Позов до РФ як робочий інструмент: що чотири роки судової практики реально дають бізнесу
Від квітневої постанови 2022 року до реєстрів збитків: навігаційна мапа для юридичних осіб, які хочуть не тільки зафіксувати шкоду, а й отримати рішення суду з реальним доказовим наповненням
Коротке нагадування, навіщо ця тема
Формула «РФ має судовий імунітет, а отже позов до неї — безнадійна справа» була робочим законом українського процесу до весни 2022 року. Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» прямо вимагала згоди компетентних органів іноземної держави на пред’явлення до неї позову, арешт її майна чи звернення стягнення. На практиці це означало два сценарії: або суд залишав позов без руху, або пересилав запит до посольства РФ і зупиняв провадження до «відповіді», якої, природно, ніхто не збирався давати.
За чотири роки з квітня 2022 року ситуація змінилася настільки, що словосполучення «позов до Російської Федерації» перестало бути сенсацією. Сьогодні це — процесуальний інструмент. Не універсальний, не без ризиків, не однаково ефективний у різних юрисдикціях, але робочий. Матеріал призначений для осіб, що ухвалюють рішення в компаніях, які зазнали збитків від збройної агресії: що конкретно дає цей інструмент, кому він підходить, і що потрібно робити, щоб він спрацював не як декларація, а як платіжний документ у майбутніх механізмах компенсації.
14 квітня 2022 року: відправна точка, навколо якої все побудовано
Формально нова практика починається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21; суддя-доповідач Ігнатенко В. М., головуюча Фаловська І. М.). Справа, для уваги, стосувалася стягнення з РФ моральної шкоди на користь удови та двох малолітніх дітей військовослужбовця Збройних Сил України, який загинув 6 серпня 2014 року під час обстрілу Луганського аеропорту.
Процесуальна історія справи показова: Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 2 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовив, посилаючись на відсутність згоди РФ. Апеляція пішла шляхом, який тоді вважався правильним: Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 1 вересня 2021 року направив до посольства РФ запит на згоду щодо участі у справі та зупинив провадження до моменту отримання відповіді або закінчення «розумних строків». Провадження пізніше було поновлено, але Верховний Суд, не відкладаючи тему, взявся саме за цю ухвалу апеляції — і скасував її.
Ключове тут треба зрозуміти правильно. Верховний Суд у квітні 2022 року скасував лише ухвалу апеляції від 1 вересня 2021 року — не рішення першої інстанції про відмову в позові, не попередні процесуальні рішення. Це був хірургічний касаційний перегляд одного процесуального кроку, але з надзвичайно широкими правовими наслідками — бо саме цей крок («зупинимось, доки РФ не відповість») був алгоритмом, за яким працювали суди всієї країни.
Підстави, якими Верховний Суд обґрунтував обмеження імунітету
Аргументація постанови будується на кількох самостійних блоках, кожен з яких достатній для відхилення імунітету.
Перший — деліктний виняток. Стаття 11 Європейської конвенції про імунітет держав 1972 року та стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року передбачають, що держава не користується імунітетом у справах про грошову компенсацію у разі смерті, тілесного ушкодження або шкоди майну, якщо відповідна дія або бездіяльність мала місце повністю або частково на території держави суду, а особа, що її вчинила, перебувала на цій території. Україна не є учасницею жодної з цих конвенцій, але ВС виходить з того, що ці положення відображають звичаєве міжнародне право — з прямим посиланням на позицію ЄСПЛ у справі «Олєйніков проти Росії» (рішення від 14 березня 2013 року, заява № 36703/04).
Другий — системне порушення РФ принципів Статуту ООН, насамперед пункту 4 статті 2 (заборона застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави). Логіка проста: судовий імунітет — це механізм захисту реалізації державою її суверенних функцій. Вчинення агресії не є реалізацією суверенних прав, а їх грубим порушенням. Отже, діяння агресора не підпадають під захист, передбачений звичаєвою концепцією імунітету.
Третій блок — фактичний: з 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, посольство припинило роботу, а сама ідея «отримання згоди країни-агресора на притягнення її до відповідальності» стала абсурдною не тільки з правової, а й з технічної точки зору.
Підсумковий висновок ВС, що увійшов до правозастосовної практики, коротко: суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
18 травня 2022 року: аргументація розгортається у повну доктрину
Через місяць Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (головуючий — Луспеник Д. Д.) у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 розгорнув аргументацію до чотирьох самостійних блоків. Фабула справи інша: громадянин, який був вимушений виїхати з Брянки Луганської області, позивався до РФ про відшкодування моральної та майнової шкоди, включно з упущеною вигодою від неможливості користуватися власною квартирою. Суди першої та апеляційної інстанцій закрили провадження з посиланням на статтю 79 згаданого Закону; Верховний Суд скасував обидва рішення.
