10 квітня 2023 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги» № 3022-IX, яким внесено істотні зміни та доповнення до законодавства у цій сфері. Не зупиняючись на організаційних питаннях, зосередимось на кримінально-процесуальній складовій цих змін та доповнень, адже, з одного боку, вони врахували наявні потреби та доктринальні пропозиції щодо розширення кола осіб, які мають право на безоплатну правничу допомогу, з іншого – деякі доповнення потребують додаткового аналізу.
У переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу залишились особи, які відповідно до положень КПК України вважаються затриманими, - на правничі послуги щодо захисту та складення документів процесуального характеру. Утім, додано положення, що такі особи мають право також на правничі послуги, передбачені пунктом 2 частини другої статті 13 Закону, тобто здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, у разі якщо такі особи є заявниками, визнані потерпілими або є свідками в іншому кримінальному провадженні, у зв’язку з незаконністю такого затримання, у разі порушення прав затриманої особи, застосування насильства, катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження під час затримання, до завершення відповідних проваджень. Безумовно, таке доповнення слід підтримати, зважаючи на наявну практику подань заяв у судових розглядах про застосування жорстокого поводження. Відмітимо, що ЄСПЛ у рішенні «Савіцький проти України» (Заява № 38773/05), де мова йшла про порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через побиття працівниками міліції та відсутності ефективного розслідування, указав, що за особливих обставин цієї справи процесуальні обов’язки держави із забезпечення ефективної участі потерпілого у розслідуванні його скарг на жорстоке поводження поширюються на питання забезпечення ефективного доступу до безкоштовного юридичного представництва. У підсумку ЄСПЛ зазначив, що держава не дотрималася свого обов’язку щодо забезпечення заявника безкоштовною юридичною допомогою з метою забезпечення його ефективної участі у відповідному національному провадженні [1]. Тобто така зміна Закону корелюється з практикою ЄСПЛ.
Особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як і раніше, матимуть право на правничі послуги щодо захисту та складення документів процесуального характеру, а також на правничі послуги щодо здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, у разі застосування до таких осіб насильства, катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження під час перебування під вартою. Утім, з незрозумілих причин тут не уточнено статус таких осіб та момент, до якого вони матимуть право на допомогу щодо здійснення представництва інтересів. Аналогічна вада торкається і п. 7 ст. 14 Закону - особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень КПК України залучається захисник для здійснення захисту за призначенням.
Що ж стосується такої вразливої категорії осіб, як особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, то у попередній редакції вони мали право на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону, тобто і захист. Зважаючи на специфіку категорії «постраждалі», реально захист як кримінально-процесуальна функція стосовно них незастосовний, тому доречно натепер такі особи матимуть право на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону (здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, та складення документів процесуального характеру) - з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав, визначених законами України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» і «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Фактично йдеться про представництво у кримінальних провадженнях, провадженнях за Кодексом України про адміністративні правопорушення та у цивільних провадженнях стосовно обмежувальних приписів.
За п. 13 ст. 14 Закону, потерпілі від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості, катування або жорстокого поводження під час воєнних дій чи збройного конфлікту матимуть (як і зараз) право на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактом вчинення таких кримінальних правопорушень – тобто на здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, та складення документів процесуального характеру.
Важливо наголосити на тому, що раніше підкреслювався недолік такого формулювання, а саме: у прийнятих змінах дещо не враховано специфіку кваліфікації воєнних злочинів. Адже якщо сексуальне насильство, катування, жорстоке поводження вчинене в умовах збройного конфлікту військовослужбовцями або найманцями, то кваліфікація має здійснюватися за ст. 438 КК України, додаткова кваліфікація за іншими статтями КК України не потрібна. Відповідно, за таких правил кваліфікації (а це зумовлено саме контекстуальними обставинами) доречно було б у законі для цілей надання безоплатної правової допомоги не перелічувати різновиди кримінальних правопорушень. Адже при порушенні законів та звичаїв війни можуть бути вчинені не лише перелічені діяння, а й позбавлення життя, насильницькі зникнення, захоплення заручників, депортація, знищення майна, незаконне позбавлення волі, викрадення та вимагання викупу тощо. Крім того, є і питання процедурного моменту. У п. 13-1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» йдеться про кримінальні провадження, розпочаті за фактом вчинення таких кримінальних правопорушень. При тому, що наведено вище стосовно кваліфікації, по-перше, виникає питання, яка саме кваліфікація буде враховуватися; по-друге, питання про серйозне порушення міжнародного гуманітарного права може виникнути не лише при початку кримінального провадження, а й надалі, коли здійснюється перекваліфікація діяння. Вважаємо, що у ситуаціях, коли йдеться про перекваліфікацію, потерпілі теж мають право на правову допомогу, хоча кримінальне правопорушення почато за іншим фактом [2, c. 168-169]. Цей недолік залишився не виправленим.
