Про протидію дискримінації на робочому місці розповіли лектор: Ганна Лисенко – адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, партнер АО «Адвокатська сім’я Лисенко», експерт з трудового, податкового та господарського права; Наталія Кайда – адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тренер, розробник програм Української школи урядування; Анастасія Якімова – адвокат, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ, член Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектори докладно проаналізували разом з учасниками протидію дискримінації на робочому місці, а саме:

• 1. Мобінг (цькування) та як довести факт його вчинення?
• 2. Мобінг під час проходження публічної служби.
• 3. Інші питання дискримінації на робочому місці. Дискримінація осіб з інвалідністю.

У рамках характеристики протидії дискримінації на робочому місці акцентовано на наступному:

1. Мобінг (цькування) та як довести факт його вчинення?

На що слід звернути увагу для збору доказів вчинення мобінгу:

1. Дії порушника (який вчиняє мобінг) повинні бути систематичні, тобто більше 2 разів.
2. Ці дії мають бути умисними або у вигляді бездіяльності (це стосується керівників).
3. Повинна бути мета– звільнення працівника, зміни умов праці або переведення, зменшення розміру оплати тощо.
4. Проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Відповідно до ч. 5 ст. 2-1 КЗпП України працівники, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право на захист шляхом:

• Подання скарги до органів Держпраці,
• та/або подання позовної заяви про визнання (встановлення) факту вчинення мобінгу до суду.

Що може розцінювати як мобінг:

1) погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги;

2) не запрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця;

3) нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

4) безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

5) необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Судова практика:

• Постанова Запорізького апеляційного суду від 08.12.2023 року у справі № 336/3548/23: Працівниця звернулась до суду з позовом про визнання мобінгу з боку керівника та його припинення щодо підлеглого. Судами не задоволено позовні вимоги, оскільки:- доказів систематичних (повторюваних) тривалих умисних дій або бездіяльності роботодавця щодо вчинення мобінгу позивачем не надано;- з лікарняних листків непрацездатності неможливо встановити причинного зв’язку між погіршенням стану здоров’я та діями відповідача, які на думку позивача порушили її трудові права;- не надано жодного медичного висновку, підтвердження звернення до медичних установ про порушення її фізичного чи психологічного стану, а також що їй було надано кваліфіковану допомогу відповідними медичними фахівцями у зв’язку з неправомірними діями відповідача.

• Перебування на лікарняному не є доказом вчинення мобінгу- справа №344/4844/23 суд вказав, що та обставина, що працівник протягом певного часу перебував на лікуванні, не свідчить про вчинення мобінгу, враховуючи захворювання, яким вона страждає. До того ж, відповідно до цих наданих медичних довідок, позивач проходив обстеження та лікування, а не звертався за екстреною медичною допомогою.

• Не є мобінгом дії роботодавця щодо скорочення, зміна істотних умов праці або переведення, звільнення. Верховний Суд в Постанові від 27.11.2023 року у справі № 464/1099/23 вказав, що “є правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що запровадження в АТ «Ощадбанк» змін в організації виробництва і праці на підставі рішення Наглядової ради від 02 листопада 2022 року, яким схвалено відповідні пропозиції, які викладені у постанові Правління АТ «Ощадбанк» від 18 жовтня 2022 року № 534 «Про централізацію функцій юридичних підрозділів та зміни в організації виробництва і праці в АТ «Ощадбанк», не свідчить про наявність будь-якої форми мобінгу щодо позивача, адже зазначені зміни в АТ «Ощадбанк» носили загальний характер, а не торкалися лише питання звільнення одного позивача.

Алгоритм дій для працівника у разі вчинення мобінгу:

1. Збір доказів, які підтвердять в суді факт вчинення мобінгу.
2. Подання скарги до органів Держпраці.
3. Одночасно подання до суду заяви про встановлення факту вчинення мобінгу та стягнення моральної шкоди. Строк звернення до суду становить 3 місяці (ст. 233 КЗпП України).
4. Отримання рішення суду про встановлення факту вчинення мобінгу, яке набрало законної сили.
5. За бажанням звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.

2. Мобінг під час проходження публічної служби

Правова основа мобінгу (цькування) на публічній службі:

• Закон України від 16 листопада 2022 року № 2759-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» (внесено зміни до КЗпП України та доповнено ст. 22 КЗпП України та закріплено поняття «мобінгу», шляхи запобігання та припинення мобінгу (цькування)).

