Наразі, коли Україна перебуває в умовах воєнного стану, непоодинокими є випадки, коли батьки вимушені тимчасово залучити до виховання своїх дітей інших осіб, найчастіше — родичів.

Причини можуть бути різними: як от перебування батьків у лавах Збройних Сил України, волонтерська діяльність, перебування батьків на лікуванні у лікувальних закладах, робота у критичній інфраструктурі міста або просто бажання убезпечити дитину, відправивши її далі від гарячих точок без можливості на даний момент особисто поїхати разом з дитиною.

Саме батьки, що є законними представниками дитини, мають вчиняти юридично значущі дії щодо дитини, зокрема, обирати місце проживання і навчання дитини, надавати свою згоду на лікування, представляти інтереси дитини перед іншими особами тощо. Однак, у випадку, коли батьки вимушено тимчасово знаходяться далеко від дитини, може виникнути ситуація, у якій дорослому, якого батьки тимчасово залучили до виховання, доведеться брати безпосередню участь у забезпеченні добробуту дитини.

До прикладу, бабуся з онуками, які постійно проживали у Києві/Харкові/Миколаєві тимчасово переїхали до Львова і у дитини виникла проблема зі здоров’ям, що потребує звернення за медичною допомогою або ж дитина має можливість і бажання почати відвідувати навчальний заклад у новому місці проживання.

За загальним правилом, такі питання вирішуються саме батьками, які мають надавати свою згоду на лікування дитини, мають право отримувати медичну інформацію щодо своєї дитини, обирати тимчасовий навчальний заклад для дитини…

Так, наприклад, ст. 43 Закону України “Про основи законодавства України про охорону здоров'я“ згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

А у відповідності до положень ст. 55 Закону України “Про освіту” саме батьки здобувачів освіти мають право: захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти; звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти; завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини; брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану тощо.

Звичайно, у більшості випадків лікарі і керівники навчальних закладів йдуть на зустріч родинам та намагаються діяти з максимальним урахуванням інтересів дитини, розуміючи, що наразі не завжди батьки можуть негайно прибути і особисто вирішувати ці питання. До того ж, право на участь у вихованні дитини прямо передбачено законом для баби, діда, прабаби, прадіда щодо їх онуків та правнуків; для мачухи, вітчима, щодо пасинка, падчерки, з якими вони проживають однією сім'єю; для повнолітніх братів, сестер щодо їх неповнолітніх братів і сестер (ст. 257, 259, 260 Сімейного кодексу України).

Однак, якщо у батьків є можливість та бажання додатково убезпечити права і інтереси дитини у цей непростий час та підтвердити те, що вони вирішили залучити до виховання своєї дитини саме цю особу, то одним з варіантів, як на практиці зафіксувати такі домовленості з уповноваженою особою та своє волевиявлення щодо цього, є довіреність.

Стаття 245 Цивільного кодексу України визначає, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Варто зазначити, що така довіреність жодним чином не позбавляє батьків та їхніх прав та обов'язків щодо дитини і не впливає на обсяг таких прав і обов’язків!

Цей документ також не надає право вивозити дитину без батьків за кордон та не передбачає передачу дитини на виховання такій довіреній особі, а лише підтверджує її залучення до процесу виховання дитини.

Відповідна довіреність є допоміжним інструментом для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, що передбачає додаткову участь у вихованні дитини, зі збереженням пріоритетного права батьків на особисте виховання дитини.

Орієнтовний зразок такої довіреності додається. https://bit.ly/3NAco5u

Однак, текст довіреності може і повинен коригуватись у відповідності до вашої особистої життєвої ситуації та з урахуванням порад вашого адвоката чи нотаріуса.