Чи звільняється фізична особа від багатомільйонного штрафу, накладеного судом за порушення митних правил, за наслідками судових процедур неплатоспроможності? Для практики це питання довго залишалося відкритим: митні органи послідовно наполягали, що штраф є покаранням, а отже — вимогою, нерозривно пов’язаною з особистістю боржника, від якої звільнення неможливе. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 вересня 2025 року у справі № 916/2314/24 дав на нього відповідь, яка має безпосереднє значення для фізичних осіб — підприємців, що опинилися під тягарем фінансових санкцій контролюючих органів.

Позиція митниці: штраф як «особиста» вимога

Аргументація митних органів ґрунтується на пункті 3 частини другої статті 134 Кодексу України з процедур банкрутства (далі — КУзПБ). Згідно з цією нормою фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність щодо:

–     відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;

–     сплати аліментів;

–     виконання інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

На думку митниці, адміністративний штраф — не грошове зобов’язання, а грошове стягнення за правопорушення, тож він нерозривно пов’язаний з особою правопорушника. Звільнення від нього в процедурі неплатоспроможності, за цією логікою, означало б звільнення від адміністративної відповідальності поза встановленою законом процедурою.

Слабке місце такої конструкції очевидне: КУзПБ не розкриває змісту поняття «вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю», а цивільне законодавство (статті 515, 608, 1219 Цивільного кодексу України) пов’язує нерозривний зв’язок зобов’язання з особою з неможливістю його виконання іншою особою. Грошове зобов’язання зі сплати штрафу цьому критерію не відповідає: його може виконати будь-яка третя особа, а також державний виконавець шляхом примусового стягнення.

Обставини справи № 916/2314/24

Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 23.11.2023 у справі № 163/2516/23 фізичну особу визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 472 Митного кодексу України (недекларування товарів), і накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 3 567 630,77 грн з конфіскацією товарів такої ж вартості. Окремо з неї стягнуто на користь Волинської митниці витрати на зберігання товару — 249 227,83 грн.

12.06.2024 Господарський суд Одеської області відкрив провадження у справі про неплатоспроможність цієї особи за її заявою та ввів процедуру реструктуризації боргів. Волинська митниця заявила до боржника лише вимоги щодо витрат на зберігання (визнано 221 535,83 грн), а вимоги щодо штрафу у процедурі не заявляла. 13.11.2024 суд затвердив план реструктуризації, схвалений зборами кредиторів, яким передбачалося погашення 10 % вимог кредиторів другої черги з прощенням решти.

Після виконання плану ухвалою від 27.11.2024 суд затвердив звіт про його виконання, звільнив боржника від боргів (з винятками, передбаченими частиною другою статті 134 КУзПБ), закрив провадження та визнав такою, що не підлягає виконанню, постанову районного суду — і щодо штрафу, і щодо конфіскації.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.04.2025 частково змінив це рішення: конфіскація товарів — негрошове зобов’язання, задоволення якого виведене за межі процедури неплатоспроможності, тож у цій частині постанова районного суду підлягає виконанню. Щодо штрафу апеляційний суд погодився з місцевим: така вимога не є нерозривно пов’язаною з особою боржника, адже рішення може бути виконане без її участі.

Волинська митниця оскаржила постанову в касаційному порядку в частині штрафу.

Висновки Верховного Суду

Колегія суддів КГС ВС (головуючий — О. В. Васьковський, судді К. М. Огороднік, В. Я. Погребняк) залишила касаційну скаргу без задоволення, проте змінила правову кваліфікацію: підставою для непідлягання виконанню постанови в частині штрафу Суд визнав не аналіз частини другої статті 134 КУзПБ, а правило про погашення вимог, закріплене частиною шостою статті 133 КУзПБ. Логіку Суду можна викласти у чотирьох тезах.

Перша теза — критерій «особистого характеру» боргу. Законодавець не наводить вичерпного переліку боргів, від яких фізична особа не звільняється, але встановлює єдиний критерій — особистий характер боргу. До таких вимог належать зобов’язання соціального характеру, пов’язані з існуванням фізичної особи: обов’язкові внески на соціальне страхування, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, аліменти. Саме ці вимоги КУзПБ системно виокремлює: вони не підлягають реструктуризації (частина перша статті 125), задовольняються в першу чергу (пункт 1 частини четвертої статті 133) і можуть бути заявлені після закінчення провадження (частина сьома статті 133).

