Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками судову практику у справах щодо самостійного виховання дитини, а саме:

1. Вплив судових рішень про самостійне виховання дитини на реалізацію прав заявників (відстрочка від мобілізації, соціальні гарантії тощо).
2. Факт самостійного виховання дитини:
- судовий чи позасудовий порядок встановлення
- можливість договірного (безспірного) встановлення
- як наслідок невиконання умов мирової угоди сторін
3. Одноосібне виховання дитини: самостійний юридичний факт чи обставина у сімейному спорі: позиція ВП ВС.
4. Встановлення факту самостійного виховання (утримання) дитини за заявою батька, матері, вітчима: актуальна судова практика.
5. Докази, що підтверджують чи спростовують одноосібне виховання дитини, та інші процесуальні аспекти розгляду справ.
6. Право апеляційного оскарження рішення щодо самостійного виховання дитини: ТЦК СП, військова частина, інші заінтересовані особи.
7. Запобігання зловживанню правом у справах про самостійне виховання дитини: висновки ВС.

У рамках характеристики справ щодо самостійного виховання дитини акцентовано на наступному:

1. Вплив судових рішень про самостійне виховання дитини на реалізацію прав заявників

Встановлення факту самостійного виховання дитини має безпосереднє юридичне значення, оскільки в умовах воєнного стану такий факт може бути пов’язаний із правом на відстрочку від мобілізації, звільненням з військової служби, правом на перетин державного кордону, реалізацією батьківських прав та іншими соціальними гарантіями. Саме тому такі справи перебувають на перетині сімейного, процесуального та публічного права.

Водночас саме по собі судове рішення про проживання дитини з одним із батьків не означає автоматичного виникнення права на відстрочку. Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22 зазначив, що проживання батьків окремо та визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання дитини та бути підставою для відстрочки від мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Окремо вказано, що законодавець передбачив встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби.

2. Факт самостійного виховання дитини: судовий чи позасудовий порядок, договірне встановлення, невиконання мирової угоди

Загальним правилом є те, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, можуть розглядатися судом за наявності сукупності умов: факт повинен мати юридичне значення, його встановлення не повинно бути пов’язане з подальшим вирішенням спору про право, заявник не повинен мати іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує відповідний факт, а законом не повинен бути передбачений інший позасудовий порядок його встановлення.

Водночас Велика Палата ВС у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 сформулювала принципову позицію, відповідно до якої факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, у тому числі на підставі укладеного між ними договору чи судового рішення в порядку окремого провадження. Причиною є необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини.

Аналогічний підхід застосовано КЦС ВС у постанові від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23: факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків.

Отже, договір між батьками сам по собі не може створити юридичний факт одноосібного виховання дитини. Так само такий факт не може бути сформований лише внаслідок домовленості сторін чи невиконання умов мирової угоди, якщо для його встановлення фактично необхідно визначити, хто і яким чином виконує батьківські обов’язки.

3. Одноосібне виховання дитини: самостійний юридичний факт чи обставина у сімейному спорі

Велика Палата ВС у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 виходить із того, що одноосібне виховання дитини не є самостійним юридичним фактом, який може бути встановлений у порядку окремого провадження.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов’язків щодо виховання дитини, а відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов’язки є невідчужуваними. Тому один із батьків не може просто відмовитися від своїх обов’язків щодо виховання дитини.

Факт одноосібного виховання може встановлюватися судом як одна з обставин, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційного факту з метою подальшого вирішення спору про право.

Водночас наведена окрема думка суддів Великої Палати ВС, відповідно до якої в умовах воєнного стану факт самостійного виховання дитини може існувати і без спору про право, зокрема коли інший із батьків фактично не може виконувати свої обов’язки, не бере участі у вихованні та утриманні, зник, перебуває на окупованій території чи в полоні.

4. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за заявою батька, матері, вітчима

Судова практика виходить із необхідності встановлення не лише факту проживання дитини з одним із батьків, а саме фактичного виконання ним комплексу батьківських обов’язків за відсутності реальної участі іншого з батьків.

