Постанова ВС КЦС від 01.02.2023 року у справі № 344/16785/19 (щодо законності державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, яка перебувала на торгах)

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, особа посилалась на порушення оскаржуваними рішеннями органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки на земельні торги його права на отримання у користування чи у власність спірної земельної ділянки у порядку статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, як власника об`єкту нерухомого майна, який розташований на такій земельній ділянці, а також особи, якій надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою на земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України, у зазначеній вище редакції, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно із частиною третьою статті 134 ЗК України, земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121   цього   Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У частині першій статті 377 ЦК України, у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування, передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на землі слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Встановивши, що спірна земельна ділянка  є сформованою, вільною від забудов, належить на праві власності територіальній громаді м. Івано-Франківська та не передана у власність чи користування іншим особам, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність винятків, передбачених частинами другою, третьою статті 134 ЗК України, для заборони передачі такої земельної ділянки на земельні торги.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/V8DVFMB

Постанова ВС КЦС від 01.02.2023 року у справі № 686/17900/19 (щодо права власності на суміжні ділянки)

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Спірні правовідносини стосуються захисту права власності суміжних користувачів щодо належних їм земельних ділянок, зокрема в частині користування ними та встановленням їх меж. Вирішення спору залежить від обставин, встановлених судом.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами, набули право власності на належні їм земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод - договорів купівлі-продажу від 01 квітня 2003 року (ОСОБА_1) та від 23 квітня 2003 року (ОСОБА_2), при цьому 05 червня 2003 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,053 га (з погодженням її меж із попереднім власником сусідньої спірної земельної ділянки), а ОСОБА_2 отримав оспорюваний державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,051 га, 29 серпня 2012 року. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з оспорюваним державним актом накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1, не відповідають фактичному порядку користування суміжними земельними ділянками, оскільки огорожа, частина системи газопостачання та частина будинку ОСОБА_1 опинилися на земельній ділянці ОСОБА_2. Оцінивши вказані обставини, а також відсутність доказів зміни меж спірних земельних ділянок після отримання ОСОБА_2 оспорюваного державного акта (перенесення огорожі, здійснення позивачкою самочинного будівництва та незаконного встановлення будинкового регулятору тиску, який є частиною системи газопостачання належного ОСОБА_1 житлового будинку), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2.

Суди надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності (у томі числі висновку експерта за результатами проведення у цій справі судової земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2020 року №728/019), зазначили мотиви висновків про ефективність заявленого ОСОБА_1 способу захисту її прав, а також необґрунтованість доводів ОСОБА_2 щодо порушення його права власності у зв'язку із встановленням позивачкою огорожі, частини належних їй приміщень та частини системи газопостачання її будинку.

Колегія суддів додатково звертає увагу на чинну на час видачі відповідачу оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку редакцію статті 126 ЗК України, згідно з пунктом а) частини другої якої право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Судами фактично встановлено, що розроблена за замовленням ОСОБА_2 технічна документація на земельну ділянку кадастровий номер 681010000:35:001:1263 не відповідає фактичному порядку користування суміжними земельними ділянками, і ця технічна документація стала підставою для видачі йому оспорюваного державного акта. Визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не позбавляє ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, набутого на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2003 року.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/48DNbwx  

Постанова ВС КАС від 02.02.2023 року у справі № 807/125/18 (щодо належного способу захисту у разі оскарження НГО)

Відповідно до статті 201 Земельного кодексу (далі-ЗК) України грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, розрахунок грошової оцінки земельних ділянок є визначенням вартості об`єкта, виходячи із очікуваного від її використання доходу. Оцінка земельних ділянок розрізняються за призначенням та порядком її проведення та застосовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати.

В свою чергу, порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок визначений статтею 18 Закону №1378-IV.

Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення – не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення – не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення – не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Процедура проведення державної експертизи визначена статтею 33 Закону №1808-IV, відповідно до якої проведення державної експертизи передбачає експертне дослідження, перевірку, аналіз і оцінку об`єкта державної експертизи та підготовку обґрунтованого та об`єктивного експертного висновку.

Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями (стаття 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Стандартом СОУ ДКЗР 00032632-012:2009 «Оцінка земель. Правила розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» передбачені три складові технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сільських населених пунктів: пояснювальна записка, графічні матеріали, додатки.

Після складання технічної документації, вона затвердження рішенням № 1398 "Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради", яке прийнято 04.07.2014 на пленарному засіданні XXIII сесії VI скликання Ужгородською міською радою.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів належить до повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з такої технічної документації.

При цьому рішення відповідної ради (у даному випадку Ужгородської міської ради) є обов`язковим до виконання всіма суб`єктами земельних відносин на відповідній території.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №   806/1488/16.

Таким чином, особа, яка не погоджується із нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, яка затверджена рішенням ради наділена правом оскарження рішення міськради, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі,

Наведене узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 12.11.2018 у справі № 814/789/17.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама технічна документація про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні положень КАС України, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб.

Тим більше, дії відповідача, які полягають у наданні вихідних даних для розробки технічної документації, є частиною процесу реалізації повноважень, наданих міській раді чинним законодавством.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, результатом реалізації цих повноважень є затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою виготовленої технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів, яке і породжує юридичні наслідки для позивачів.

За викладених підстав, оцінка оскаржуваних у цій справі дій відповідача не може бути окремим та самостійним предметом спору, а підлягає дослідженню у межах спору про оскарження рішення щодо затвердження відповідною радою виготовленої технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/w8D9MED

Постанова ВС КАС від 07.02.2023 року у справі № 640/23439/20 (щодо розрахунку НГО)

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено статтею 18 Закону України «Про оцінку земель», яка визначає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Щодо земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Тобто, зазначений наказ регулює процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, у разі проведення такої оцінки після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2017, не змінює та не скасовує проведені до його прийняття нормативні грошові оцінки населених пунктів, а отже, не може слугувати правовою підставою для отримання платником податків довідок (витягів) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За умови не затвердження нової нормативної грошової оцінки земель уповноваженим на те органом, сам наказ Міністерством аграрної політики та продовольства України не впливає ні на чинність проведеної до його прийняття нормативної грошової оцінки земель, ні на зобов`язання платника податку отримати Витяг з такої оцінки.

Відповідач не є суб`єктом проведення та розрахунку нормативної грошової оцінки і має право враховувати тільки ті коефіцієнти, які розраховані в затвердженій міською радою технічній документації, враховуючи при цьому оціночний квартал та зону, в яких розташована земельна ділянка та її цільове призначення згідно з даними Державного земельного кадастру. Жодних підстав для застосування будь-яких інших коефіцієнтів, не передбачених технічною документацією з нормативної грошової оцінки, відповідач не має.

Отже, єдиним документом, який підтверджує наявність відомостей про земельні ділянки, в тому числі документ, в якому зазначається цільове призначення земельної ділянки, є Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який не може спростовуватися іншими документами.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що жодним нормативним актом не передбачено скасування, оновлення та/або обов`язок користувачів (орендаторів) земельних ділянок заміни кодів цільового використання землі, внесених до Державного земельного кадастру, згідно з УКЦВЗ 1998, а навпаки, встановлено правила перенесення даних в автоматизованому порядку, без подання заяви про це власниками, користувачами, з визначенням відомостей про об`єкти відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів, зміна яких не є підставою для уточнення таких відомостей.

Отже, обчислення позивачем податкових зобов`язань зі сплати орендної плати за землю за період, що перевірявся, на підставі отриманих в 2015-2016 роках довідок (витягів) з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, затвердженої рішенням Київської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» від 03.07.2014 №23/23, яке було чинним на дату проведення перевірки, та застосування до такої оцінки кумулятивної величини коефіцієнта індексації, розрахованої від дати затвердження оцінки відповідає умовам вище вказаних договорів оренди та вимогам законодавства є правомірним.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/48D0Usm

Постанова ВС КАС від 08.02.2023 року у справі № 560/3765/18 (щодо скасування державної реєстрації)

 Аналіз норм, що провів Верховний суд дає підстави для висновку, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасовується у разі, коли протягом одного року з дня здійснення такої реєстрації заявником не зареєстровано речове право на відповідну земельну ділянку з його вини.

