Надання правничої допомоги у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками надання правничої допомоги у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, а саме:

1. Розуміння домашнього насильства. Домашнє насильство та конфлікт.
2. Підходи, орієнтовані на постраждалих.
3. Стаття 126-1 КК України: судове тлумачення.
4. Доказування за ст. 126-1 КК України.
5. Застосування обмежувальних заходів за КПК України.
6. Застосування обмежувальних заходів за КК України.

У рамках характеристики правничої допомоги у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством:

1. Розуміння домашнього насильства. Домашнє насильство та конфлікт

Домашнє насильство- діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до Стамбульської конвенції всі акти сексуального, фізичного, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім’ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Директива ЄС 2024/1385 Європейського парламенту та Ради ЄС про протидію насильству щодо жінок та домашньому насильству: «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, які відбуваються в сім’ї чи спільному місці проживання незалежно від наявності біологічних чи юридичних сімейних зав’язків, або між колишнім чи нинішнім подружжям чи партнерами, незалежно від того, чи правопорушник проживає спільно з постраждалою особою.

Стаття173-2 КУпАП: вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого.

Стаття 126-1 КК України: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.

Одним з поширених міфів домашнього насильства, який одночасно є проявом віктімблеймінгу, є той, що постраждала нібито «сама винна» та «провокує» кривдника. Разом з тим, у домашньому насильстві завжди винен лише кривдник. Звісно, у родині можуть бути і конфлікти, і непорозуміння, але слід відмежовувати насильство та конфлікт.

Верховний Суд звернув увагу на те, що суди мають належним чином оцінювати дані про наявність домашнього насильства (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109395413).

Отже, на переконання лектора, термін «провокація» нерелевантний у ситуації домашнього насильства, а тому не може виникати питання стосовно доведення провокації.

Така позиція ґрунтується і на рішенні ЄСПЛ «Івашків проти України»: ЄСПЛ визнав порушення ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ситуації, коли Апеляційний суд Львівської області зменшив суму відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що заявниця спровокувала І.В. своїми діями. ЄСПЛ указав, що Апеляційний суд de facto обвинуватив заявницю, утому, що чоловік побив її, і це відображало дискримінаційне ставлення до неї як до жінки, та вказувало на існуюче в судовій системі упередження. Підстави, які апеляційний суд навів у своєму рішенні, щоб зменшити суму відшкодування моральної шкоди, лише посилюють враження, що органи державної влади не сприймають серйозно проблему домашнього насильства.

Постанови за ст. 173-2 КУпАП:

лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
наявність конфліктної ситуації на підґрунті особистих непорозумінь між особами не є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Позиція ВС – потреба ідентифікації домашнього насильства:

Вироком суду першої інстанції особу було засуджено, ухвалою суду апеляційної інстанції вирок суду першої інстанції скасовано, провадження закрито за п. 2 ч. 1 статті 284 КПК (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення). ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, відреагувавши на скаргу у частині того, яке надав апеляційний суд обставинам сімейного життя потерпілої. Зокрема, суд зазначив, що потерпіла проживала в квартирі обвинуваченого без укладення з ним договору найму житла і її відвідував її співмешканець, що викликало невдоволення засудженого і конфлікти. З цього апеляційний суд зробив висновок про віктимну поведінку потерпілої, спрямовану на конфлікт із засудженим. Виходячи з обставин, викладених в ухвалі апеляційного суду, засуджений, використовуючи ту обставину, що його дочка з потерпілою проживали з його згоди в його квартирі, намагався встановити для потерпілої обмеження у сфері її приватного життя, що й призводило до тих епізодів, які були предметом розгляду в цій справі. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109395413).

ККС ВС зазначив, що, даючи оцінку доказам і встановленим ним обставинам, суд апеляційної інстанції мав прийняти до уваги також вимоги законів у сфері попередження домашнього насильства і зробити висновок щодо правомірності намагань засудженого контролювати приватне життя потерпілої, використовуючи економічні важелі у вигляді можливості її проживання у квартирі.