Перший блок — право на ефективний доступ до суду (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). ВС застосовує усталений трискладовий тест ЄСПЛ: обмеження права на суд має переслідувати законну мету, бути пропорційним і не порушувати сутність самого права. Захист суверенітету агресора, який знищує суверенітет іншої держави, жодній законній меті не відповідає; підтримання імунітету в умовах, коли альтернативних механізмів захисту немає, руйнує саму сутність права на доступ до правосуддя.
Другий блок — уже знайомий деліктний виняток, але тепер з повним набором умов його застосування: територіальність, присутність автора діяння на території держави суду, можливість привласнення діяння державі, передбачення відповідальності у законодавстві держави суду, факт смерті чи шкоди, причинно-наслідковий зв’язок.
Третій блок — антитерористичний вимір. Україна є стороною Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму (ратифікована 31 липня 2006 року, статті 11 та 13) і Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (ратифікована 12 вересня 2002 року, стаття 8). Ці акти покладають на державу обов’язок забезпечити ефективне покарання за терористичні злочини та компенсацію жертвам. Підтримання імунітету РФ, коли її дії об’єктивно відповідають ознакам терористичних, означало б порушення Україною її власних міжнародних зобов’язань.
Четвертий блок — вихід РФ за межі суверенних прав, у логіці, що вже була сформульована у квітневій постанові.
Дослівна цитата з постанови, яку варто знати на пам’ять
«Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування» — саме цей пасаж з травневої постанови № 428/11673/19 стає найчастіше відтворюваним у мотивувальних частинах нижчих інстанцій, коли йдеться про подолання заперечень щодо імунітету. Це не декларація — це готовий процесуальний аргумент, який має бути пристебнутий до позовної заяви.
12 травня 2022 року: Велика Палата не дублює, а розподіляє відповідальність
У цій частині важливо одразу зняти одне поширене непорозуміння. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20, суддя-доповідач Гудима Д. А.) часто згадується в контексті імунітету, але формально вона вирішує іншу правову проблему — розподіл відповідальності між Державою Україна та РФ за шкоду, завдану внаслідок воєнних дій на окупованих територіях.
У справі син загиблої 12 березня 2015 року у селищі Красний Партизан Донецької області жінки звернувся з позовом саме до Держави України в особі Кабінету Міністрів — не до РФ. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов частково на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», стягнувши з Державного бюджету 500 000 грн. Велика Палата, розглядаючи касаційну скаргу КМ України, зробила принципово інший висновок: стаття 19 цього Закону сама по собі не породжує легітимного очікування у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки передбачає відшкодування «відповідно до закону», якого не існує. За відсутності спеціального компенсаційного механізму Україна не може бути зобов’язана до виплати.
Для юриста, який веде справи про відшкодування шкоди від збройної агресії, важливі не так обставини окремого позову, як два висновки, які ВП ВС сформулювала принагідно.
Перший — у пункті 49 постанови Велика Палата прямо посилається на квітневу постанову у справі № 308/9708/19 і підтверджує, що суд України, розглядаючи справу проти РФ, має право ігнорувати її імунітет. Це перше пряме підтвердження вищим органом судового тлумачення доктрини, сформульованої касаційною палатою, і воно суттєво підвищує її процесуальну вагу при зверненні до нижчих інстанцій.
Другий — у пункті 50 Велика Палата констатує, що РФ як держава-окупант несе відповідальність за шкоду цивільному населенню на підставі IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року та Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року. Це пряме посилання на міжнародне гуманітарне право, і воно підносить обґрунтування позовів до РФ з рівня внутрішнього цивільного деліктного права на рівень міжнародної відповідальності держави.
Практично це означає одне: у позовній заяві до РФ варто будувати правову конструкцію, спираючись не тільки на цивільний кодекс і постанови 308/9708/19 та 428/11673/19, а й на норми міжнародного гуманітарного права, з прямим посиланням на пункт 50 постанови Великої Палати. Такий пакет доказів набагато важче буде спростувати — чи то у самому українському суді, чи то у потенційній іноземній юрисдикції, де рішення буде намагатись виконувати.