Пунктом 109 Порядку № 1051 передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою:

1) особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

2) власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;

3) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності);

4) замовника технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

Колегія суддів зауважує, що ТОВ "Ресіліент Стара Синява", купивши об`єкти нерухомого майна у лютому 2016 року не зверталося до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 1,5156 га, кадастровий номер 6824455100:01:015:0285 на підставі частини 10 статті 24 Закону №3613-VI і пункту 114 Порядку № 1051.

Враховуючи те, що ТОВ "Ресіліент Стара Синява" з моменту придбання об`єктів нерухомого майна у лютому 2016 року і до моменту державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку за її власником - Старосинявською селищною радою Хмельницької області у травні 2018 року, не вчиняло жодних дій стосовно оформлення речових прав на земельну ділянку, на якій знаходяться належні позивачеві об`єкти нерухомості, Суд вважає, що державна кадастрова реєстрація земельної ділянки була вже реалізована при державній реєстрації права комунальної власності за селищною радою, тому вже не може бути скасована на підставі  частини 10 статті 24 Закону № 3613-VI, пункту 114 Порядку № 1051.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №826/4542/18, з огляду на відмінність фактичних обставин. Зокрема, у справі №826/4542/18 товариство оскаржувало дії Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, які полягали у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки, при цьому у судових рішеннях не зазначалося про завершення процедури формування земельної ділянки шляхом державної реєстрації на неї майнових прав та обмежень. Вказане не дозволяє аналогічно застосувати положення законодавства та, відповідно, правову позиції у справі №826/4542/18 до вибору і застосування норм права у справі №560/3765/18.

Щодо позовних вимог про скасування пунктів 6, 7, 8, 9, 10, 11 рішення тридцять другої чергової сесії сьомого скликання Старосинявської селищної ради Хмельницької області від 11    травня 2018 року № 10/2018, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про похідний характер цієї позовної вимоги по відношенню до першої позовної вимоги.

Так, Старосинявська селищна рада Хмельницької області при прийнятті оскаржуваного рішення виходила з цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:01:015:0285, яке було у державному кадастровому реєстрі і яке було зазначено при державній реєстрації речових прав на земельну ділянку.

Дані державного земельного кадастру є офіційними даними щодо земельної ділянки, оскільки  за визначенням статті 1 Закону № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Вказані дані про земельну ділянку, які містилися у витягу з Державного земельного кадастрову були обов`язковими для  Старосинявської селищної ради.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/M8D0HWC

Постанова ВС КЦС від 15.02.2023 року у справі № 173/1056/20 (щодо поновлення договору оренди)

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури поновлення договору оренди землі.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 709/1830/19 (провадження № 61-6388св21) зроблено висновок, що: «частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі, зокрема, у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору».

Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Подібний за змістом правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Детальніше можна ознайомитись за посиланням: https://cutt.ly/38D2Eya

Постанова ВС КАС від 14.02.2023 року у справі № 932/5120/21 (щодо погодженняпроекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)

Аналіз положень абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним.

Отже, відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України.

Відповідні висновки сформовані Верховним Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118   ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13   грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27   лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відтак, відведенню земельної ділянки передує погодження проекту землеустрою, розробленого особою.

Приписами частини четвертої статті 123 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Так, за правилами частин першої - другої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (абзац 1 частини шостої статті 186-1 ЗК України).

Водночас абзацом 2 частини шостої статті 186-1 ЗК України визначено, що у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Згідно із частиною восьмою статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

 Аналіз наведених норм, якими врегульовано процедуру отримання в користування земельної ділянки, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у користування.

При цьому алгоритм дій на етапі погодження проекту землеустрою з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України передбачає таку послідовність:

1) розробник проекту землеустрою подає його на погодження до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;

2) територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері;

3) погоджений проект землеустрою подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення державної експертизи землевпорядної документації, у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій експертизі.

За приписами ст. 198 ЗК України при відведенні земельної ділянки та розробленні документації із землеустрою з метою посвідчення прав на земельну ділянку в обов`язковому порядку проводиться кадастрова зйомка, призначення якої полягає у визначенні чи відновленні меж земельної ділянки. Кадастрова зйомка включає геодезичне встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, виготовлення кадастрового плану.

Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б)   погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г)   встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами розгляду клопотання та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1, Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту направлено директору ПП «Новомосковське бюро експертної оцінки» ОСОБА_10 лист-відповідь за вих. №8/21-329 від 06 квітня 2021 року, в якому зазначено про відсутність у наданому проекті землеустрою матеріалів погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем, що свідчить про невідповідність проекту землеустрою вимогам законів України, посилаючись на ст. 198 Земельного кодексу України. З урахуванням наведеного відповідач у листі зазначив, що подані матеріали проекту землеустрою потребують доопрацювання.

Також, 06 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного архітектурно-планувального управління стосовно того, що вона не може погодити з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 меж земельної ділянки.

Позивач звернулася до начальника Головного архітектурно-планувального управління Департаменту та до Департаменту із заявами від 02 червня 2021 року щодо скликання комісії для встановлення меж її земельної ділянки із сусідніми землевласниками та землекористувачами.

У відповідь на означені звернення позивач отримала від Головного архітектурно-планувального управління Департаменту листи від 16 червня 2021 року за вих. №   88/21-521 та за вих. № 8/21-522, в яких зазначено, що Управлінням було розглянуто клопотання від Приватного підприємства «Новомосковське бюро експертної оцінки» стосовно підготовки висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (від 26   березня 2021 року № 30/514).

В означених листах зауважено, що зважаючи на відсутність у наданому проекті погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами в повному обсязі, що свідчить про невідповідність вимогам законів України, розробнику повідомлено про необхідність доопрацювання матеріалів проекту землеустрою. Також у цих листах додатково зауважено, що утворення комісій для вирішення питань узгодження меж земельної ділянки при розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не належить до повноважень Управління.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що поданий позивачем на затвердження проект землеустрою не містив погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, що свідчить про його невідповідність вимогам законів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу непогодження позивачу проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії.

Між тим, слід звернути увагу, що повторна відмова у погодженні проекту землеустрою не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Посилання скаржниці на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правову позицію викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20   березня 2019 року у справі № 514/1571/14, у справі № 350/67/15 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки правовідносини у вказаних справах та в цій справі №   з932/5120/21 не є подібними.

Слід звернути увагу, що висновок про те, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів, стосується іншого етапу - затвердження технічної документації, проте в цій справі предметом оскарження є бездіяльність відповідача щодо непогодження проекту землеустрою.

Детальніше можна ознайомитись за посиланням: https://cutt.ly/o8D2Alf

Постанова ВС КАС від 16.02.2023 року у справі № 520/562/19 (щодо приватизації земельних ділянок)

Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

За змістом частини 5 статті 25 ЗК України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Частинами 10 та 11 наведеної статті визначено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Частиною 3 статті 122 ЗК України передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

За приписами частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Системний аналіз норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, відбувається в залежності від призначення такої земельної ділянки.

Тому, до повноважень ГУ Держгеокадастру у Харківській області належить розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення.

 Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

 Поряд з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012   №5245-VI, який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Отже, починаючи з січня 2013 року належним суб`єктом розгляду, який наділений правом розпоряджатися державними землями сільськогосподарського призначення, в т.ч., вирішувати питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є Держгеокадастр України.

Аналогічна правова позиція щодо компетенції органів Держгеокадастру у сфері земельних відносин викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №810/4393/17 та від 16.09.2021 у справі №808/545/17, від 02.12.2021 у справі № 120/1315/19-а.

Детальніше можна ознайомитись за посиланням: https://cutt.ly/S8D2Jp2

Постанова ВС КАС від 17.02.2023 року у справі № 480/1610/21 (щодо користування земельною ділянкою)

Положеннями земельного законодавства передбачена можливість передачі у власність чи користування земельних ділянок, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.   

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені у статті 141 ЗК України, відповідно до пункту «а» частини першої якої підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 31 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування нею. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Проаналізувавши наведені норми права в сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмова у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є законною та обґрунтованою, а оскаржуване рішення таким, що не підлягає скасуванню, оскільки прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України».