Без достатньої уваги до оцінки цих обставин мета статті 126-1 КК, яка полягає у захисті жертви домашнього насильства і попередженні його ескалації, не може бути досягнута.

2. Підходи, орієнтовані на постраждалих

Підхід, який ставить постраждалих у центр процесу, встановлюючи пріоритети їхніх прав, потреб і побажань, і гарантує, що до них ставляться з гідністю та повагою. Часто термін «орієнтований на потреби постраждалих» стосується фактичного підходу до роботи з жертвами/постраждалими. Термін стосується політики, процедур і комплексних заходів, які надають пріоритет правам, потребам і бажанням жертв/постраждалих осіб.

Directive 2012/29/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2012 establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, and replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA:

1. Недопущення ретравматизації постраждалих;
2. Особливості збирання доказів;
3. Належна комунікація з постраждалими.

Підходи які є орієнтованими на потерпілу особу:

належна увага до кожного факту домашнього насильства;
гендерне розуміння насильства;
здійснення досудового розслідування без належної затримки;
недопущення повторної травматизації;
забезпечення права бути почутим/ою;
забезпечення права на захист під час кримінального провадження;
мінімізація слідчих та процесуальних дій за участі потерпілої особи;
конфіденційність інформації щодо постраждалої особи;
оцінка ризиків та управління ризиками;
вжиття заходів для захисту безпеки та гідності постраждалої особи;
належне інформування про права та послуги, на які має право постраждала особа;
ефективна взаємодія із суб’єктами, що здійснюють заходи щодо запобігання та протидії домашньому насильству;
забезпечення права на представництво;
належна увага до дітей-свідків домашнього насильства.

Керівними принципами для етичного та безпечного провадження щодо гендерно зумовленого насильства є:

Право на безпеку: поняття безпеки стосується як фізичноі безпеки, так і відчуття психологічної та емоційної безпеки. Важливо враховувати потреби безпеки та захисту кожного постраждалого, членів його родини та тих, хто надає догляд і підтримку. У випадку насильства з боку партнера ризики безпеки можуть бути навіть більшими, ніж зазвичай. Кожна людина має право на захист від подальшого насильства.
Право на конфіденційність: конфіденційність сприяє безпеці, довірі та розширенню можливостей. Воно відображає віру в те, що люди мають право вибору, розповідати чи ні власну історію, і якщо так, то кому. Збереження конфіденційності означає нерозголошення будь-якої інформації будь-якій стороні без інформованої згоди відповідної особи. Існують винятки щодо конфіденційності, наприклад, коли є обов’язкові вимоги до звітності.
Право на гідність і самовизначення: гендерно зумовлене насильство є посяганням на гідність і права людини, і всі ті, хто вступає в контакт із жертвою, відіграють певну роль у відновленні та зміцненні гідності, самовизначенні та розширенні можливостей цієї особи. Ігнорування почуття гідності, бажань і прав постраждалих може посилити почуття їхньої безпорадності, сорому та самозвинувачення; це може знизити ефективність втручань і спричинити віктимізацію та подальшу шкоду. Відсутність дискримінації: усі люди мають право на максимально можливу допомогу без дискримінації за ознакою статі, гендеру, віку, раси, етнічної приналежності тощо.
Врахування інтересів дитини: рішення та дії, що стосуються дитини, мають відображати те, що є найкращим для безпеки, добробуту та розвитку цієї конкретної дитини.

Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі (постанова КМУ №658від 22.08.2018):

За наявності добровільної поінформованої згоди постраждалої особи уповноважені особи районний, районних у мм. Києві і Севастополі держадміністрації, виконавчих органів рад об’єднаних територіальних громад, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (або інші суб’єкти, до яких звернулася постраждала особа), інформують інших суб’єктів у випадках, передбачених Законами України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та цим Порядком, про звернення та потреби постраждалої особи. Така згода не вимагається у випадках вчинення насильства стосовно дітей та недієздатних осіб, а також виявлення актів насильства кримінального характеру, обґрунтовану підозру щодо вчинення яких підтверджено за результатами оцінки ризиків.

