Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками кримінальні правопорушення, пов'язані з домашнім насильством, а саме:
1. Стаття 126-1 КК: доктринальне та судове тлумачення.
2. Кримінальне провадження щодо кримінальних проваджень, пов'язаних з домашнім насильством.
3. Доказування за ст. 126-1 КК України.
4. Інші питання застосування КПК у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством.
У рамках характеристики кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством акцентовано на наступному:
1. Стаття 126-1 КК: доктринальне та судове тлумачення
Стаття 126-1 КК України встановлює відповідальність за домашнє насильство, тобто за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах, якщо такі дії призводять до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Доктринальне тлумачення дозволяє виокремити ключові ознаки складу кримінального правопорушення: умисний характер діяння, систематичність насильства, його фізичний, психологічний або економічний характер, спеціальне коло потерпілих осіб та настання передбачених законом наслідків.
Систематичність може полягати як у неодноразовому застосуванні однієї форми насильства, так і в різному поєднанні фізичного, психологічного та економічного насильства щодо однієї потерпілої особи або осіб. Систематичність може підтверджуватися, зокрема, попереднім притягненням особи до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП не менше двох разів, однак таке притягнення не є єдиним можливим способом доказування систематичності.
Важливу позицію сформулював ККС ВС у справі № 585/3184/20. Суд зазначив, що попереднє притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП не виключає наявності складу кримінального правопорушення за статтею 126-1 КК, якщо особа продовжує вчиняти домашнє насильство, загальна кількість епізодів становить не менше трьох, а систематичні дії спричинили наслідки, передбачені статтею 126-1 КК.
У справі № 583/3295/19 ККС ВС розглядав питання систематичності та принципу non bis in idem. Суд звернув увагу на необхідність зіставлення фактичних обставин адміністративного та кримінального проваджень і перевірки того, чи не йдеться про повторне притягнення особи до відповідальності за одні й ті самі факти. У цій справі суд врахував, що один з епізодів домашнього насильства не був підставою для адміністративної відповідальності, а систематичні дії спричинили психологічні страждання та погіршення якості життя потерпілої, тобто наслідки, які не охоплювалися статтею 173-2 КУпАП.
Отже, для кваліфікації за статтею 126-1 КК недостатньо встановити лише факт насильницької поведінки. Необхідно встановити її систематичність, відповідні наслідки та причинний зв’язок між систематичним насильством і такими наслідками.
2. Кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством
Кримінальним правопорушенням, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів або ознак, перелічених у статті 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи зазначені такі ознаки у відповідній статті або частині статті КК як ознаки основного чи кваліфікованого складу злочину.
Особливістю таких кримінальних проваджень є встановлена пунктом 7 частини 1 статті 284 КПК України заборона закриття провадження у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, якщо кримінальне правопорушення пов’язане з домашнім насильством.
Об’єднана палата ККС ВС у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 сформулювала правову позицію, відповідно до якої встановлена пунктом 7 частини 1 статті 284 КПК України заборона поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов’язаний із домашнім насильством, за умови, що органи досудового розслідування пред’явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.
Особливі правила передбачені щодо угоди про примирення. Відповідно до частини 1 статті 469 КПК України у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, угода про примирення може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника.
Ще однією особливістю є можливість застосування спеціальних обмежувальних заходів. Частина 6 статті 194 КПК України передбачає, що в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, суд, крім обов’язків, передбачених частиною 5 цієї статті, може застосувати до підозрюваного один або декілька обмежувальних заходів.
До таких заходів належать, зокрема, заборона листування, телефонних переговорів та інших контактів із постраждалою особою через засоби зв’язку або електронні комунікації особисто чи через третіх осіб, а також направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності та проходження програми для кривдників.
У практиці зустрічаються випадки, коли суди застосовують лише додаткові обов’язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК, але не застосовують спеціальні обмежувальні заходи. Такий підхід відображений, зокрема, у судовій практиці за посиланнями на рішення № 88901199, № 87668131 та № 87625378.
Водночас із формулювань частини 6 статті 194 КПК випливає можливість застосування обмежувальних заходів навіть за відсутності додаткових обов’язків. Переважна орієнтація лише на забезпечення дієвості кримінального провадження без належного захисту потерпілої особи суперечить статті 52 Стамбульської конвенції.