• Закон України від 1 грудня 2022 року № 2806-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» (спрямований на захист учасників трудових відносин від різних форм мобінгу на робочому місці і встановлення адміністративної відповідальності за такі дії (доповнено статтю 173-5 КУпАП Мобінг (цькування) працівника).

• Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП): передбачає штрафи за мобінг: від 1700 до 2550 грн — за перше порушення; до 5100 грн — за повторне.

• Наказ Національного агентства України з питань державної служби від 13 березня 2023 року № 37-23 «Про внесення змін до Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування»

Наказ НАДС №37-23 від 13.03.2023 (з доповненням №47-23 від 31.03.2023), зобов’язує керівників державних органів та підрозділів:

• створювати психологічно безпечні умови праці;
• негайно реагувати на повідомлення про мобінг;
• проводити службові перевірки;
• поновлювати права потерпілих.

Закон України «Про державну службу» (ст. 8, 12, 74) — містить положення про етичну поведінку, обов’язки керівників, права службовців на повагу, гідність, захист честі та кар’єрного зростання без дискримінації.

Механізми протидії мобінгу:

1. Профілактика:

• Проведення навчань, тренінгів з етики держслужби.
• Впровадження внутрішніх політик етичної поведінки.
• Регулярні оцінки психологічного клімату колективу.

2. Виявлення:

• Анонімні опитування працівників.
• Наявність «гарячої лінії», внутрішнього омбудсмена або уповноваженої особи.
• Моніторинг конфліктів, заяв, плинності кадрів.

3. Реагування:

• Реєстрація та розгляд скарг.
• Проведення службових розслідувань.
• Відсторонення винної особи на час перевірки.
• Притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.

4. Захист постраждалого:

• Поновлення на посаді (якщо звільнено або переведено неправомірно).
• Надання психологічної допомоги.
• Захист від вторинної віктимізації (повторного тиску).

Ефективна протидія мобінгу на державній службі можлива лише за умови:

1. Активної участі керівництва.
2. Нульової толерантності до цькування.
3. Регулярного навчання колективу.
4. Наявності простих і дієвих каналів повідомлення про мобінг.
5. Законодавчої підтримки й прозорого реагування.

Судова практика:

• Постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №360/720/24: Колегія суддів зазначає, що до норми ст. 19 КАСУ не віднесено розгляд спорів про визнання фактів мобінгу, проте враховуючи норми КЗпП України та можливість оскарження дій суб`єкта владних повноважень під час проходження публічної служби, заявлений позивачем позов (враховуючи предмет та підстави), можливий у контексті розгляду спору у вчиненні, на переконання позивачем, відповідачами певних протиправних дій. Суд звертає увагу, що предметом позову у цій справі є визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень під час проходження позивачкою публічної служби, а саме, вчинення мобінгу (цькування) позивачки, і така вимога розглядається за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів вважає, що правова оцінка протиправності дій відповідачів, як суб`єктів владних повноважень, стосовно спору про проходження позивачкою державної служби повинна бути надана саме адміністративним судом і за правилами адміністративного судочинства. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою було порушено правила об`єднання позовних вимог.

• Постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №360/720/24: Обставини справи. Позивач звернулася з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування наказів, встановлення факту застосування економічного тиску/мобінгу, спрямованого на приниження гідності з метою примушування позивачки до припинення трудових відносин В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відсутність на момент її поновлення на посаді затвердженого штатного розпису та кошторису установи свідчать про застосування до неї економічного тиску/мобінгу та є підставою для скасування наказів відповідачів від 20.05.2024 № 760/к Про поновлення та від 23.05.2024 № 10/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 20.05.2024 № 760/к Про поновлення, оскільки такими не затверджено штатного розпису. Втім, судом установлено, що згадувані накази видано за рішенням суду до негайного виконання. Відповідачами вчинено необхідні дії щодо поновлення позивачки на посаді, а саме визначено робоче місце позивачки, повідомлено її про необхідність приступити до виконання посадових обов`язків, запропоновано надати до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) трудову книжку для внесення відповідних записів. Крім того, позивачка у період з 24.05.2024 по 02.08.2024 не приступила до виконання обов`язків начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), перебувала в цей час у відпустці без збереження заробітної плати за її ж заявою. Порушень прав позивачки на належну і своєчасну оплату праці не відбулося. Суд також дійшов висновку, що позивачкою не обґрунтовано доводи про застосування до неї економічного тиску/мобінгу. Як слідує з визначення мобінг (цькування), ознакою мобінгу є систематичність та умисність дій або бездіяльності роботодавця, групи працівників чи окремих працівників. Крім того, вчинення економічного тиску/мобінгу повинно полягати у конкретних діях або бездіяльності, що носять економічний характер або призводять до негативних економічних наслідків, тобто повинні бути вимірюваними. Проте зазначені ознаки та факти, передбачені статтею 2-2 КЗпП України, не вказані як у позові, так і не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Доводи позивачки про здійснення щодо неї мобінгу економічного характеру є необґрунтованими та безпідставними.

• Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 332/6221/23 провадження № 61-6163св24. Щодо права роботодавця застосовувати до працівника заходи дисциплінарної відповідальності за правопорушення, не пов’язане з фактами мобінгу, спір про встановлення яких розглядається в судовому порядку: На період розгляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або судом заяви особи, яка зазнала дій / бездіяльності, що містять ознаки мобінгу, про визнання таких фактів та їх усунення працівник продовжує виконувати свої трудові обов’язки. У випадку встановленого факту неналежного виконання працівником своїх трудових обов’язків, не пов’язаного з фактами мобінгу, порушення ним трудової дисципліни після звернення до компетентного органу із заявою про встановлення факту мобінгу та до набрання законної сили судовим рішенням про встановлення такого факту роботодавець не позбавлений права застосувати до такого працівника заходи дисциплінарної відповідальності за таке правопорушення (не пов’язане з фактами мобінгу) в порядку, передбаченому КЗпП України.

• Справа Špadijer проти Чорногорії: У справі Špadijer проти Чорногорії (заява № 31549/18) ЄСПЛ розглянув випадок, коли працівниця державної установи зазнала серйозного мобінгу після того, як повідомила про неналежну поведінку колег. Вона була піддана фізичним та психологічним знущанням, включаючи побиття, образи та погрози. Суд встановив, що національні органи не забезпечили ефективний захист її прав, оскільки вимагали доказів щонайменше одного випадку цькування на тиждень протягом шести місяців, що є надмірно обтяжливим. ЄСПЛ зазначив, що держава має позитивне зобов’язання створити ефективні механізми захисту від мобінгу на роботі, і в даному випадку це зобов’язання не було виконано. Висновки ЄСПЛ: ЄСПЛ підкреслив, що стаття 8 Конвенції охоплює захист фізичної та психологічної цілісності особи, включаючи на робочому місці.

Держава повинна забезпечити ефективний правовий захист від мобінгу, що включає:

• належне розслідування скарг на мобінг;
• належне застосування національних законів щодо захисту від мобінгу;
• забезпечення доступу до ефективних засобів правового захисту.

Суд також зазначив, що не кожен випадок мобінгу досягає рівня, який порушує статтю 8, але у випадках серйозних порушень держава повинна вжити заходів для захисту постраждалої особи.

3. Інші питання дискримінації на робочому місці. Дискримінація осіб з інвалідністю

Дискримінація за ознакою інвалідності – це ейблізм.

Дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні (стаття 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю (ратифікована Україною 16.12.2009 року)).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидію дискримінації в Україні» дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Деякі приклади проявів ейблізму:

1. Пряма дискримінація – ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Наприклад: людині з інвалідністю відмовили у працевлаштуванні через стан її здоров’я.
2. Непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Наприклад: не всі кандидати на посаду змогли пройти тестове випробування, через те, що воно було запропоноване у аудіо – форматі без текстового аналога для людей з інвалідністю.
3. Утиск – небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери по відношенню до людини. Наприклад: працівнику штучно блокують можливість кар’єрного росту через ознаку інвалідності, що призводить до негативних змін у колективі по відношенню до працівника.
4. Відмова у розумному пристосуванні. Розумне пристосування – це внесення, коли це потрібно, у конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправного тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод. Наприклад: студенту з інвалідністю відмовили змінити форму складання письмового іспиту на усний, мотивуючи це тим, що всі студенти мають бути у рівних умовах.
5. Підбурювання до дискримінації – вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками. Наприклад: керівництво нічного клубу дало вказівку охоронцям не пропускати у клуб людей з інвалідністю.