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 816/1331/17, від 12 червня 2020 року у справі №480/303/19.

Окрім того, такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі №817/1911/17, в якій Верховним Судом, зокрема, зазначено, що оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Детальніше можна ознайомитись за посиланням: https://cutt.ly/S8D2V5j

Постанова ВС від 22.02.2023 року у справі № 380/26033/21 (щодо дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок)

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки є: відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок); поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04 травня 2020 у справі № 802/1539/17-а, від 23 жовтня 2020 року у справі № 802/1535/17-а, від 10 серпня 2022 року у справі № 160/999/20 та від 22 вересня 2022 року у справі № 1.380.2019.006998.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельні ділянки, на які позивачка бажає отримати дозвіл на розробку документації, вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою, площею 1,515 га, з кадастровим 4623683100:22:000:0203, а відтак її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, до спірних правовідносин в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 Земельного кодексу України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо твердження позивачки про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 17 квітня 2018 року № 820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2687/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2982/17, від  10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 806/987/18, від  16 вересня 2021 року у справі № 480/4011/18, згідно якого земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 820/4554/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що земельний масив, на якому знаходиться вказана ділянка, передбачається для резервування з подальшим виділом земельних ділянок учасникам АТО та членам сімей загиблих, а тому, вирішити поставлене питання буде можливо після повного першочергового забезпечення землею осіб вказаної категорії.

У справі № 812/1557/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було не включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Луганської області в залежності від відсотку площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, що передував поточному кварталу.

У справах № 814/1961/17, № 806/2687/17, № 806/2982/17 та № 806/3095/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що бажана земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413.

У справах № 1840/3664/18 та № 480/4011/18  причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що при прийнятті відповідного рішення необхідно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування.

У справі № 813/4498/16 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була відсутність погодження Домажирівської сільської ради Яворівського району Львівської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У справі № 806/987/18 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті відповідача, що можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Житомирської області.

У всіх перелічених справах, позивачі просили надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка не була сформована.

Натомість, у цій справі( № 380/26033/21), позивачка просила надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,505 га, в межах сформованої ділянки площею 1,515 га, якій присвоєно кадастровий номер  4623683100:22:000:0203.

Отже, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 17 квітня 2018 року № 820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17, від  24 квітня 2018 року у справі № 814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2687/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2982/17, від 10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 806/987/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 480/4011/18, не є релевантним до обставин цієї справи.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/f8D22p6

Постанова ВС КЦС від 22.02.2023 року у справі № 495/1427/18 (щодо порядку здійснення безоплатної приватизації земельної ділянки)

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою, статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин першої та другої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності   у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі, якщо земельна ділянка є не сформованою, або у разі зміни її цільового призначення.

З огляду на відсутність вказаних обставин, для отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, за встановлених у цій справі обставин, не було необхідності розробляти проект землеустрою.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18-ц (провадження № 61-11915св21).

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/c8D9eIw

Постанова ВС КАС від 22.02.2023 року у справі № 300/790/21 (щодо користування землями загального користування)

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з пунктом «а» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином, передбачена у Генеральному плані смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області під`їзна дорога до господарства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 довжиною 50 м та шириною 3 м, жодним чином не порушує права ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на володіння та користування належними їм на праві власності земельними ділянками, кадастровий номер 2620855100030010262 та 262085510003001006, оскільки земельна ділянка, яка розділяє земельну ділянку ОСОБА_1 на дві частини і визначена як «дорога» у Генеральному плані смт. Верховина, не перебувала у власності позивачів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що права позивачів оскаржуваними рішеннями не порушено, оскільки передбачена ними дорога до домогосподарств третіх осіб не накладається на їх земельні ділянки і не порушує їхніх прав як землевласників.

Що стосується доводів позивачів щодо недотримання відповідачем визначеної чинним законодавством процедури при прийнятті рішення про затвердження генерального плану території суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що процедура була дотримана, зокрема, опубліковано відповідне оголошення у засобах масової інформації, проведено громадські слухання, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів про те, що опублікування рішення на офіційному сайті через шість місяців, про що зазначають позивачі, не впливає на його законність.

