Певні спори про звільнення з посади сталою практикою віднесені до корпоративних, і правовідносини у них не регулюються нормами трудового законодавства: КГС ВС вбачає незбалансованість строків прав на захист, залежно від виду юрисдикції спору про незаконне звільнення з посади

У постанові від 03.10.2022 року у справі № 204/1724/20 Верховний Суд зазначив: «Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права».

Відтак, як убачається зі змісту положень частини першої статті 233 КЗпП України та наведених вище правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, встановлені цією нормою строки звернення до суду для вирішення спору про звільнення, пов`язані виключно із настанням однієї з двох подій — вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки.

Однак, Колегія суддів КГС ВС зазначає, що хоча наведена норма не містить неоднозначного розуміння визначення законодавцем початку перебігу позовної давності на звернення з вимогами про звільнення, і такий початок пов`язаний у ній (нормі) з настанням першої з двох подій — вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, убачається, що застосування виключно такого загального підходу до всіх спорів про звільнення, незалежно від фактично обставин справи, може, у деяких випадках, поставити під загрозу принцип правової визначеності.

Зокрема, загроза такого порушення може мати місце у випадку, коли жодна з подій, що визначена частиною першою статті 233 КЗпП України, та з якою пов`язаний відлік місячного строку на звернення до суду, так і не настала, не залежно від підстав їх ненастання (неналежне виконання своїх обов`язків роботодавцем, ухилення від отримання наказу чи трудової книжки звільненим працівником тощо), або настала за межами розумного строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, або очевидно є такою, що настала після встановлення особою обставин порушення її права та виникнення у останньої реальної можливості для захисту права на доведення незаконності звільнення і поновлення на роботі. Адже у першому зазначеному випадку особа, яку звільнено, фактично набуває необмежений строк на подання нею відповідного позову, тоді як в інших указаних випадках, її звернення до суду може ставити під загрозу правову визначеність, стабільність та передбачуваність трудових прав інших осіб, які після відкриття вакансії зайняли її і довгий час сумлінно виконують трудові обов`язки.

З огляду на викладене вище, колегія суддів КГС ВС зазначає про існування виключної правової проблеми, яка полягає у неспіввідношенні загального законодавчого принципу про початок перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (пункт 1 частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України), з унормуванням початку перебігу позовної давності у спорах про звільнення виключно з настанням подій або вручення наказу про звільнення, або вручення трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України), що у деяких випадках може мати наслідком недотримання у спірних правовідносинах розумних строків та принципу правової визначеності, зокрема у випадку, коли особа, яка звертається до суду із значним перебігом строку від моменту коли вона не може не усвідомлювати, що фактично не відвідує роботу (не перебуваючи у відпустці), не отримує заробітну плату (і не намагається з`ясувати причини таких подій), не доводить, що не працевлаштована на час звернення до суду, не отримувала ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки або ж отримала їх після спливу значного строку з моменту її звільнення, втім на час звернення до суду за захистом права надає наказ, який отримано адвокатом на його запит, без зазначення того, що саме стало підставою в певний момент для звернення до адвоката за отриманням правової допомоги.

Враховуючи зазначене КГС ВС вважає, що описана правова проблема має виключний характер та піддається оцінці як з боку кількісного, так і якісного критерію, а відтак підлягає вирішенню саме Великою Палатою Верховного Суду з метою розвитку права, формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розумної передбачуваності судового рішення як складової частини принципу правової визначеності в подібній категорії справ.

Така необхідність вбачається і в тому, що певні спори про звільнення з посади сталою практикою віднесені до корпоративних, і правовідносини у них не регулюються нормами трудового законодавства. Відповідно і перебіг позовної давності, залежно від предмету спору, зокрема про визнання рішення про звільнення недійсним, буде починати відлік саме від дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Колегія суддів вбачає, що в цьому є незбалансованість строків прав на захист, залежно від виду юрисдикції спору про незаконне звільнення з посади.

Крім того, колегія суддів усвідомлює і ураховує, що стаття 233 КЗпП України є нормою, яка регулює трудові права, а вирішення спорів, що виникають з таких прав, відноситься до юрисдикції судів загальної юрисдикції відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, і така категорія справ є досить поширеною серед спорів, що розглядаються за правилами цієї юрисдикції. Тому вбачається неправильним її тлумачення у цивільних правовідносинах (дивитись постанову КГС ВС від 14.04.2021 у цій справі) судом господарської юстиції.

Так колегія суддів відзначає, що справа № 910/17459/20 виникла з трудових відносин, адже підставою звільнення позивача було визначено одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України), і залишення цієї справи на розгляді судів господарської юрисдикції, обґрунтовано виключно обставинами крайньої необхідності забезпечення позивачу права доступу до правосуддя, оскільки ОСОБА_1 вже звертався за захистом своїх прав у порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, однак провадження у відповідній справі було закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Таким чином, формування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду правового висновку щодо правовідносин, які підпадають під юрисдикцію суду загальної юрисдикції та щодо норми права, яка переважно застосовується саме загальними, а не господарськими судами, не сприятиме досягненню мети запровадження принципу спеціалізації судів та формуванню сталої судової практики.

Відтак, КГС ВС дійшов висновку, про те, що справа № 910/17459/20 містить виключну правову проблему, тому з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики ВС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Про це детально в ухвалі КГС ВС від 14.12.2022 року у справі № 910/17459/20 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107921202

Огляд судової практики підготувала Наталія Кайда, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тренер, розробник програм Української школи урядування

Зареєструватися на вебінар Наталії Кайди «Захист трудових прав в умовах воєнного стану». bit.ly/3viiUay

Останні публікації лектора:

• Спір про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. bit.ly/3G64K1k
• Особливості поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. bit.ly/3FYxQ2y