Друга теза — правова природа митного штрафу. Штраф є видом адміністративного стягнення і грошовим стягненням (статті 23, 24, 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Хоча він не є неустойкою в господарських чи податкових правовідносинах, за своєю природою це така ж фінансова санкція, як і санкції за порушення податкового законодавства.

Третя теза — режим погашення. Оскільки митний штраф є фінансовою санкцією, він, як і інші вимоги, підлягає визнанню погашеним у разі незадоволення через недостатність майна боржника (частина шоста статті 133 КУзПБ).

Четверта теза — пропорційність. Відхиляючи довід митниці про «уникнення адміністративної відповідальності», Суд звернувся до рішення ЄСПЛ від 13.01.2022 у справі «Краєва проти України» (заява № 72858/13). У ньому ЄСПЛ визнав, що штраф за порушення митних правил у розмірі вартості товару, накладений на підставі частини першої статті 483 Митного кодексу України, становив непропорційне втручання у право власності всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Практичне значення та ризики

Постанова знімає ключовий аргумент митних органів, однак не робить процедуру неплатоспроможності автоматичним інструментом «обнулення» санкцій. Для практики варто враховувати таке.

Конфіскація залишається поза процедурою. Погашення стосується лише грошової частини стягнення. Висновок апеляційного суду про те, що конфіскація є негрошовою вимогою і виконується незалежно від закриття провадження, касаційним судом не переглядався, оскільки не оскаржувався.

Кримінально-правова кваліфікація діяння. Якщо переміщення товарів кваліфіковано як кримінальне правопорушення, діє пункт 1 частини другої статті 134 КУзПБ: вимоги про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не погашаються.

Добросовісність боржника. Право на звільнення від боргів має лише сумлінний боржник. Неповна або недостовірна декларація про майновий стан, неподання виправленої декларації чи інші порушення, передбачені частиною сьомою статті 123 КУзПБ, є підставою для закриття провадження без настання наслідків погашення вимог. Показовою є справа № 916/2102/21 (постанова КГС ВС від 09.06.2022), де керуючий реструктуризацією виявив незадекларовану частку боржника у статутному капіталі товариства та незазначені місця роботи.

Незаявлення вимог кредиторами. У згаданій справі № 916/2102/21 боржник звернувся до суду через заборгованість перед митницею, однак жоден кредитор вимог не заявив, і провадження було закрито як таке, в якому не встановлено ознак неплатоспроможності, — без визнання вимог погашеними. Ця постанова ухвалена в редакції статті 90 КУзПБ, що діяла до змін, внесених Законом № 2971-IX від 20.03.2023. Чинна редакція виокремлює закриття провадження у разі, якщо до боржника після оприлюднення оголошення про відкриття провадження за його заявою не висунуто вимог (пункт 8 частини першої статті 90), і поширює на цей випадок наслідки частини четвертої статті 90 — визнання незаявлених вимог погашеними. Водночас окрема підстава закриття у зв’язку з невстановленням ознак неплатоспроможності (пункт 11 частини першої статті 90) збереглася, тому доведення реальної неплатоспроможності залишається обов’язковою умовою.

Стабільність позиції. Висновок сформульовано колегією суддів Касаційного господарського суду, а не Великою Палатою. Крім того, мотивування через частину шосту статті 133 КУзПБ, яка регулює процедуру погашення боргів, застосовано у справі, що завершилася виконанням плану реструктуризації. Цю системну особливість контролюючі органи можуть використовувати як аргумент у наступних справах, тож представникам боржників доцільно посилатися одночасно на частину шосту статті 133, частину четверту статті 90 та на висновок щодо змісту пункту 3 частини другої статті 134 КУзПБ.

Висновок

Верховний Суд розмежував два режими: вимоги соціального, особистого характеру, від яких фізична особа не звільняється, і фінансові санкції держави, які за наслідками процедури неплатоспроможності погашаються нарівні з іншими незадоволеними вимогами. Адміністративний штраф за порушення митних правил належить до другої категорії. Такий підхід відповідає меті КУзПБ — відновленню платоспроможності фізичної особи та її поверненню до економічного життя, — адже збереження багатомільйонного штрафу після завершення процедури позбавило б її сенсу.

Водночас результат у кожній справі визначатимуть добросовісність боржника, повнота декларування, правова природа конкретної вимоги та процесуальна дисципліна при формуванні реєстру вимог кредиторів.