Крім того, судами встановлено, що треті особи звернулися до Верховинської селищної ради із заявами про вирішення питання під`їзної дороги до їхнього господарства по Жаб`євський потік в смт. Верховина.

28.01.2021 комісія Верховинської селищної ради провела обстеження земельної ділянки і встановила, що відсутня облаштована дорога до домогосподарств вищевказаних осіб, рекомендовано це питання винести на розгляд чергового засідання сесії Верховинської селищної ради та надати дозвіл на облаштування дороги загального користування (по землях запасу) селищної ради згідно з Генеральним планом смт. Верховина та з урахуванням Державного акта на земельну ділянку серія ІФ №   087037 від 14.08.2003.

У відповідності до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34).

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Рішенням 4 сесії восьмого скликання Верховинської селищної ради від 26 лютого 2021 року № 92-4/2021, за результатами розгляду заяв надано дозвіл громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на влаштування під`їзної дороги згідно з Генеральним планом смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області.

Отже, відповідач, надавши дозвіл на влаштування під`їзної дороги до господарств третіх осіб, діяв в межах наданих йому повноважень, добросовісно, не порушуючи права та охоронювані законом інтереси позивачів.

При цьому, доводи позивачів щодо відсутності їхньої згоди на вилучення земельної ділянки для влаштування під`їзної дороги, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення від 26.02.2021, суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими, оскільки вказана дорога проходить через землі запасу Верховинської селищної ради та не була надана позивачам у власність чи постійне користування, а тому і не потребує вилучення для суспільних потреб відповідно до положень частини першої статті 149 Земельного кодексу України.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/u8D9s9v

Постанова ВС КЦС від 22.02.2023 року у справі № 954/1000/20 (щодо поновлення договору оренди)

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року в  справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19.

Установивши, що позивач не дотримався вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», до спливу строку договору оренди не повідомив відповідача про свій намір укласти договір оренди на новий строк, суд першої інстанції, з  яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/O8D9k34

Постанова ВС КАС від 27.02.2023 року у справі № 280/4963/18 (щодо  відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження)

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1  ЗК України, а також відсутність висновку обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено ч. 9 ст. 118 ЗК України.

Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1  ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі №260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі №240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі №818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі №480/1910/19, і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання отриманого у 2005 році дозволу (з урахуванням змін, внесених у 2016 році) позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Оскільки законодавством строк дії дозволу не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що розробка проекту протягом 11 років не свідчить про протиправність дій позивача і не позбавляє дозволу чинності. Внесення до нього змін у 2016 році спрямовано на уточнення формулювань і не міняє первісного змісту. Право органів державної влади на самовиправлення помилкових рішень узгоджується з принципом «належного врядування».

Суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність має на меті лише формування земельної ділянки як об`єкта земельних правовідносин. Тому надання дозволу на розробку такого проекту розпорядженням районної державної адміністрації у 2005 році, яка на той час мала таке право, не є перешкодою для розгляду погодженого проекту у 2018 році відповідачем, до якого право розпорядження землями державної власності перейшло у 2013 році.

Відмовляючи в погодженні документації, відповідач зазначив, що склад проекту не відповідає вимогам ст. 50 Закону №858-IV (щодо послідовності розташування документів у проекті та їх назв). Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що вказане порушення є неконкретизованим та необґрунтованим, оскільки ст. 50 Закону №858-IV містить перелік документів, які включають в себе проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, однак не містять імперативної вимоги щодо послідовності їх розташування.

Стосовно дискреційності повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач вважає свої повноваження дискреційними помилково, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій -прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Проте, як зазначено вище, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

З огляду на зазначене є підстави вважати, що у відповідача відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а отже і відсутні перешкоди у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Стосовно відсутності підстав для відкриття провадження у справі у зв`язку з невірно сплаченим судовим збором, Суд керується ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якою у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру збір сплачується за кожну з них.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 та ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 06.10.2020 у справі №826/11984/16 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Системний аналіз ч.1 ст.6, ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Зі змісту позову товариства вбачається, що воно заявило одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку й був сплачений збір, а не дві, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимога про визнання незаконним і скасування наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21 є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права».

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/R8D9TpR