Хто з бізнесу може реально скористатися цим інструментом
Тут починається практичний зріз. Право на позов до РФ формально має будь-який позивач, чиї права порушені внаслідок збройної агресії, тимчасової окупації або збройного конфлікту. Але на практиці категорії бізнесу, для яких інструмент працює найкраще, досить чітко окреслені.
Першою категорією є підприємства, чиє нерухоме майно пошкоджено або знищено внаслідок бойових дій: виробничі об’єкти, логістичні та складські комплекси, комерційна нерухомість, готелі, торговельні центри, об’єкти енергетичної інфраструктури. Найбільш «зрілою» підкатегорією є власники енергетичних об’єктів — сонячних і вітрових електростанцій, які одночасно можуть документально підтвердити і вартість зруйнованого обладнання, і розмір упущеної вигоди від втраченого виробництва.
Другою — підприємства, чиє рухоме майно (виробниче обладнання, товарні запаси, транспорт) знищено, викрадено або залишилося на непідконтрольній території. Тут ключовим є документальне підтвердження балансової належності майна та його ринкової вартості на момент втрати.
Третьою — власники бізнесів, які зазнали неможливості ведення діяльності на тимчасово окупованих територіях. У цій категорії складнішою є доказова конструкція, але вона теж працює, якщо коректно розрахована упущена вигода та підтверджена історія фактичної діяльності.
Четвертою — підприємства, що зазнали непрямих збитків через розрив логістичних ланцюгів, обмеження ринків збуту, вимушену релокацію. Це найскладніша категорія з точки зору доказування; практика тут формується.
Які збитки теоретично підлягають відшкодуванню
Цивільне законодавство дозволяє заявляти про відшкодування трьох базових категорій: реальні збитки (пошкодження або втрата майна), упущена вигода (доходи, які позивач міг би реально отримати за звичайних обставин), а також моральна шкода (для фізичних осіб і, в обмежених випадках, для юридичних осіб — при збитках ділової репутації). На практиці у справах проти РФ найчастіше основу позову становить саме реальна матеріальна шкода плюс упущена вигода, оскільки саме ці категорії мають чітку доказову базу через висновок судово-економічної експертизи.
Три процесуальні переваги, які суттєво знижують вартість і час ведення справи
Першою і найвідчутнішою перевагою є звільнення від сплати судового збору. Пункт 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, доповненій Законом № 2268-VIII від 18 січня 2018 року) прямо звільняє від сплати збору позивачів у справах за позовами до держави-агресора РФ про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією, збройною агресією, збройним конфліктом. Для компанії з позовом у сотні мільйонів гривень це економія, що вимірюється мільйонами.
Другою — спрощена процедура повідомлення відповідача. З урахуванням розриву дипломатичних відносин 24 лютого 2022 року повідомлення РФ про процесуальні дії здійснюється через офіційний вебсайт судової влади України. Це не юридична фікція, а прямо визнаний порядок: провадження може рухатись без участі РФ, без направлення запитів через Міністерство закордонних справ, без очікування на відповіді посольства. На практиці судді інколи додатково направляють повідомлення на офіційну електронну пошту Міністерства юстиції РФ — як додаткове підтвердження сумлінності процесуальних дій, що може знадобитися при визнанні рішення за кордоном.
Третьою — чітке формулювання відповідача. У позові найбільш правильно зазначати РФ в особі її державних органів: Міністерства юстиції РФ або Міністерства оборони РФ (залежно від характеру діяння). Це технічна деталь, але вона уникає дискусій про процесуальну дієздатність відповідача і дисциплінує сам процес.
Судово-економічна експертиза: не додаток до позову, а його серцевина
Теоретично можна подати позов до РФ з первинною оцінкою збитків на підставі даних бухгалтерського обліку, страхової оцінки чи звіту незалежного оцінювача. Практично — це шлях у нікуди. Суд може такий позов задовольнити, але цінність такого рішення для подальшої роботи (звернення до Реєстру збитків Ради Європи, подання до іноземних юрисдикцій, використання в арбітражних процедурах) буде значно нижчою, ніж цінність рішення, в основу якого покладено висновок судово-економічної експертизи.
Експертиза в справах про агресію виконує три функції одночасно. Вона верифікує розмір збитків незалежним суб’єктом із відповідною кваліфікацією. Вона дисциплінує розрахунок — за встановленими методиками, з розкриттям джерел даних. І вона створює доказовий документ, прийнятний за межами українського судочинства, що потенційно працює в Реєстрі збитків РЄ та будь-якій майбутній компенсаційній комісії.