3. Доказування за статтею 126-1 КК України
Основним предметом доказування у провадженнях за статтею 126-1 КК є, зокрема, систематичність домашнього насильства, характер вчинених діянь, наслідки для потерпілої особи та причинний зв’язок між діянням і такими наслідками.
Тягар доказування систематичності лежить на стороні обвинувачення. Для цього можуть використовуватися різноманітні докази, зокрема підтвердження попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП. Проте таке підтвердження не є обов’язковою умовою доведення систематичності. Такий підхід сформульований ККС ВС у справі № 236/2450/20.
Домашнє насильство може доводитися будь-якими доказами, допустимими у кримінальному провадженні. Закон не встановлює спеціально визначеного засобу доказування. Суд може враховувати адміністративні протоколи поліції, обмежувальні приписи, рішення судів у справах про адміністративні правопорушення та інші докази, оцінюючи їх у сукупності. Така позиція викладена ККС ВС у справі № 725/4683/20.
У справі № 583/3295/19 зазначено, що сам факт документування попередніх актів домашнього насильства в адміністративному протоколі, обмежувальному приписі чи іншому документі має значення для доказування систематичності, але не має переваги перед іншими передбаченими законом доказами. Норми кримінального процесуального законодавства не вимагають доведення домашнього насильства конкретним видом доказів; діяння та наслідки підлягають доказуванню й оцінці відповідно до статей 84, 92, 94 КПК України.
Важливими доказами можуть бути протоколи прийняття заяв потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення, рапорти працівників правоохоронних органів, висновки експертів та результати психологічних досліджень. У наведеному прикладі суд визнав, що окремі події домашнього насильства не утворювали самостійних складів кримінальних правопорушень, але разом були ознаками єдиного продовжуваного злочину за статтею 126-1 КК та свідчили про систематичність дій.
Для доведення психологічних наслідків можуть використовуватися висновки психологічних та судово-психіатричних досліджень. Зокрема, наведено випадок, коли судово-психіатрична експертиза встановила розлад адаптації, що виник унаслідок психотравмуючої ситуації, пов’язаної із систематичним домашнім насильством.
Водночас судова практика виходить із того, що попередні епізоди домашнього насильства також входять до предмета доказування за статтею 126-1 КК. У справі № 236/2450/20 ККС ВС зазначив, що будь-які попередні епізоди входять до предмета доказування, а докази щодо них є належними, оскільки стосуються обставин, які підлягають доказуванню. Окремі епізоди можуть не утворювати самостійного злочину, а становити продовження домашнього насильства в розумінні статті 126-1 КК.
Тому відсутність двох попередніх постанов за статтею 173-2 КУпАП сама по собі не означає відсутності складу кримінального правопорушення за статтею 126-1 КК. Систематичність може бути доведена сукупністю інших належних і допустимих доказів.
4. Інші питання застосування КПК у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством
Особливе значення мають заходи забезпечення безпеки потерпілої особи. Частина 6 статті 194 КПК дозволяє застосовувати до підозрюваного спеціальні обмежувальні заходи саме в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством.
У практиці існують приклади поєднання додаткових обов’язків із обмежувальними заходами. Водночас виходячи з формулювання частини 6 статті 194 КПК застосування обмежувальних заходів можливе і без одночасного застосування додаткових обов’язків. Такий підхід більшою мірою відповідає завданню забезпечення безпеки потерпілої особи та вимогам статті 52 Стамбульської конвенції.
До спеціальних обмежувальних заходів належить, зокрема, заборона листування, телефонних переговорів та інших контактів із постраждалою особою через засоби зв’язку або електронні комунікації особисто чи через третіх осіб, а також направлення кривдника на лікування від залежності або для проходження програми для кривдників.
Окреме значення має питання угоди про примирення. Відповідно до частини 1 статті 469 КПК у кримінальних провадженнях щодо правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, така угода може укладатися лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника.
Судова практика підтверджує, що ця вимога є прямою вимогою КПК. Зокрема, у вироку Юр’ївського районного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 198/467/20 та наведеній у матеріалах практиці підкреслено необхідність ініціативи потерпілої сторони щодо укладення угоди про примирення.
Таким чином, кримінальні провадження щодо домашнього насильства мають низку процесуальних особливостей: спеціальний підхід до визначення кримінального правопорушення, обмеження можливості закриття провадження у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, особливі правила укладення угоди про примирення, можливість застосування спеціальних обмежувальних заходів та підвищену увагу до забезпечення безпеки потерпілої особи.
Першоджерело https://lnk.ua/MvBI50uev