Розірвання трудового договору у випадку припинення повноважень посадових осіб: огляд постанови ОП КЦС ВС
Дмитро Навроцький, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, члени Центру земельного права ВША НААУ, керуючий партнер АО SENSUM
Навроцький Дмитро
15.03.2023

Розірвання трудового договору у випадку припинення повноважень посадових осіб: огляд постанови ОП КЦС ВС від 23.01.2023 у справі № 766/23789/19

Постанова Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2023 у справі № 766/23789/19 (щодо розірвання трудового договору у випадку припинення повноважень посадових осіб)

Питання звільнення та припинення повноважень посадових осіб господарських товариств на практиці завжди викликало багато спірних запитань. Оскільки ця проблема лежить у площині застосування положень корпоративного (господарського) законодавства та положень законодавства, яким регулюються питання трудових відносин. Надати перевагу одним нормам переді іншими у деяких категоріях справ досить складно, і як показує судова практика в деяких категоріях справи вони застосовуються одночасно. Крім того, слід зазначити, що наразі Великою Палатою Верховного Суду розглядається справа щодо припинення повноважень посадових осіб господарських товариств, де очікуються висновки щодо застосування норм права, але про це згодом.

До вашої уваги Постанова ОП КЦС ВС від 23.01.2023 року у справі №766/23789/19 щодо розірвання трудового договору у випадку припинення повноважень посадових осіб. Судом у цій справі зроблено декілька важливих висновків, у тому числі щодо тлумачення поняття посадова особа та порядку застосування положень п.5 ч. 1ст. 41 КЗпП України. Судом зроблено наступні висновки.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14).

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тобто, підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення».

Разом із цим, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Так, у законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» немає.

Отже, особа є посадовою не лише тоді, коли вона здійснює відповідні функції або виконує обов`язки постійно, а й у разі, коли здійснює їх тимчасово.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження № 61-26664св18, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19, провадження № 61-9626св20, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 646/4106/20, провадження № 61-3373св21 та інших.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною при розгляді спору про розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яка вказала, що має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670цс19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц, провадження № 14-113цс20, від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, провадження № 14-115цс20, від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, провадження № 14-163цс20).

Голова підприємства у встановленому порядку, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади працівників підприємства відповідно до штатного розпису підприємства.

Відповідно до пункту 7.9 Статуту ДП «АМПУ» філії (адміністрації морських портів), що утворюються в кожному морському порту, очолюють керівники адміністрацій морських портів (начальники морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади уповноваженим органом управління (Міністерство інфраструктури України) за поданням голови підприємства.

Посадовими особами підприємства є: голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів).

У пункті 8.1 Статуту ДП «АМПУ» зазначено, що наглядова рада підприємства є органом управління підприємства, яка в межах компетенції, визначеної законодавством України та цим статутом, контролює і регулює діяльність голови підприємства.

Уповноважений орган управління (Міністерство інфраструктури України) відповідно до Начальник філії затверджує організаційну структуру та штатний розпис філії за погодженням з головою підприємства.

Всі заступники начальника філії, головний бухгалтер, начальник юридичної служби (відділу, сектору або інша особа(и) відповідальна(і) за юридичну роботу філії), головний інженер, особа відповідальна за виконання контрольно-ревізійної служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальником філії за погодженням з головою підприємства.

Розподіл обов`язків між заступниками начальника філії, визначення структурних підрозділів, підпорядкованих кожному з заступників начальника філії, визначається наказом начальника філії.

Начальник філії у межах повноважень, визначених законодавством України, Статутом підприємства, цим Положенням, розпорядчими документами та довіреністю, наданою головою підприємства, у тому числі, здійснює управління поточною діяльністю філії; у порядку, визначеному законодавством України, Статутом підприємства, цим Положенням, внутрішніми актами філії та відповідно до штатного розпису філії призначає на посади та звільняє з посад працівників філії.

Питання, пов`язані із управлінням філією, а також розподіл повноважень з цього питання між філією та структурними підрозділами і посадовими особами підприємства визначаються розпорядчими документами (пункт 5.9 Положення про Миколаївську філію).

При цьому судова практика Верховного Суду у справах щодо застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є сталою та сформованою, в якій, серед іншого, визначено коло суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватися вказана норма.

Зокрема, такі правові висновки викладено: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17 (провадження № 61-12176св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/43048/16-ц (провадження № 61-15449св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 квітня 2021 року у справі № 910/17459/20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 вересня 2021 року у справі № 910/8221/21 та інших.

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (трудових спорах) формувалися касаційним судом, де відповідачем було як саме підприємство, так і його філії (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18, провадження № 61-5406св19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18, провадження № 61-7945св19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19, провадження № 61-9626св20).

З урахуванням наведеного, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду робить висновок про те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте вказане стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

Щодо інших посадових осіб, то розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, встановлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних встановлених цим законодавством гарантій. При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії «посадових осіб» не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Детальніше з постановою можна ознайомитись за посиланням: https://cutt.ly/I8SCtIZ

Огляд судової практики підготував Дмитро Навроцький, адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, члени Центру земельного права ВША НААУ, керуючий партнер АО SENSUM