Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками останні тенденції у законодавстві та практиці ВС щодо віндикації, а саме:
1. Критерії ефективного способу захисту.
2. Розмежування віндикаційного та негаторного способів захисту.
3. Віндикаційний позов: загальні засади та нормативно-правове регулювання.
4. Алгоритм застосування віндикації.
5. Щодо добросовісності / недобросовісності набувача.
6. Щодо наявності / відсутності волі власника на передачу майна.
7. Щодо правомірності втручання через призму «трискладового тесту».
8. Новели, запроваджені Законом № 4292-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
9. Щодо зворотньої дії в часі Закону № 4292-ІХ в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
10. Щодо внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості витребовуваного майна: практика ВС.
11. Щодо позовної давності при застосуванні віндикації.
12. Особливості витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення.
13. Особливості витребування земельних ділянок у разі часткового накладення.
14. Особливості витребування земельних ділянок у разі її поділу та/або об’єднання.
15. Особливості витребування об’єкта інвестування.
16. Особливості витребування заставного майна.
У рамках характеристики віндикації як способу захисту акцентовано на наступному:
1. Критерії ефективного способу захисту
Застосування конкретного способу захисту цивільного права має бути об’єктивно виправданим та обґрунтованим і залежить від змісту порушеного права чи інтересу та характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективний спосіб захисту має реально відновлювати порушене право, а якщо це неможливо — забезпечувати отримання компенсації. Судове рішення не повинно спонукати особу повторно звертатися до суду.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має з’ясувати, чи передбачений обраний спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором інший ефективний спосіб захисту та чи є обраний спосіб ефективним саме у конкретних правовідносинах. Не є ефективним рішення, яке не дозволяє відновити право, створює передумови для іншого судового процесу або об’єктивно не може бути виконане.
Ця правова позиція наведена, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 та інших.
2. Розмежування віндикаційного та негаторного способів захисту
Визначальним критерієм розмежування є наявність або відсутність у позивача володіння майном. Віндикаційний позов застосовується тоді, коли власник позбавлений володіння майном. Негаторний позов застосовується, коли власник продовжує володіти майном, але йому створюються перешкоди у користуванні або розпорядженні ним.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними та не можуть одночасно заявлятися щодо одного майна, оскільки мають різні предмет, мету та умови застосування. Вимога про витребування земельної ділянки «шляхом знесення» розглядається як поєднання двох різних способів захисту.
ВП ВС у постанові від 02.09.2020 у справі № 201/5925/18 зазначила, що при поєднанні у вимозі віндикаційного та негаторного способів суд має визначити мету позову та застосувати належні норми права.
3. Віндикаційний позов: загальні засади та нормативно-правове регулювання
Віндикаційний позов характеризується тим, що позивачем є неволодіючий власник або інший титульний володілець, а відповідачем — незаконний фактичний володілець речі, незалежно від того, є він добросовісним чи недобросовісним набувачем.
Об’єктом віндикації може бути лише індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент пред’явлення позову. Віндикація застосовується, якщо між сторонами немає договірних відносин. До таких вимог застосовуються загальні строки позовної давності. Сутність віндикації полягає у поверненні майна законному власнику як фактично, так і юридично, зокрема шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Основне нормативне регулювання містять статті 387, 388 та 330 ЦК України. Стаття 388 визначає випадки витребування майна від добросовісного набувача, а стаття 330 пов’язує набуття добросовісним набувачем права власності з неможливістю витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України.
Водночас право на витребування може належати не лише власнику, а й титульному володільцю, який володіє майном на підставі договору оренди, підряду, зберігання, застави тощо, або на іншій передбаченій законом підставі.
4. Алгоритм застосування віндикації
Алгоритм передбачає послідовне встановлення трьох обставин.
По-перше, необхідно встановити, чи було майно набуте оплатно. Якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник може витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
По-друге, якщо набуття було оплатним, встановлюється добросовісність набувача. Якщо набувач є недобросовісним, майно витребовується.
По-третє, якщо набувач добросовісний, встановлюється, чи вибуло майно з володіння власника за його волею. Якщо за волею — майно не витребовується, якщо поза волею — витребовується.
