Ніхто не сперечається так довго, як двоє людей, які не знають, про що сперечаються (Л. Б. Альберті).

Сімейні спори — одна з найпоширеніших категорій цивільних справ. Адже скільки людей, стільки може бути й варіантів заяв про визнання фактичних шлюбних відносин, спорів про розірвання шлюбу, розподіл подружнього майна, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів, визнання батьківства, позбавлення батьківських прав, установлення опіки (піклування), усиновлення тощо.

Сімейні спори є складним і тривалим процесом через:

• неможливість і небажання сторін досягти згоди щодо основних питань — розірвання шлюбу, виховання та місця проживання спільних дітей, розміру та порядку сплати аліментів, способів поділу майна через банальне погіршення стосунків подружжя, а відтак небажання йти на будь-які поступки одне одному;

• недосконалість окремих норм сімейного законодавства, що призводить до формування різної судової практики застосування норм сімейного права при розгляді аналогічних справ і багаторічних судових процесів;

• відсутність остаточно сформованої судової практики з найбільш складних питань, що виникають при поділі майна подружжя в судовому порядку.

Одним із варіантів позасудового вирішення спору є залучення сторін до медіації.

Як зазначено в статті 3 Закону України «Про медіацію», медіація може застосовуватися в будь-яких конфліктах (спорах), які виникають у цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносинах, а також кримінальних провадженнях під час укладання угод про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин.

Сімейні спори дуже затребувані для застосування медіації, яка дає змогу сторонам спору мирним шляхом спільно вирішувати питання щодо участі в житті та вихованні їхніх дітей, зберегти дружні стосунки або налагодити ефективну комунікацію між собою.

Крім того, вирішення спору в судовому порядку підпорядковане чітким нормам законодавства і судової практики, а тому не враховує емоційну складову конфлікту та особливості звичок і устоїв кожної сім’ї, які часто відіграють головну роль у формуванні позицій сторін щодо очікуваного результату.

Основні фактори, які спонукають пари брати участь у процесі сімейної медіації:

• необхідність вирішити питання, які вони не в змозі врегулювати самостійно;

• бажання досягти спільних рішень;

• бажання знайти рішення, від якого найменше постраждають їхні діти;

• бажання розлучитися мирно і зберегти нормальні стосунки одне з одним;

• потреба в допомозі неупередженої третьої особи в обговоренні певних питань (фінансових, майнових тощо);

• прагнення звести до мінімуму юридичні витрати; y бажання вирішити суперечку в позасудовому порядку;

• потреба в практичній та емоційній допомозі одночасно; y бажання примиритися — «надія на диво».

Сімейно-правові спори є складним і тривалим процесом через:

• неможливість і небажання сторін досягти згоди щодо основних питань — розірвання шлюбу, виховання та місця проживання спільних дітей, розміру та порядку сплати аліментів, способів поділу майна через банальне погіршення стосунків подружжя, а відтак небажання йти на будь-які поступки одне одному;

• недосконалість окремих норм сімейного законодавства, що призводить до формування різної судової практики застосування норм сімейного права при розгляді аналогічних справ і тривалих судових процесів;

• відсутність остаточно сформованої судової практики з найбільш складних питань, що виникають при поділі майна подружжя в судовому порядку.

Коли починається сімейна медіація?

• до подання позову до суду;

• паралельно із судовим розглядом справи;

• після ухвалення судового рішення.

Сторони самостійно визначають, на якому етапі краще звертатися до медіатора.

Загалом медіація в сімейних спорах має певні особливості, що вирізняють її серед інших різновидів медіації.

1. Емоційна напруженість сімейних конфліктів:

• сімейні спори виникають в умовах негативного ставлення сторін одна до одної та дуже сильних переживань. Сторони часто важко переживають розпад сім’ї чи психологічну травму від ситуації, що склалася;

• кожна зі сторін хоче не лише отримати результат на свою користь, але й з огляду на сильну образу, гнів, зазвичай, помститися іншій стороні та отримати матеріальну компенсацію завданої моральної шкоди від сімейного життя, що не склалося.

2. Характер сімейних спорів передбачає необхідність збереження взаємозалежних триваючих відносин між сторонами спору.

3. Кожна зі сторін знає слабкості іншої, має доступ до найпотаємнішої інформації про неї.

4. Можливе існування матеріальної залежності сторін одна від одної, що дає більш сильній стороні додаткові засоби впливу на іншу.

5. Необхідність урахування інтересів дітей, а не лише бажань та інтересів батьків. При цьому іноді інтереси дітей можуть суперечити інтересам батьків.

Джерело: Адвокат та медіація / Г. Гаро, А. Зернова, Г. Єременко, Р. Коваль, С. Погоріла, В. Поліщук, О. Помазановська, Л. Романадзе, М. Саєнко, В. Ситюк. 2022. 112 с.

Ознайомитися із посібником можна за посиланням: https://shorturl.at/CIT07