Працівники Урядового контактного центру, що забезпечують роботу “гарячої лінії” 15-47, з моменту отримання звернення або повідомлення про осіб, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей або звернення та повідомлення від зазначених осіб: протягом доби інформують (за згодою постраждалої особи, крім випадків, коли такою особою є дитина, недієздатна особа або особа, цивільна дієздатність якої обмежена) про таку особу/осіб уповноважений підрозділ органу Національної поліції за допомогою засобів телефонного зв’язку, електронної пошти.

3. Стаття 126-1 КК України: судове тлумачення

Систематичність та non bis in idem:

Словосполучення “систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства” описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази (постанова ККС ВС, справа №583/3295/19).

ОП ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19:

Злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину).

Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. Шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілої особи, передбачена ст. 173-2 КУпАП, саме з метою відмежування від шкоди, визначеної ст. 126-1 КК, не охоплюється поняттям «фізичні або психологічні страждання, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілої особи» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109646002).

Систему може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена у ст. 126-1 КК, так і різна варіативність поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо однієї й тієї самої потерпілої особи чи осіб (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301745).

Домашнє насильство майже ніколи не становить собою окремий епізод, а зазвичай охоплює кумулятивне та взаємопов`язане фізичне, психологічне, сексуальне, емоційне, вербальне та фінансове насильство щодо близького члена сім`ї чи партнера, наслідки якого виходять за межі обставин окремого епізоду. Повторення послідовних епізодів насильства в особистих стосунках становить собою особливий контекст і динаміку домашнього насильства. Воно становить собою триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент є цеглиною більш загального зразку поведінки. https://reyestr.court.gov.ua/Review/109395413).

Ознакою об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення є систематичність фізичного, психологічного та економічного насильства, застосовуваного до подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Сама ж систематичність характеризується як кількісним критерієм (багаторазовість періодично здійснюваних дій), так і якісним, яким є взаємозв`язок, внутрішня єдність, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно певного потерпілого чи потерпілих.

Адміністративним проступком, відповідальність за який наступає за ст. 173-2 КУпАП, може визнаватися вчинення домашнього насильства, яке не є тривалим чи систематичним. Натомість систематичність як ознака кримінально-караного діяння означає повторюваність тотожних чи схожих дій чи бездіяльності, кожне з яких само по собі може створювати враження незначного, але їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набувають ознак кримінального правопорушення, призводячи до наслідків, визначених диспозицією ст. 126-1 КК (фізичні або психологічні страждання, розлади здоров`я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя).

Тобто для кваліфікації дій винуватої особи важливо, що насильницькі систему дії вчиняються систематично, а може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена у ст. 126-1 КК, так і різна варіативність поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо однієї і тієї самої потерпілої особи чи осіб. При цьому кількісний критерій систематичності як ознака домашнього насильства полягає в учиненні трьох і більше актів насильства, про що раніше зазначав Верховний Суд (справа №583/3295/19, провадження №51-6189 км 20) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301745).

Доктрина:

Притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП враховується для ідентифікації систематичності домашнього насильства і не розглядається як таке, що унеможливлює застосування ст. 126-1 КК України у контексті non bis in idem.

Проте таке тлумачення є релевантним лише якщо хоча б за один з епізодів домашнього насильства кривдник не притягався до адміністративної відповідальності. Це пов’язано з тим, що, за критеріями Енгеля, притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП має розглядатися як притягнення до суду та покарання в порядку кримінального провадження та наявність остаточного судового рішення.

4. Доказування за ст. 126-1 КК України

Тягар доказування: на стороні обвинувачення лежить обов`язок довести систематичність домашнього насильства, для чого вона може надати відповідні докази систематичності домашнього насильства, у тому числі, але не виключно, підтвердження притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102342476).

Джерела доказів:

Немає значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази (справа № 583/3295/19, https ://reyestr.court.gov.ua/Review/95213443).

Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту домашнього насильства якимось певним видом доказів. Діяння та наслідки, зазначені у ст. 126-1 КК, підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК. Тобто факт документування домашнього насильства має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази, тому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факти актів насильства (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301745).

Джерела доказів:

постанови судів про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП;
протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
обмежувальний припис;
попередні вироки стосовно особи за ст. 126-1 КК України;
висновки експертів, зокрема за результатами судово психіатричних, судово психологічних, психолого психіатричних експертиз;
показання обвинуваченого;
показання потерпілої/потерпілого;
показання свідка – рідко;
протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
протокол огляду місця події;
протокол слідчого експерименту;
інші документи, зокрема, які посвідчують родинні зв’язки, перебування на профілактичному обліку поліції як кривдника, документами стосовно вартості пошкодженого або знищеного кривдником майна тощо.

Як визнав ККС ВС, підхід апеляційного суду зводиться до того, що кримінальне провадження за статтею 126-1 КК може бути розпочате лише після того, як за попередні епізоди домашнього насильства особа була не менш ніж двічі притягнута до відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.

Але, домашнє насильство може доводитися будь-якими доказами, допустимими у кримінальному провадженні, і закон не містить вимоги доведення його спеціально визначеними засобами доказування. Серед іншого, суд може прийняти до уваги адміністративні протоколи поліції, обмежувальні приписи, рішення суду в справі про адміністративне правопорушення, які оцінюються ним у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109395413).

Доведення факту систематичності актів домашнього насильства може здійснюватися різними засобами. В тому числі до комплексу таких систематичних дій можуть входити й один чи кілька епізодів такого насильства, за які особа була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Водночас поряд із такими епізодами домашнього насильства має існувати один чи декілька епізодів насильства, за які особа не притягувалася до адміністративної (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118225366).

5. Застосування обмежувальних заходів за КПК України

Стаття 194 КПК: В інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, крім обов’язків, передбачених частиною п’ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів:

1)заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2)обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3)заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

Обов’язки, передбачені частинами п’ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. Уразі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

Проблеми:

Правова природа та несамостійний характер;
Формулювання «злочин»;
Застосування не є поширеним;
Часто застосовуються додаткові обов’язки за ч. 5 ст. 194 КПК;
Відсутність обґрунтування відстані при забороні наближення.

Поради застосування обмежувальних заходів за КПК України:

Представництво потерпілої / потерпілого: клопотання дізнавачу, слідчому, прокурору щодо звернення до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу, із зазначенням у клопотанні потреби застосування до підозрюваного в інтересах потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, одного або декількох обмежувальних заходів, передбачених ч. 6 ст. 194 КПК України (з посиланням на положення Стамбульської конвенції).

У клопотанні окремо обґрунтовується:

– в чому полягає інтерес клієнта для застосування обмежувальних заходів;
– строк застосування, і з яких міркувань;
– кваліфікація як кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством;
– який захід (заходи) слід застосувати, і з яких міркувань (міркування уточнюються окремо по кожному);
– аргумент, що застосування обмежувальних заходів можливої за відсутності додаткових обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

6. Застосування обмежувальних заходів за КК України

Стаття 91-1.Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство:

1.Вінтересахпотерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого(яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:

1)заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

3)заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

5)направлення для проходження програми для кривдників.

2. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла18-річноговіку.

3.Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Проблеми застосування обмежувальних заходів за КК України:

є вироки, де мотивування обрання обмежувального заходу та способу його виконання–відсутні;
у мотивувальній частині вироку просто констатується потреба застосування обмежувальних заходів або вказується: суд вважає за доцільне;
згадка в угодах про примирення (при тому, що обмежувальні заходи не є покаранням, а за ст. 471 КПК України, угода про примирення має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням);
питання можливості застосування судом за власної ініціативи.

Незастосування обмежувальних заходів, спрямованих на зміну з поведінки кривдника, є порушенням прав потерпілої від злочину, пов’язаного домашнім насильством, та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. (Постанова ККС ВС від 05.12.2024 у справі 185/2010/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/123678707).

Першоджерело - https://tinyurl.com/yk36fc79