5. Щодо добросовісності / недобросовісності набувача
Суд насамперед має перевірити добросовісність набувача. Добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства. Вона презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, доки протилежне не буде доведено. Водночас добросовісність визначається судом у кожній конкретній справі та не може встановлюватися формально або ґрунтуватися на припущеннях.
Добросовісним є набувач, який на момент набуття не знав і не міг знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісним є той, хто знав або міг знати про відсутність у відчужувача права на майно. Основними критеріями є «знав / не знав» та «міг знати / не міг знати». Поняття «міг знати» охоплює ситуацію, коли особа, проявивши розумну обачність, могла встановити відсутність права відчужувача.
У постанові ВП ВС від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 наголошено, що перевірка добросовісності має значення не лише для застосування статей 387, 388 ЦК України, а й для оцінки пропорційності втручання у право набувача на мирне володіння майном.
Для нерухомості враховуються також відомості Державного реєстру речових прав. Добросовісний набувач вправі покладатися на зареєстровані відомості, однак сам запис про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності. Набувач не може вважатися добросовісним, якщо право було зареєстровано не за відчужувачем або в реєстрі був запис про судовий спір чи обтяження.
6. Щодо наявності / відсутності волі власника на передачу майна
Наявність волі власника на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. При декількох наступних відчуженнях визначальним є питання наявності волі саме власника — відчужувача за першим договором у ланцюгу.
Воля має бути законною та спрямованою на настання відповідного для власника результату. Воля територіальної громади може виражатися лише діями органу місцевого самоврядування, які відповідають закону та інтересам громади. Розпорядження майном за межами компетенції органу не є вираженням волі територіальної громади.
Ці висновки наведені, зокрема, у постановах КГС ВС від 04.07.2019 у справі № 913/106/18 та КЦС ВС від 16.08.2018 у справі № 711/802/17.
Воля повинна бути конкретною та стосуватися чітко визначеної ситуації. Її не можна виразити авансом на майбутнє або шляхом укладення договору іпотеки, який не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки. Також пасивна поведінка власника під час підготовки та проведення торгів сама по собі не є вираженням волі.
У разі вибуття майна на підставі підробленого або неіснуючого судового рішення воно вважається таким, що вибуло поза волею власника. Водночас якщо майно вибуло на підставі чинної та виконаної ухвали про затвердження мирової угоди, помилково вважати, що подальше скасування такого рішення автоматично означає вибуття майна поза волею власника.
7. Щодо правомірності втручання через призму «трискладового тесту»
Правомірність втручання у право власності оцінюється через «трискладовий тест», який охоплює три критерії, що мають оцінюватися у сукупності.
Перший критерій — законність втручання: воно повинно здійснюватися на підставі закону або іншого нормативно-правового акта, доступного для заінтересованих осіб, чіткого та передбачуваного.
Другий критерій — легітимна мета, тобто виправданість втручання загальним інтересом.
Третій критерій — справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами, що передбачає пропорційність використаних засобів переслідуваній меті та недопущення покладення на особу надмірного тягаря.
Невідповідність втручання хоча б одному з цих критеріїв свідчить про його протиправність навіть за умови дотримання національного законодавства або присудження компенсації. Такий висновок наведений у постанові ВП ВС від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.
У постанові ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 наголошено, що справедливий баланс не дотримується, якщо добросовісний набувач через втручання у його право власності несе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема не отримує обґрунтованої компенсації або іншого належного відшкодування.
8. Новели, запроваджені Законом № 4292-ІХ
Законом № 4292-ІХ запроваджено спеціальний механізм компенсації добросовісному набувачеві вартості витребуваного нерухомого майна.
Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про компенсацію вартості такого майна.
Витребування можливе за умови попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду. Компенсація здійснюється з депозитного рахунку без необхідності пред’явлення добросовісним набувачем окремого позову. Після компенсації держава або територіальна громада набуває право вимоги до особи, з вини якої майно незаконно вибуло з володіння власника.
Для цілей компенсації вартістю майна є його вартість, визначена оцінкою, чинною на дату подання позовної заяви. Відповідні зміни були внесені також до ЦПК та ГПК України.
