Обмежувальний припис, згідно п. 7 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Рішення стосовно такого припису приймається судом з порядку ЦПК України. Застосовні такі обмеження до кривдника:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб (ч. 2 ст. 26 Закону).
Нерідкими є ситуації, коли наявність ризиків для застосування обмежувального припису обґрунтовується через кримінальні провадження, у тому числі документи, які свідчать про звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень кривдником. Проте, однакової практики щодо використання цих фактичних даних судами немає. Наприклад, було зазначено: Верховний Суд виходить з того, що звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII [1]; що «внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення домашнього насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст.62 Конституції)» [2]. Без сумніву, з позицій дії презумпції невинуватості, кривдник до вироку суду є невинуватим у вчиненні домашнього насильства, проте, факти, викладені у заяві, додатки до неї можуть бути використані при вирішенні у цивільно-процесуальному порядку справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Також ВС при тому, що колегія суддів погодилась із висновками судів попередніх інстанцій, що самі по собі звернення до правоохоронних органів не свідчать про вчинення домашнього насильства, було вказано: «на підтвердження необхідності видачі обмежувального припису заявник надала судами копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до якого 01 липня 2020 року за її заявою поліцією зареєстроване кримінальне провадження щодо вчинення відносно неї кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 125 КК України (легкі тілесні ушкодження). Однак судами не було з’ясовано який статус ОСОБА_2 мав у вказаному кримінальному провадженні, у тому числі на час прийняття апеляційним судом постанови від 29 вересня 2020 року, чи було повідомлено йому про підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення та на якій стадії перебуває розгляд кримінальної справи» [3], що свідчить про врахування даних про рух кримінального провадження при вирішенні питання про видачу обмежувального припису. Проте, з позицій презумпції невинуватості навіть рух провадження, крім, звісно, набрання вироком законної сили, теж значення не має. Разом з тим, вирок, який набрав законної сили, став одним з факторів, завдяки яким суди дійшли висновку, що кривдник не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявниці, не бажає змінювати свою поведінку [4]; що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними [5].
Крім того, слід звернути увагу на ще один аспект проблематики. У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 10 ст. 26 Закону). Таким заходами є обмежувальні заходи [6, c. 72–104]. Відповідно, у постанові ВС зазначив, що оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII апеляційному суду слід чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIII та чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 91-1 КК України [3]. Отже, застосування обмежувальних заходів має впливати на вирішення питання про правообмеження для кривдника у аспекті обмежувального припису.
Отже, питання використання даних щодо кримінальних проваджень у цивільних провадженнях щодо видачі обмежувальних приписів є багатоаспектним, і мають бути враховані такі фактори: наявність посилань заявників на внесення відомостей до ЄРДР та наявність кримінальних проваджень; наявність кримінального провадження, навіть якщо кривдник повідомлений про підозру, в силу презумпції невинуватості не може розглядати як доказ ризику домашнього насильства сам по собі, проте, фактичні дані, на які посилається заявник, мають бути оцінені судом; вироки, які набрали законної сили, мають бути враховані судом при вирішенні питання про обмежувальний припис; при оцінці ризиків має бути враховано, чи застосовані до кривдника обмежувальні заходи, передбачені КК України та КПК України.
Матеріал підготувала Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання «Barristers»
Матеріал опубліковано у збірнику Гендерні студії у вищій школі: сучасні виклики та досягнення: матеріали Всеукраїнського науково-педагогічного підвищення кваліфікації, м. Львів, 5 вересня – 16 жовтня 2022 р. – Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2022. С. 27-30. https://cutt.ly/Y8ZV7bu
Зареєструватися на найближчі заходи Ірини Гловюк:
• Вебінар «Застосування положень КК та КПК стосовно кримінальних правопорушень, пов'язаних із домашнім насильством». https://cutt.ly/k8ZVJ9I