Минулого тижня український інфопростір сколихнула новина про впровадження чотириденного робочого тижня у Польщі. Наприкінці червня там розпочався пілотний проєкт, що передбачає впровадження чотириденного робочого тижня з метою скорочення робочого часу без зменшення заробітної плати. У рамках експерименту роботодавці змогли обирати різні моделі скорочення робочого часу, включаючи 6-годинний робочий день, 4-денний робочий тиждень або додаткові вихідні. Пілотний проєкт триватиме до 2027 року, після чого буде вирішено щодо подальшого його розвитку. 

Дана тема стала цікавою із позиції перспектив впровадження чотириденного робочого тижня і в Україні.

Розглянемо більше детальне її у контексті сучасності.

Правове регулювання робочого часу в Україні здійснюється главою IV Кодексу Законів про працю України (надалі по тексту – КЗпП України) та спеціальним регулятором – Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (надалі по тексту – Закон 2136).

Як є зараз:

1. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП України).

2. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП України).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою (ст. 52 КЗпП України).

3. Нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).

Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65 (надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік), частин третьої - п’ятої статті 67, статей 71, 73, 78^-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої цієї статті понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.

Норми частин першої, другої та п’ятої цієї статті не застосовуються до праці неповнолітніх (ст. 6 Закону України № 2136).

Як бачимо, чинне правове регулювання, реагуючи на наявний воєнний стан збільшує норми тривалості робочого часу, але залишає також за роботодавцями право встановлювати кількість робочих днів у тижні.

Державна служба зайнятості прокоментувала дану новину: «Наразі в країні відсутні законодавчі ініціативи стосовно скорочення тривалості робочого тижня, проте наявні у Служби вакансії від роботодавців диференціюються за режимом робочого часу. Є робочі місця, які пропонують 5-денний робочий тиждень, неповний чи ненормований робочий час, підсумований облік робочого часу, роботу змінами, з поділом робочого дня на частини та у нічний час», джерело: https://dcz.gov.ua/news/singlenews/943

А також Державна служба зайнятості поділилася кейсом переходу однієї з компаній на чотириденний робочий тиждень: «В Україні схожий пілотний проєкт у 2019 році спробувала впроваджувати ІТ-компанія Brighta.  Перші результати після переходу на чотириденний робочий тиждень були оптимістичні — працівники стали щасливішими, а рівень вигорання знизився. Проте, зрештою в деяких напрямах рівень продуктивності впав і компанія переглянула свій підхід до визначення тривалості робочого тижня. Цей результат не є чимось новим, багато країн та компаній, які перейшли на чотири робочі дні, відзначають, що попри краще самопочуття працівників, зменшення стресу й вигорання, надто часто спостерігається падіння їх продуктивності. Особливо це відчутно в умовах погодинної оплати праці», джерело: https://dcz.gov.ua/news/singlenews/943

Як бачимо, за міжнародним і національним досвідом впровадження чотириденного робочого тижня безперечно є позитивний вплив на психо – емоційний стан працівників, їх задоволення життям, та, як наслідок, продуктивність праці.

І разом з тим є ще і зони росту, над яким варто працювати і продумувати їх зміну або покращення.

Проте, повернімося до суто практичного аспекту впровадження чотириденного робочого тижня в Україні: на що варто звернути увагу перед запровадженням, що може стати наріжним каменем та на які питання спершу варто знайти відповіді.

• Чи це буде пілотний проект (як, до прикладу у Польщі) чи повноцінна зміна чинного трудового законодавства?

• Чи дані зміни будуть стосуватися всіх роботодавців? Адже, можливо, найбільш вірогідним є запровадження чотириденного робочого тижня для роботодавців, враховуючи їхні види економічної діяльності. До прикладу, першими можуть бути представники IT – сфери, маркетингу, консалтингу, дизайну та інших видів діяльності, які не пов’язані з виробництвом.

• Що з державним сектором, підприємствами, які отримали статус критично важливих для економіки країни, підприємствами, котрі працюють для постійного забезпечення життєдіяльності населення (наприклад медична, комунальна, енергетична сфери)?

• Що з оплатою праці? Адже Польща запроваджувала даний пілотний проект без зменшення заробітної плати за умови додаткового фінансування роботодавців з боку держави.

• Облік робочого часу: різні підходи для різних видів діяльності роботодавців.

• Соціальний діалог напередодні запровадження нововведень не лише між працівником і роботодавцем, а й між роботодавцем і державними структурами, які здійснюють регулювання трудових відносин та здійснюють контроль за дотриманням трудових прав працівників.

Як бачимо, кожне нововведення потребує сильної стратегії, хорошого фінансового підґрунтя, дорожньої карти та учасників, які готові свідомо йти у новий досвід.