Окремою новелою є положення частини третьої статті 388 ЦК України про десятирічний граничний строк для витребування державою або територіальною громадою нерухомого майна від добросовісного набувача. Водночас цей строк не поширюється, зокрема, на об’єкти критичної інфраструктури, стратегічні об’єкти державної власності, об’єкти та землі оборони, об’єкти природно-заповідного фонду, гідротехнічні споруди та певні пам’ятки культурної спадщини.
9. Щодо зворотної дії в часі Закону № 4292-ІХ
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4292-ІХ передбачено його зворотну дію в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
Це стосується справ, у яких на день набрання чинності Законом суд першої інстанції ще не ухвалив рішення про витребування майна у добросовісного набувача. Вартість майна визначається за оцінкою, чинною на дату подання позову.
Щодо позовів, поданих до 09.04.2025, у яких кошти не були внесені на депозитний рахунок суду, у файлі зазначено, що судова практика була неодностайною: суди першої інстанції залишали такі позови без руху, а у разі невиконання вимог — без розгляду; апеляційні суди як залишали такі ухвали без змін, так і скасовували їх. Питання конституційності пункту 2 розділу ІІ Закону № 4292-ІХ перебуває на розгляді Великої Палати Конституційного Суду України.
Водночас ВП ВС звернула увагу, що ретроспективна дія Закону № 4292-ІХ прямо визначена лише щодо умов та порядку компенсації, а не щодо процесуальних вимог до змісту позовної заяви у вже відкритих провадженнях. Саме питання застосування вимоги про депозит як умови прийнятності позову у таких провадженнях становить окрему правову проблему.
10. Щодо внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості витребовуваного майна: практика ВС
За практикою КЦС ВС, частина п’ята статті 390 ЦК України застосовується при витребуванні майна у добросовісного набувача. Якщо позивач обґрунтовує позов недобросовісністю набувача, ця норма не застосовується.
У постанові КЦС ВС від 14.01.2026 у справі № 354/160/25 зазначено, що питання добросовісності може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення рішення. Якщо набувача визнано недобросовісним, позов задовольняється на підставі статті 387 ЦК України без застосування частини п’ятої статті 390 ЦК України. Якщо ж недобросовісність не доведена та набувач є добросовісним, за відсутності попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду позов підлягає відмові. Аналогічні висновки наведені у постановах КЦС ВС від 11.02.2026 у справі № 127/8322/25, від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, від 21.01.2026 у справі № 127/34295/24 та КГС ВС від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21.
У постанові КЦС ВС від 14.01.2026 у справі № 354/160/25 окремо наголошено, що у справі про витребування земельної ділянки у недобросовісного набувача вимоги щодо внесення коштів на депозитний рахунок як передумови прийняття позову не застосовуються.
Разом із тим ухвалою КЦС ВС від 18.03.2026 справу № 399/296/25 передано на розгляд ВП ВС з метою відступу від висновку КГС ВС у справі № 922/2555/21 щодо цього питання. ВП ВС звернула увагу: Закон № 4292-ІХ прямо визначає ретроспективність щодо компенсації, але не містить прямої вказівки на поширення цієї дії на процесуальні вимоги у вже відкритих провадженнях.
11. Щодо позовної давності при застосуванні віндикації
До вимог про витребування майна за статтями 387, 388 ЦК України застосовується позовна давність, оскільки ці норми не містять положень про її незастосування, а стаття 268 ЦК України не відносить такі вимоги до вимог, на які позовна давність не поширюється.
Такий висновок зроблено ВП ВС у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.
За вимогами за статтею 388 ЦК України перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа дізналася про вибуття її майна до іншої особи, яка згодом відчужила його добросовісному набувачу. Закон не пов’язує початок перебігу давності з ухваленням судового рішення, укладенням наступних правочинів або фактичним переданням майна іншій особі.
Водночас наведено висновок, що за частиною першою статті 261 ЦК України перебіг давності починається з наступного дня після того, як особа дізналася або могла дізнатися про порушення права власності, а якщо особа знала про порушення, але не знала порушника — з наступного дня після встановлення особи порушника. Ухвала КЦС ВС від 15.11.2023 у справі № 750/254/22.
