Як у позові про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб обґрунтувати підстави звільнення від сплати судового збору?
На сьогодні судова практика щодо справляння та звільнення від сплати судового збору заявників/позивачів за заявами, позовами, апеляційними чи касаційними скаргами про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб не є усталеною.
Власний досвід захисту прав дітей та рішення, внесені до ЄДРСР, свідчать про можливі варіанти процесуального реагування судом на отримання відповідних документів, за подання яких до суду не сплачено судовий збір. Як правило, це ухвали, щодо:
- залишення позову без руху зі встановленим строком усунення недоліків;
- відстрочення чи рострочення сплати судового збору за клопотанням сторони;
- відкриття провадження.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України “Про судовий збір”. http://surl.li/afelf
За загальним правилом, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, за подання апеляційної та касаційної скарг, видачу судом документів відповідно до ст. 3 Закону України “Про судовий збір”.
Зверну увагу, що з заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб судовий збір не справляється. (п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про судовий збір”).
На прикладі справи про звернення до суду з позовом законного представника в інтересах малолітньої дитини про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням прав дитини, поділюся позитивним досвідом та наведу змістовне обґрунтування, яке прийнято судом до уваги, і відповідною ухвалою відкрито цивільне провадження.
Позовна заява подана позивачем в порядку захисту прав малолітньої дитини відповідно до закону, у зв'язку з чим на виконання ч. 4 ст. 175 ЦПК України у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Відповідно до п.14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб. Правове питання щодо несправляння судового збору за заявами осіб, які є законними представниками малолітньої чи неповнолітньої особи вже вирішувалося Верховним Судом. Підхід, застосований у постановах Верховного Суду від 13.04.2022 р. у справі N°120/1647/20-a та від 18.05.2022 р. у справі №120/6155/20-а зведений до висновків, що об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону. Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється. При вирішенні питання щодо звільнення від сплати судового збору осіб, які є законними представниками малолітньої чи неповнолітньої особи, доречно виходити з того, чи спричинено оскаржуваними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушення законних прав та інтересів такої особи.
Позивач звертається з позовною заявою саме на захист прав та інтересів малолітньої дитини, якій травмуванням в закладі освіти спричинено ушкодження здоров'я, завдано матеріальної і моральної шкоди. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Право дитини на захист від усіх форм насильства закріплено статтею 10 Закону України “Про охорону дитинства”, за змістом якої кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
Забезпечення інтересів своєї дитини є предметом основної турботи та основним обов’язком батьків відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України “Про охорону дитинства”. Національне законодавство наслідує міжнародні стандарти та закріплює пріоритет забезпечення найкращих інтересів дитини для всіх дій та рішень, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини.
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров’я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, а також встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. (ст. 4 Закону України “Про охорону дитинства”)
Гарантоване ст. 53 Конституції право на освіту через призму статті статті 53 Закону України “Про освіту” конкретизує права та обов’язки здобувачів освіти, включаючи безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці; захист під час освітнього процесу від будь - яких форм насильства та інших дій, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України “Про освіту” батьки здобувачів освіти наділені правом захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.(ст. 6 СК України) Відповідно до ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Статтею 150 Сімейного кодексу України закріплено обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Права батьків по захисту дитини закріплено у ст. 154 Сімейного кодексу України, включаючи право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. За змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК представником у суді може бути адвокат.
У цій ситуації, як слідує зі змісту, позов пов'язаний з освітніми правовідносинами, тому поряд із законодавством у сфері охорони дитинства застосовані відповідні положення Закону про освіту. Залежно від виду порушення прав дитини та спричинених негативних наслідків, характеру спірних правовідносин, обраного способу захисту та юрисдикції спору, відповідне обґрунтування може частково змінюватися чи доповнюватися відповідними процесуальними нормами, міжнародними стандартами, вітчизняними законодавчими чи нормативно — правовими актами.
Сподіваюся, що публікація буде корисною у правозахисній практиці за принципом забезпечення найкращих інтересів дитини. Запрошую колег до взаємного обміну досвідом з означеного питання.
Лариса Гретченко, адвокат, медіатор, керівник Центру “Адвокат дитини” ВША НААУ, Голова Комітету НААУ з питань сімейного права.