Для цього є кілька причин, кожна з яких окремо є вагомою та які в сукупності роблять цей документ наріжним каменем захисту прав дитини як на міжнародному (універсальному та регіональному), так на національному рівнях.

По-перше, Конвенція про права дитини є міжнародним договором – рекордсменом за кількістю держав, які беруть у ньому участь: зараз їх 196 (для порівняння: кількість держав – учасниць ООН становить 193).

Це свідчить про готовність майже всіх держав світу спільно працювати як над утвердженням ідей про права та свободи дитини, так і над їх практичною реалізацією. Крім того, така велика кількість сторін міжнародного договору вказує на те, що переважна більшість його положень виражає узгоджену спільну позицію практично всіх держав світу.

По-друге, Конвенція містить визнане на універсальному рівні визначення поняття «дитина»: це «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше».

По-третє, Конвенція водночас кодифікувала права людини (громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні), які належать будь-якій людині незалежно від віку, та пропустила їх крізь призму специфічних потреб дитини, яка внаслідок фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони, піклування та допомоги.

По-четверте, Конвенція проголосила принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини в усіх діях щодо дітей.

По-п’яте, Конвенція стала поштовхом для прийняття та «парасолькою» для факультативних протоколів до неї: Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 25.05.2000, Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах від 25.05.2000 та Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень від 19.12.2011.

По-шосте, Конвенція є правовою основою функціонування Комітету з прав дитини, що відстежує, як держави-учасниці виконують свої зобов’язання за цим договором та факультативними протоколами до нього.

По-сьоме, положення Конвенції та факультативних протоколів до неї знайшли розвиток у великій кількості міжнародних договорів (наприклад, Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року) та документів міжнародного «м’якого» права (наприклад, Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, 2010 року) як на універсальному, так і на регіональному рівнях.

Крім того, вони лягли в основу багатьох рішень міжнародних судових установ (зокрема, Європейського суду з прав людини), а також національних законодавств і правозастосовної практики майже всіх держав світу.

Пропонуємо ознайомитися із методичними рекомендаціями «Найкращі інтереси дитини у цивільному провадженні», підготовленими Комітетом з сімейного права НААУ. https://tinyurl.com/e32vcfxy

Авторський колектив: Г. О. Гаро, О. М. Спектор, С.Л. Савицька, О. Р. Поєдинок, Т. В. Водоп’ян, Л. Л. Гретченко, В. В. Сандулєєва, І. А. Попіка

Посібник покликаний звернути увагу адвокатів на особливості статусу дитини у цивільному провадженні та надання правової допомоги з метою забезпечення найкращих інтересів дітей у справах, учасником яких є дитина