12. Особливості витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення
У справі, наведеній як приклад, прокурор обґрунтовував витребування земель лісогосподарського призначення відсутністю волі держави на їх вибуття з державної у приватну власність та недобросовісністю набувачів. Земельні ділянки фактично були частиною лісового масиву, вкритого багаторічною рослинністю; органи влади рішень про передачу цих земель у приватну власність не приймали. Зовнішні, об’єктивні, явні та видимі ознаки земельних ділянок, за наведеним підходом, могли свідчити про обізнаність набувачів щодо їх статусу та цільового призначення.
Саме через доводи про недобросовісність набувачів КЦС ВС у постанові від 14.01.2026 у справі № 354/160/25 дійшов висновку, що частина п’ята статті 390 ЦК України та відповідні процесуальні вимоги щодо депозиту не застосовуються при вирішенні питання про прийняття такого позову до розгляду.
13. Особливості витребування земельних ділянок у разі часткового накладення
Підхід залежить від характеру порушення.
Раніше зайняття земельної ділянки шляхом часткового накладення розглядалося як порушення, що не позбавляє власника володіння, тому належним способом захисту вважався негаторний позов. Такий позов міг заявлятися протягом усього часу тривання порушення. Такий підхід наведено у постановах КЦС ВС від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.07.2022 у справі № 535/475/20 та від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19.
Щодо земель, наданих у користування для потреб залізничного транспорту, ВП ВС у постанові від 12.03.2024 у справі № 446/478/19 визначила, що належним способом захисту є витребування лише тієї частини земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Не допускається витребування всієї земельної ділянки, якщо спірною є лише її частина.
Позивач повинен довести точні межі накладення. Для цього необхідно ідентифікувати спірну частину, зокрема за координатами поворотних точок та їх прив’язкою до державної геодезичної мережі; такі обставини можуть встановлюватися за допомогою експертизи.
14. Особливості витребування земельних ділянок у разі її поділу та/або об’єднання
Формування земельної ділянки її володільцем унаслідок поділу або об’єднання, присвоєння нового кадастрового номера та зміна інших характеристик не позбавляють власника можливості захистити своє право.
Земельна ділянка є індивідуально визначеною річчю. Її індивідуалізацію забезпечують місце розташування, форма, розміри, встановлені межі, кадастрові та геодезичні дані.
Якщо дві земельні ділянки були об’єднані в одну та отримали новий кадастровий номер, суд має визначити порядок витребування тієї частини нової земельної ділянки, яка територіально та конфігураційно відповідає земельній ділянці попереднього власника. Такий підхід наведено у постанові КЦС ВС від 13.11.2019 у справі № 759/13986/17-ц.
Ефективними способами захисту є припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах і конфігурації, в яких вона належала попередньому власнику. ВП ВС у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 зазначила, що після об’єднання фізично це можуть залишатися ті самі частини земної поверхні, хоча відомості про них у державному реєстрі змінюються.
15. Особливості витребування об’єкта інвестування
Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнових прав, тотожних праву власності на відповідний об’єкт. Після завершення будівництва ці майнові права трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
У зв’язку з цим забудовник позбавлений права відчужувати об’єкт інвестування іншій особі, а інвестор має право вимагати повернення належного йому об’єкта від будь-якої іншої особи.
ВП ВС у постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 відступила від попереднього висновку ВСУ у справі № 367/5136/13-ц щодо необхідності захищати лише майнові права, а не право власності, яке нібито ще не виникло. За наведеним висновком, після виконання інвестором інвестиційних зобов’язань та завершення будівництва виникає право власності на об’єкт інвестування, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
16. Особливості витребування заставного майна
Титульними володільцями можуть бути особи, які володіють майном на підставі цивільно-правових договорів, зокрема застави, а також на інших передбачених законом підставах. Такий титульний володілець має підтвердити своє право на річ відповідними доказами. Постанова КГС ВС від 15.05.2018 у справі № 923/630/17.
Також у контексті заставного майна наведено висновок, що саме укладення договору іпотеки, який не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки, не є вираженням волі власника на вибуття цього майна. Відповідно, воля на вибуття має бути конкретною та стосуватися визначеної ситуації.
Першоджерело https://lnk.ua/dzd33wgaS