У практиці сонячних електростанцій, які представляють інтереси моїх клієнтів, експертиза стабільно показує реальний розмір збитків вищим за первинну позовну оцінку — і це одна з причин, чому заява про збільшення позовних вимог після отримання висновку є типовим, а не виключним процесуальним кроком. Без експертизи, зорієнтованої не тільки на суд, а й на майбутні міжнародні механізми, справа залишається наполовину зробленою.
Практичні нюанси, які варто закладати в процес із самого початку
Методика має бути обґрунтованою. «Методика вирішення судово-економічною експертизою питань щодо спричинення матеріальних збитків» (реєстраційний код 11.0.22) є стандартним вибором для більшості категорій справ. За складним об’єктом — приміром, великою електростанцією з сотнями елементів інфраструктури — доцільно з самого початку порушувати питання перед судом про комісійну експертизу з двома чи трьома експертами.
Повнота вихідних даних критична. Матеріали повинні охоплювати не тільки акти огляду і фотофіксацію руйнувань, але й проектну документацію, технічні паспорти, договірні ціни закупівлі обладнання, дані обліку виробництва за довоєнний період. Розрахунок упущеної вигоди, побудований на середньомісячних показниках виробництва, має пряме відображення у підсумковій сумі, яка може становити третину або половину загального розміру присудженого.
Право на заперечення висновку — не формальність. На будь-якій стадії процесу можна і варто аналізувати висновок експерта критично: перевіряти методологію, зіставляти розрахунки, уточнювати обґрунтування оцінки. У моїй практиці є справа, де після детального аналізу висновку ми подали до суду письмові заперечення, що можуть суттєво вплинути на підсумковий розмір відшкодування. Активна позиція адвоката щодо висновку — не прояв недовіри до експерта, а обов’язковий інструмент захисту інтересів клієнта.
Чому процес виглядає зовсім не так, як «подав позов — отримав рішення»
Для ілюстрації — три справи, які веде «Літіґент» з 2024 року. Всі стосуються сонячних електростанцій, усі подані до господарських судів, в усіх використано описаний вище інструментарій.
У справі № 915/796/24 (Господарський суд Миколаївської області) первинна позовна сума становила 28 843 980,50 грн — оцінка пошкодженого майна СЕС. Ключовим процесуальним кроком було призначення судом судово-економічної експертизи; за висновком експерта розмір збитків виявився істотно більшим, що дало підстави для заяви про збільшення позовних вимог. Справу вирішено на користь клієнта. Важлива деталь: слухання в березні 2026 року було перерване повітряною тривогою — і цей процесуальний епізод задокументовано, що матиме значення, якщо матеріали справи використовуватимуться в міжнародних форумах.
У справі № 915/926/24 (той самий суд) позов подано на суму 205 642 340 грн (понад 5 млн євро за курсом НБУ). Провадження відкрито 12 серпня 2024 року; 25 вересня суд призначив комісійну судово-економічну експертизу — з огляду на складність об’єкта (СЕС потужністю 15 631,2 кВт, понад 12 290 модулів, трансформаторна інфраструктура). Висновок експертів від 17 червня 2025 року встановив документально підтверджені збитки в розмірі 210 918 900,07 грн, з яких матеріальна шкода — 134 946 426,34 грн, упущена вигода — 75 972 473,73 грн (розрахунок охопив 14 місяців з березня 2022 по квітень 2023 року, при середньомісячному продажу електроенергії 1 371 488,56 кВт·год). Справу завершено рішенням на користь клієнта.
У справі № 910/4990/24 (Господарський суд міста Києва) акцент — на критичному аналізі отриманого висновку експерта. Висновок об’ємний і методологічно складний, містить детальні технічні оцінки пошкодженої інфраструктури та фінансові моделі. У березні 2026 року «Літіґент» подало до суду письмові заперечення на висновок; наступне слухання призначено на квітень 2026 року. Приклад того, що висновок експерта — це не кінцева точка, а робочий документ, який вимагає адвокатського супроводу на рівних із самим позовом.
Три справи — три різні стадії однієї й тієї ж моделі роботи: позов, експертиза, уточнення вимог, заперечення чи погодження висновку, рішення суду, документування всього процесу для наступних етапів.
Чого не варто очікувати: реалістична мапа обмежень
Рішення українського суду проти РФ — це рішення суду. Не платіжний документ, не банківський переказ, не автоматичне виконання. Між ним і реальними грошима стоїть кілька процесуальних та політичних перешкод, про які чесно треба говорити з клієнтом із самого початку.
