації є найбільшим. Якщо розсуд обмежений, медіація можлива лише після особливої правової перевірки. Якщо ж закон встановлює обов’язок органу діяти певним чином, домовленість не може скасувати цей обов’язок.

У цьому контексті Верховний Суд у пункті 50 постанови від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18 зазначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти або у виборі одного з варіантів рішення чи дії, передбачених законом. Водночас, відповідно до пункту 43 цієї постанови, якщо закон передбачає прийняття лише конкретного рішення, йдеться не про дискрецію, а про виконання обов’язку.

4. Де проходить межа медіації: які питання можуть бути предметом домовленостей, а які має вирішувати виключно суд

Предметом домовленості залежно від конкретної ситуації можуть бути строки та порядок здійснення допустимих дій, передача справ і майна, організаційні питання, оформлення документів, допустимі майнові вимоги, порядок виконання зобов’язань, взаємне врегулювання вимог та інші питання, щодо яких закон дозволяє сторонам діяти на власний розсуд.

За певних умов можуть бути врегульовані питання поновлення, переведення, зміни наслідків звільнення, майнові вимоги, взаємні поступки та умови припинення судового спору. Вирішальним є не лише бажання сторін, а й наявність у них юридичної можливості досягти відповідної домовленості.

Не можуть бути предметом домовленості обхід імперативної норми, створення повноважень державного органу, порушення прав третіх осіб, прийняття рішення, на яке орган не уповноважений, легалізація незаконної процедури або відмова від обов’язку, прямо встановленого законом.

Судового вирішення потребують питання визнання рішення суб’єкта владних повноважень незаконним, скасування наказу чи іншого владного рішення, коли для цього необхідне судове рішення, владне поновлення порушеного права, якщо воно не може бути реалізоване шляхом законної домовленості, а також питання, щодо яких державний орган не має повноважень домовлятися.

При цьому КАС України встановлює, що суд не визнає умови примирення, якщо вони суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. Суд перевіряє законність домовленості, її відповідність правам та обов’язкам сторін і межам компетенції суб’єкта владних повноважень.

5. Практичні ситуації застосування медіації у спорах щодо припинення державної служби

Показовим є звільнення за ініціативою державного службовця. За загальним правилом службовець має письмово попередити про звільнення не пізніше ніж за 14 календарних днів, але закон допускає інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо це не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом. Саме тут існує очевидний простір для медіації.

Наприклад, службовець хоче припинити службу через три дні, тоді як державному органу необхідний час для передачі справ. Сторони можуть погодити реальний строк передачі справ, особу, яка їх прийматиме, необхідні документи, прийнятну дату звільнення та питання, які мають бути завершені до цієї дати. Тобто предметом переговорів є не те, «чи звільняти», а те, «як законно організувати припинення служби з урахуванням інтересів обох сторін».

Інший приклад — припинення служби за угодою сторін. Закон прямо передбачає таку підставу, однак суб’єкт призначення залишається суб’єктом владних повноважень і має діяти в межах компетенції. Медіація може допомогти визначити законний спосіб завершення відносин, але не може створити повноваження, яких у державного органу немає.

Перспективним є також кейс реорганізації та скорочення. Якщо посада службовця скорочується, а службовець вважає, що його можна було залишити або перевести, сторони можуть обговорювати, залежно від конкретної ситуації та повноважень, можливість переведення, строки, передачу справ, оформлення документів, допустимі майнові вимоги та взаємне врегулювання претензій.

Водночас складнішими є спори щодо негативного оцінювання та дисциплінарного звільнення. Медіація не повинна перетворюватися на встановлення винуватості чи автоматичне скасування негативної оцінки. У дисциплінарному спорі сторони можуть обговорювати судову перспективу, взаємні ризики, допустимі майнові вимоги, наслідки спору та подальші дії, але медіація не може створити законну підставу для результату, якого закон не допускає.

6. Практичні кейси та алгоритм ефективного врегулювання спору

Перший етап — визначити, чи підходить спір для медіації. Необхідно встановити наявність законного простору для домовленості та готовність сторін до діалогу. Якщо питання може бути вирішене виключно судом або іншим визначеним законом способом, можливості медіації будуть обмеженими.

Другий етап — підготовка сторін. Кожна сторона має розуміти суть спору, свої права та обов’язки, бажаний результат і прийнятні для неї варіанти рішення.

Третій етап — розмежування позицій та реальних інтересів. Позиція службовця може полягати у вимозі скасувати рішення, тоді як його реальний інтерес може полягати у захисті репутації, отриманні належних виплат та завершенні конфлікту. Саме робота з інтересами може відкрити шлях до домовленості.

Четвертий етап — пошук варіантів рішення. Сторони визначають можливі варіанти, після чого кожен із них перевіряється на законність, реалістичність, відповідність повноваженням сторін та взаємну прийнятність.

П’ятий етап — чітка фіксація домовленостей. Необхідно визначити, хто, що, коли і в який спосіб робить. При цьому зміст домовленості не може суперечити законодавству.

Шостий етап — дії у разі відсутності домовленості. Невдала медіація не позбавляє сторони права на судовий або інший передбачений законом механізм захисту. Водночас вона може дати сторонам чітке розуміння того, яка саме частина конфлікту залишається неврегульованою.

Отже, ефективна модель врегулювання спору у сфері державної служби ґрунтується на трьох ключових умовах: наявність законного простору для домовленості, добровільна готовність сторін до діалогу та професійна організація процедури. Медіація є реальним, але не універсальним механізмом захисту прав: вона не замінює судове рішення, однак може зробити судовий розгляд непотрібним, якщо сторони здатні досягти законної домовленості.