Чи вірна позиція правоохоронного органу, що наявність спільної дитини не свідчить, що батько дитини є суб’єктом злочину?
Відповідь підготувала Ірина Гловюк, адвокатеса, медіаторка, докторка юридичних наук, професорка, членкиня Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу, членкиня Комітету із конституційного правосуддя та прав людини Ради адвокатів Одеської області, професорка кафедри кримінально-правових дисциплін інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ
Гловюк Ірина
15.09.2023

Чи вірна позиція правоохоронного органу, що наявність спільної дитини не свідчить, що батько дитини є суб’єктом злочину домашнього насильства, бо він не перебував у шлюбі з мамою?

Домашнє насильство у Стамбульській конвенції визначено як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім’ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. Тлумачення цієї норми Стамбульської конвенції полягає у тому, що домашнє насильство складається головно з двох видів: насильства у стосунках інтимних партнерів – з боку теперішніх чи колишніх чоловіка чи дружини або партнерів й насильства у стосунках між поколіннями – зазвичай батьками і дітьми. Це визначення гендерно нейтральне й охоплює жертв і правопорушників незалежно від статі. Домашнє насильство з боку інтимних партнерів охоплює фізичне, сексуальне, психологічне чи економічне насильство з боку теперішніх чи колишніх чоловіка чи дружини, теперішніх чи колишніх партнерів (Пояснювальна доповідь до Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS № 210), с. 77. URL: https://rm.coe.int/1680093d9e). Отже, таке розуміння домашнього насильства дає підстави для розуміння, що батько дитини, навіть якщо це не подружжя, може бути кривдником.

КК України визначає домашнє насильство як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Зважаючи на формулювання «близькі відносини», та біологічне походження дитини від батька та матері, слід визнати, що батько дитини може суб’єктом злочину домашнього насильства, навіть якщо він не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, за критерієм наявності між ними близьких відносин.

А якщо особа вчиняє не злочини, передбачені ст.ст. 126-1, ч. 2 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК України, а інший, і є обставина, що обтяжує покарання, то обмежувальні заходи за КК України не зможемо застосувати, адже обвинувачення пред’явлене без ст. 67 КК України? Наприклад, особа вчинила ч. 3 ст. 154 + п. 6 або 6-1 ст. 67 КК України, ст. 91-1 КК України можемо застосувати? Обвинувачення пред’явлено без ознак домашності відповідно, це обставина, що обтяжує покарання?

Найперше слід звернути увагу на те, що немає вичерпного переліку статей КК України щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством. Судова практика виходить з широкого тлумачення поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством».

Зокрема, Об’єднана палата ККС ВС зробила висновок, що злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього (постанова Об’єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19).

У цій же постанові чітко прописано, що: до злочину, пов`язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст. 126-1 КК, та злочин, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону № 2229-VIII.

У постанові Об’єднаної палати ККС ВС не йдеться саме про обставини, які обтяжують покарання, за п. 6 ст. 67 КК України «вчинення кримінального правопорушення … у присутності дитини» та п. 6-1 ст. 67 КК України «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах». Утім, у доктрині зазначається, що до злочину, пов'язаного з домашнім насильством, відноситься також злочин, поєднаний з обтяжуючою обставиною, передбаченою у п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» та п. 6 ч. 1 ст. 67 КК в частині «вчинення злочину… у присутності дитини» (Харитонова Олена, Тітко Іван.

Злочин, пов’язаний з домашнім насильством: правові проблеми та практичні рекомендації. URL: https://jurliga.ligazakon.net/.../192450_zlochin... ).

Відповідно, якщо в обвинувальному акті є вказівка на п. 6 ст. 67 КК України «вчинення кримінального правопорушення … у присутності дитини» та п. 6-1 ст. 67 КК України «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», то це кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, і некоректно стверджувати, що обвинувачення пред’явлене без ст. 67 КК України. Відмітимо, що, констатуючи відсутність ознак злочину, пов’язаного саме з домашнім насильством, Об’єднана палата ККС ВС послалася, серед іншого, на те, що «в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення ОСОБА_10 злочину, пов`язаного з домашнім насильством. У вказаному процесуальному документі слідчі органи також констатували відсутність обтяжуючих обставин». Це свідчить про те, що вказання в обвинувальному акті на п. 6 ст. 67 КК України або на п. 6-1 ст. 67 КК України свідчить про те, що це кримінальне правопорушення, яке пов’язане з домашнім насильством. А отже, можуть бути застосовані обмежувальні заходи за ст. 91-1 КК України.

Якщо звернутись до судової практики, то така думка знаходить своє підтвердження. Наприклад,

- при кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК України, обтяжуюча обставина: вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи з інвалідністю, яка страждає на психічний розлад, з яким винний перебуває у сімейних відносинах; застосовано обмежувальні заходи (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110633300);

- при кваліфікації за ч.1 ст. 125 КК, ч.1 ст.122 КК України, обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, визнано згідно ст.67 КК України вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя; застосовано обмежувальні заходи (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109524469);

- при кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК України, згідно ч.1 ст.67 КК України обставинами, що обтяжують покарання, визнано вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо особи з якою винний перебуває в сімейних відносинах; застосовано обмежувальні заходи (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109862123).

Що торкається ч. 3 ст. 154 КК України, то характер об’єктивної сторони свідчить про те, що це кримінальне правопорушення може мати ознаки домашнього насильства, якщо вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа (тобто є ознаки, передбачені ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Отже, зазначення в обвинувальному акті, як цього вимагає п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України, як обставин, які обтяжують покарання, п. 6 ст. 67 КК України або на п. 6-1 ст. 67 КК України, свідчить про те, що це кримінальне правопорушення, яке пов’язане з домашнім насильством. У разі призначення судом покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або у разі звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати в інтересах потерпілого обмежувальні заходи за ст. 91-1 КК України.

Відповідь на питання надана за наслідками вебінару «Кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством: кваліфікація та доказування»

Відповідь підготувала Ірина Гловюк, адвокатеса, медіаторка, докторка юридичних наук, професорка, членкиня Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу, членкиня Комітету із конституційного правосуддя та прав людини Ради адвокатів Одеської області, професорка кафедри кримінально-правових дисциплін інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ

Вебінар Ірини Гловюк:

• Оскарження судових рішень за кримінальними провадженнями на підставі угод: судова практика. http://surl.li/kjdup