Позивач у даній справі отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та дечких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

На підставі рішень суду, ГУ ПФУ в Вінницькій області здійснено перерахунки пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, з відсотковим значенням розміру пенсії 85 % від сум грошового забезпечення.

Станом на грудень 2024 року розмір пенсії позивача складав 36 250, 25 грн.

03 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова  № 1) щодо обмеження виплати спеціальних пенсії на період воєнного стану у 2025 році.

На виконання Постанови № 1 ГУ ПФУ в Вінницькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року, та здійснено її виплату з обмеженням максимальним розміром, шляхом застосування до її обрахунку та виплати положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а також понижуючих коефіцієнтів згідно Постанови № 1.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії. Однак отримав відмову з зазначенням, що на виконання Постанови № 1 з 01 січня 2025 року йому здійснено перерахунок пенсії та її розмір складає 28 346,48 грн.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо застосування з 01 січня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 при нарахуванні та виплаті пенсії; зобовʼязати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 січня 2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, без обмеження пенсії максимальним розміром з відсотковим значенням розміру пенсії 85 % від сум грошового забезпечення, та з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі № 120/1081/25, позов задоволено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини пʼятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обовʼязок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозвʼязку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини пʼятої статті 17 Основного Закону України»; «припис частини пʼятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обовʼязок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; «виконання державою конституційного обовʼязку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобовʼязаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обовʼязку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; «заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України».

Тобто, на Державу покладається конституційний обовʼязок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обовʼязок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

З аналізу статті 64 Конституції України та статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» слідує, що у період дії в Україні воєнного стану, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Рішенням Конституційного суду від 20.12.2016 № 7-рп/2016 було визначено, що заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у звʼязку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-ІV.

Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному звʼязку з преамбулою Закону України № 2262-ХІІ дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII.

Разом з тим, статтею 46 Закону № 4059-ІХ установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону № 4059-ІХ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову  № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону  № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення[…].

Пунктом 2 цієї Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-ІХ та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом  № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом  № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 11 Закону  № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом  № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-ІХ та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною пʼятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-ІХ та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону  № 2262-ХІІ, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.

До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обовʼязків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону країни, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону  № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України. Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІІ, а положення Закону № 4059-ІХ вважати загальними нормами (lex generalis).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Розглянувши у касаційному порядку цю справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду доходить таких висновків:

Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-ІХ та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-ІХ та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у звʼязку із чим є протиправними.

Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФУ у Вінницькій області вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.

Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, пославшись на відповідні висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України дійшли правильного висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 46 Закону № 4059-ІХ та постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії позивача.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130178586

NB! Звертаємо увагу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 320/2958/25, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України про визнання протиправною та нечинною постанови, зобовʼязання вчинити дії. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».