Перше обмеження — примусове виконання всередині України обмежене активами РФ, які перебувають на території України. Після початку повномасштабного вторгнення такі активи переважно заморожені або передані в управління держави в межах окремих процедур конфіскації. Звернення стягнення на них у межах виконавчого провадження за приватним позовом — питання не вирішене на системному рівні і залишається предметом окремої стратегії для кожного рішення.
Друге — виконання за кордоном. Українське рішення має пройти процедуру визнання в іноземній юрисдикції, і кожна з них застосовує свої критерії публічного порядку, підсудності, взаємності. Британські, французькі, американські суди дивляться на постанови 308/9708/19 та 428/11673/19 крізь призму власного права і власної практики щодо імунітету. Множинність правових підстав, закладена Верховним Судом у кожне з рішень, — це саме захист на випадок такого розгляду: якщо іноземний суд відкине одну підставу, ще три або чотири залишаться.
Третє — імунітет від виконання — окремий інститут, не тотожний юрисдикційному. Навіть якщо іноземний суд визнає українське рішення, він може окремо застосувати імунітет державного майна від виконавчих дій. Справи проти РФ за кордоном, які дійшли до стадії звернення стягнення на конкретне майно, йшли через послідовну роботу з кожним активом, а не через автоматичне виконання.
Четверте — підсудність. Єдиного підходу до розмежування компетенції між цивільними та господарськими судами Верховний Суд остаточно не встановив. Загальний підхід, що склався у практиці: справи фізичних осіб — цивільні суди, справи юридичних осіб і ФОПів (коли предмет позову стосується господарської діяльності) — господарські. Якщо сумніваєтесь, обирайте господарську юрисдикцію за основним правилом — ризик помилки нижчий.
Чому рішення українського суду має значення навіть без негайного виконання
Паралельно з національним судочинством формується міжнародна компенсаційна інфраструктура. Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створений під егідою Ради Європи у 2023 році, — перший її елемент. Наступні — потенційна Компенсаційна комісія та Компенсаційний фонд, вирішення про формування яких є предметом поточних міжнародно-правових процесів.
Рішення українського суду — особливо рішення, обґрунтоване висновком судово-економічної експертизи та процесуально задокументоване від моменту відкриття провадження до набрання законної сили — є документом, який може служити одним з основних доказових елементів у реєстраційному процесі. Тисячі рішень українських судів формують доказовий масив, на базі якого буде побудована майбутня компенсація. Компанії, які вже мають такі рішення, знаходитимуться у стратегічно кращій позиції.
Це пояснює, чому позовна стратегія має з самого початку закладати не тільки внутрішньосудову логіку («нам треба рішення»), а й зовнішню («рішення має бути придатне для використання в міжнародних механізмах»). Процесуальний архів, повнота документального супроводу, коректність експертного супроводу — усе це має значення не на момент винесення рішення, а на момент, коли знадобиться подати пакет документів у Реєстр чи арбітражний трибунал.
Підсумкова логіка: чотири тези, які варто закладати в рішення
Перше. Позов до РФ сьогодні — це інструмент із перевіреним процесуальним каркасом, а не експериментальна ініціатива. Три постанови Верховного Суду 2022 року — № 308/9708/19, № 428/11673/19 та № 635/6172/17 — разом із судовою практикою, що наросла за чотири роки, дають передбачуваний шлях від відкриття провадження до судового рішення.
Друге. Ключовим активом справи є не сам позов, а доказове забезпечення: судово-економічна експертиза, фотофіксація, балансова та виробнича документація, повний процесуальний архів. Позов з «тонким» доказуванням може дати рішення, але не дасть активу, придатного для використання далі.
Третє. Виконання рішення поза межами України — окрема стратегія, а не автоматичний наслідок. Розраховувати тільки на негайне стягнення з російських активів за кордоном нераціонально; розраховувати на включення рішення в міжнародні компенсаційні механізми — навпаки, базово правильно.
Четверте. Судовий збір не стягується, процесуальна процедура повідомлення спрощена, практика Верховного Суду усталена. Фінансовий і часовий бар’єр для ініціації справи сьогодні на історичному мінімумі — і це одна з небагатьох ситуацій, коли зволікання коштує компанії не дешевше, ніж дія.
Бізнес, який зазнав збитків від агресії РФ, має робочий юридичний інструмент. Питання не в тому, чи користуватися ним, — а в тому, чи буде ним скористано правильно. Процесуальна техніка, експертний супровід і архівна дисципліна тут мають не менше значення, ніж сам факт подання позову.
Юрій Григоренко
Адвокатське бюро «Літіґент» | litigant.legal
Київ — Одеса