Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ, провела у Вищій школі адвокатури захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Визнання права власності та набувальна давність: як обрати ефективний спосіб захисту?»
Під час вебінару лектор сфокусувала увагу на актуальних правових висновках Верховного Суду щодо такого способу захисту як визнання права власності, а також типових помилках, які допускаються в обранні такого способу захисту, як визнання права власності, у тому числі визнання права власності за набувальною давністю.
У питанні визнання права власності на особливу увагу заслуговує Постанова ВП ВС від 14.12.2021 року у справі № 344/16879/15-ц. У цій справі позивач просив визнати право власності на новозбудовану квартиру. Велика Палата дійшла до висновку, що визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони – покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру. Натомість позов про зобов’язання виконати умови договору в цьому спорі суд визнав неефективним способом захисту.
Хоча ця постанова стосується визнання права власності саме на новостворене нерухоме майно, вона фактично розширює погляд суду на застосування можливих способів визнання права власності, її висновки є відправними при обранні такого способу захисту.
Серед важливих висновків, сформульованих Верховним Судом, виділено такі:
1. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону;
2. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;
3. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності;
4. Суб’єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи;
5. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів;
6. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб;
7. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин;
8. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту – визнання права, а тому його може бути використано в зобов’язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
9. Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту – визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов’язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Розглядаючи типові помилки, які допускаються в обранні такого способу захисту, як визнання права власності, у тому числі визнання права власності за набувальною давністю, Людмила Гриценко зупинилась на таких ключових позиціях Верховного Суду:
1. Стосовно визнання права власності на земельну ділянку через принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди – Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року у справі № 318/1274/18.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом визнати за ним право власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Він зазначив, що володіє житловим будинком та відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин позивач вважав, що має право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.
Суд відмовив у визнанні права власності на земельну ділянку за набувальною давністю і пояснив, що у даному випадку є інший спосіб захисту права – визнання права власності на земельну ділянку з посиланням на єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди. Верховний Суд відзначив, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
2. Стосовно пред'явлення позову про визнання права власності за набувальною давністю – Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18.
Позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
3. Стосовно наявності умов, за яких можливе набуття права власності за набувальною давністю – Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 539/1605/16-ц.
При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
• володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
• володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
• володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об’єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
У цій справі, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вірного висновку про те, що позивач не набула право власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що спірний будинок належить на праві власності її сину. Позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://cutt.ly/B3ftdjB
Тематичний огляд матеріалу – на сторінці Advokat Post: https://bit.ly/3DRXl5l
Цікаві публікації лектора:
• Підходи суду до оцінки доказів у справі, де потерпілою є малолітня дитина, та оцінки процедурної справедливості https://link.hsa.org.ua/3lkZSi3
Наступні заходи лектора:
• Вебінар: Розірвання шлюбу з особою, яка проживає на території, що тимчасово не контролюється урядом України https://link.hsa.org.ua/3JNulzh
• Вебінар: «Формування адвокатського досьє в справах про ДТП в контексті роботи з доказами». https://link.hsa.org.ua/3YfVIq2
• Вебінар: «Роль та значення Висновку психолога в цивільних (в т.ч. сімейних) та кримінальних провадженнях». https://link.hsa.org.ua/3I78ku0
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