Слід відмітити і те, що коло суб’єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу було істотно розширено. Новою категорією суб’єктів стали особи, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону). Це цілком доречне доповнення, зважаючи на вразливість цих осіб у силу перебування їх у місцях несвободи.
Крім того, до переліку суб’єктів додано осіб, які постраждали від торгівлі людьми, - на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав, визначених Законом України «Про протидію торгівлі людьми», тобто на здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, та складення документів процесуального характеру. Відмітимо, що це питання назріло давно, адже у Законі України «Про протидію торгівлі людьми» таке право було і є передбачено, а у профільному законі – ні, на що зверталася увага у доктрині [3, c. 28-29]. Нарешті, це питання на законодавчому рівні вирішено, що, без сумніву, повністю відповідає міжнародним стандартам захисту жертв торгівлі людьми.
Особи, які повідомили про активи, зазначені у пунктах 1, 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», також додані до переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу (на всі види правничих послуг з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав у зв’язку з таким повідомленням). Відмітимо, що Законом України «Про санкції» таке право було і раніше передбачено, і вказувалося на потребу синхронізації нормативних актів [4, c. 73].
Отже, зміни до чинного законодавства значно трансформують перелік суб’єктів та реалізацію права та безоплатну правничу допомогу, тому вони наберуть чинності лише 03.08.2023 року, і КМУ має розробити нормативні акти для реалізації Закону № 3022-IX. Позитивним є розширення кола суб’єктів права на безоплатну правничу допомогу, зокрема, у контексті потерпілих, зважаючи на їх вразливість. Утім, дещо незрозумілим є підхід юридичної техніки стосовно формулювання «у разі якщо такі особи є заявниками, визнані потерпілими або є свідками в іншому кримінальному провадженні» лише для затриманих, і відсутність такого формулювання для осіб, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та осіб, у кримінальних провадженнях стосовно яких залучається захисник для здійснення захисту за призначенням, хоча фактичні підстави для безоплатної правничої допомоги однакові – жорстоке поводження, а у цілому цей підхід відповідає практиці ЄСПЛ. Крім того, доречним є синхронізація положень законодавствa про безоплатну правничу допомогу з Законом України «Про протидію торгівлі людьми» та Законом України «Про санкції». При цих позитивних аспектах, залишився невиправленим недолік стосовно потерпілих від кримінальних правопорушень в умовах збройного конфлікту. Разом з тим, змінами до Закону передбачені обмеження для викривачів та осіб, які повідомили про активи, зазначені у пунктах 1, 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», адже вони матимуть право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги.
Література:
1. Рішення «Савіцький проти України» (Заява № 38773/05). URL: http://surl.li/itgad
2. Гловюк І.В. Деякі питання надання правової допомоги потерпілим в умовах воєнного стану. Права людини та публічне врядування в сучасних умовах: Матеріали V Міжнародного правничого форуму, 10 червня 2022 р., м. Чернівці/ Уклад. І.В. Ковбас, І.І. Бабін, О.І. Ющик, І.Ж. Торончук, П.І. Крайній. Чернівці: Технодрук, 2022. С. 167-169
3. Гловюк І.В. Кримінально-процесуальні аспекти протидії торгівлі людьми. Протидія незаконній міграції та торгівлі людьми: матеріали ІI Міжнародного науково-практичного симпозіуму (м. Івано-Франківськ, 16-17 березня 2018 року). Івано-Франківськ: Редакційно-видавничий відділ Університету Короля Данила, 2018 С. 28-31
4. Гловюк І.В., Луцик В.В. Гарантії захисту прав та забезпечення безпеки осіб, які повідомили про незаконні активи, як складова безпеки в умовах війни. Забезпечення державної безпеки в умовах воєнного стану. збірник тез I міжнародної науково-практичної онлайн конференції (Україна, м. Луцьк, 27 травня 2022 року). Луцьк.: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2022. С. 71-75
Матеріал підготувала Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання “Barristers”
Першоджерело: Гловюк І.В. Право на безоплатну правничу допомогу у кримінальному провадженні: актуальні питання. Слідча та детективна діяльність: виклики і перспективи: збірник тез Всеукраїнської науково-практичної конференції (Харків, 25 травня 2023 р.). Харків: Юрайт, 2023. С. 41-47. http://surl.li/itfzk