У постанові КЦС ВС від 07 травня 2026 року у справі № 743/1602/24 зазначено, що зміна матір’ю місця проживання, її самоусунення від виховання та утримання дитини й проживання дитини з батьком самі по собі не підтверджують факту ухилення матері від батьківських обов’язків. Такі обставини можуть свідчити лише про проживання дитини разом із батьком.

У постанові ВС від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 наголошено, що проживання дитини з батьком також саме по собі не підтверджує самостійного виховання. Договір між батьками, який передбачає право матері брати участь у вихованні дитини, навпаки підтверджує, що питання виховання вирішується батьками спільно.

Щодо вітчима, КЦС ВС у постанові від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 зазначив, що встановлення факту утримання пасинків може впливати на права та інтереси їхніх батьків, оскільки пов’язане з питанням виконання ними батьківських обов’язків. Тому такий спір не може розглядатися як безспірне встановлення юридичного факту.

5. Докази, що підтверджують або спростовують одноосібне виховання дитини

Ключовим є розмежування факту проживання дитини з одним із батьків та факту її самостійного виховання й утримання. Саме проживання дитини з батьком або матір’ю не є достатнім доказом одноосібного виховання.

У справі № 137/1845/24 Верховний Суд врахував умови договору між батьками, відповідно до якого мати мала право брати участь у вихованні дитини. Це стало підтвердженням того, що виховання здійснюється батьками спільно, а не одноосібно одним із них.

У справі № 743/1602/24 суд також звернув увагу на те, що мати періодично спілкувалася з дитиною, між ними існував стійкий емоційний зв’язок. Тому обставини проживання дитини з батьком не доводили ухилення матері від виконання батьківських обов’язків.

При встановленні факту необхідно оцінювати реальну участь кожного з батьків у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Саме недостатність доказів того, що лише батько утримує дитину, а мати не бере участі в її матеріальному забезпеченні, стала однією з підстав для скасування рішення у справі № 725/9013/25.

6. Право апеляційного оскарження рішення: ТЦК та СП, військова частина, інші заінтересовані особи

ТЦК та СП має право на апеляційне оскарження рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, якщо такий позов пред’явлено військовозобов’язаним в умовах воєнного стану та загальної мобілізації.

У постанові КЦС ВС від 07 травня 2026 року у справі № 743/1602/24 зазначено, що встановлення такого факту може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або звільнення з військової служби. Оскільки питання відстрочки належить до компетенції ТЦК та СП, а справа стосується виконання конституційного обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, ТЦК та СП є особою, яка має право на апеляційне оскарження такого рішення.

Право військової частини на оскарження аналогічних рішень підтверджено постановами ВС від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 та від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

ВС також наголосив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання публічних обов’язків або створення преюдиційного рішення для публічних правовідносин.

7. Запобігання зловживанню правом у справах про самостійне виховання дитини

Основний ризик полягає у використанні сімейно-правового спору або процедури встановлення юридичного факту для штучного створення підстав для отримання публічної переваги, насамперед відстрочки від мобілізації.

Показовою є справа № 725/9013/25, у якій ВС підтримав висновки апеляційного суду про штучний характер позову, спрямованого на створення підстав для отримання відстрочки. ВС також наголосив на необхідності участі ТЦК та СП, оскільки добросовісність сторін та дійсна мета звернення до суду можуть бути оцінені лише за участю органу, який приймає рішення про надання відстрочки.

У постанові КЦС ВС від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 підкреслено, що приватно-правові механізми не можуть використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків або створення преюдиційного рішення для публічних відносин.

Окремим механізмом реагування на зловживання є постановлення судом окремих ухвал, повідомлення Вищої ради правосуддя та відкриття дисциплінарних проваджень щодо суддів у разі виявлення відповідних порушень. Також наголошено, що адвокат у справах щодо встановлення фактів, пов’язаних із дитиною, має керуватися принципом найкращих інтересів дитини та вимогами статті 37 Правил адвокатської етики.

Водночас у постанові КЦС ВС від 17 грудня 2025 року у справі № 676/5900/24 звернуто увагу, що саме по собі звернення до суду з метою отримання документа для подальшого оформлення відстрочки ще не означає автоматичної наявності публічно-правового спору. У справі суд оцінював, зокрема, чи є звернення передчасним та чи існують передбачені законом умови для встановлення відповідного факту.

Першоджерело https://lnk.ua/fDg7yOTji