В Україні діє Методика забезпечення осіб з інвалідністю, які бажають взяти участь у конкурсі на зайняття посад державної служби, розумним пристосуванням розроблена для забезпечення рівного доступу до державної служби та надання державним органам допомоги у плануванні та організації проведення конкурсу на зайняття посади державної служби для якісного добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов’язки.

Суб’єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:

• Верховна Рада України;
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
• Кабінет Міністрів України;
• інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;
• громадські організації, фізичні та юридичні особи.

Деталізуючи коло суб’єктів протидії дискримінації за ознакою інвалідності в Україні, до них можна віднести також:

• громадські організації (зокрема, але не виключно: Всеукраїнське громадське об’єднання Національна асамблея людей з інвалідністю України);
• місцеві державні адміністрації;
• Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю;
• правоохоронні органи (органи Національної поліції, прокуратури та ін.);
• суди.

Судова практика:

• Додаткове рішення. Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року у справі № Справа № 757/69361/17-ц про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними: ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмету та підстав позову, збільшення позовних вимог, в якій з-поміж іншого просив визнати заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни, та призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, підтверджену листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 19.06.2016 року №248/3/6/740 та скасовані в подальшому судовими рішеннями, що набрали законної сили дискримінацією за ознакою інвалідності. Вказана вимога позивача не була вирішена під час ухвалення рішення суду, тому на підставі ст. 270 ЦПК України суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення, яким вирішити цю вимогу позивача. Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Частиною 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно правових спорах, в т.ч. (але не виключно) у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Як вбачається з викладеної позивачем у заяві від 05.02.2017 року (поданої до суду 08.02.2018 року) (а.с.72-75) вимозі про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності, позивачем оскаржується сам факт заперечення відповідачем його права на отримання певної суми коштів. Тобто в даному випадку заперечення Міністерства оборони України права позивача на призначенні і виплаті йому грошової допомоги є дією, яка в свою чергу підлягає оскарженню (і відповідно розгляду) в адміністративному порядку згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України. За ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішено:

Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди додаткове рішення в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, в частині вимоги ОСОБА_1 про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності закрити. Роз`яснити позивачу його право звернутись з даною вимогою до суду адміністративної юрисдикції.

• Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 818/1793/18 про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов’язання вчинити дії: З приводу доводів позивача про наявність в діях відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ознак дискримінації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як зазначалось вище, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Положеннями статті 85 Конституції України визначено, що до повноважень Верховної Ради України, зокрема належить прийняття законів. Зі змісту статті 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” вбачається, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються окремі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: 1, 2, 3, 4. Виходячи із положень указаної норми Закону, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС може належати до певної категорії осіб, у залежності від місця, періоду, строку участі у ліквідації аварії та наслідків для здоров’я, яких зазнала особа.

Положення розділу VIII Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що пенсії та компенсації зазначеним особам, залежно від віднесення їх до тієї чи іншої категорії, призначаються на різних умовах, що не свідчить про нерівність таких осіб, оскільки у кожному конкретному випадку враховуються певні фактичні обставини, які впливають на рівень та умови пенсійного забезпечення тієї чи іншої категорії осіб. Частиною 3 статті 59 Закону № 796-ХІІ та пунктом 9-1 Порядку № 1210 унормовано питання перерахунку пенсій лише одній з категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи військовослужбовцям, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження строкової військової служби. Колегія суддів зазначає, що станом на час відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивачеві та на час судового розгляду справи, як до Закону № 796-ХІІ, так і до Порядку № 1210 відповідних змін внесено не було. Іншого Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, прийнято не було. Конституційне подання щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) норм ст.59 Закону № 796-ХІІ та п.9-1 Порядку № 1210 не вносилось. Отже, зазначені вище норми ст.59 Закону № 796-ХІІ та п.9-1 Порядку № 1210 не визнані неконституційними, не скасовані, є чинними, а тому відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії зобов’язаний був діяти у відповідності до них. З огляду на встановлені у справі обставини та вищенаведені положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

• Постанова Верховного Суду України від 10 червня 2021 року у справі № 591/6064/19 про визнання дискримінаційним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

• Постанова Верховного Суду України від 19 липня 2023 року у справі № 755/7916/19 про встановлення фактів дискримінації у сфері праці за ознакою інвалідності та стягнення завданої майнової та моральної шкоди.

Першоджерело - https://tinyurl.com/bdfsh42d