Лектори докладно проаналізували разом з учасниками захист прав військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх родин, а саме:
1. Грошове забезпечення військовослужбовців.
2. Захист прав військовослужбовців у справах про дисциплінарні стягнення.
3. Судова практика з житлових питань військовослужбовців.
4. Пенсійне забезпечення військовослужбовців: судова практика та проблеми виконання судових рішень.
5. Позиції Верховного Суду щодо трудових прав та гарантій працівників, які проходить військову службу.
У рамках характеристики прав військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх родин акцентовано на наступному:
1. Грошове забезпечення військовослужбовців
Грошове забезпечення військовослужбовців є одним із видів їх соціального та правового забезпечення. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Така гарантія передбачена статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір грошового забезпечення військовослужбовця залежить від займаної посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Структура грошового забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види.
До щомісячних основних видів належать посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років. Посадовий оклад виплачується залежно від займаної посади та тарифного розряду, передбачених у штаті військової частини. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов’язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагорода за особливості проходження служби або навчання під час воєнного стану чи особливого періоду, а також премія.
До одноразових додаткових видів належать винагороди, за винятком окремих видів винагород, зазначених у матеріалі, додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану, а також допомоги.
Окрему увагу приділяється винагороді за особливості проходження військової служби. Відповідно до пункту 7 рішення № 248/1479 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби у відсотках до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов’язків. Базовий, тобто мінімальний, розмір цієї надбавки для осіб офіцерського складу та осіб рядового, сержантського і старшинського складу становить 10 %. Для окремих категорій військовослужбовців базовий розмір збільшується на відповідний коефіцієнт.
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 520/21428/21 зазначено, що з приписів Порядку № 260 та рішення № 248/1479 випливає: базовий розмір спірної надбавки збільшується залежно від складності та важливості виконуваних особою обов’язків за посадою.
Підставами для розрахунку та виплати грошового забезпечення є штат військової частини, установи чи організації; накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини; накази про вступ до виконання обов’язків за посадою, у тому числі тимчасово; накази про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати, за винятком визначених категорій осіб.
Також передбачено різні способи отримання грошового забезпечення. Військовослужбовець може отримувати його особисто на картковий рахунок. У передбачених випадках грошове забезпечення може виплачуватися членам сім’ї, зокрема у разі неможливості його отримання військовослужбовцем під час участі в бойових діях, перебування в полоні або оголошення його зниклим безвісти. Також отримання можливе іншою особою за належно оформленою довіреністю або особистим розпорядженням військовослужбовця.
Окремо розглядається питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які захоплені в полон або заручниками, інтерновані в нейтральних державах чи є безвісно відсутніми. За такими військовослужбовцями зберігаються виплати у розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення. Водночас це положення не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військову частину або місце служби чи дезертирували.
Окремий блок присвячений щомісячній додатковій грошовій винагороді. У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 420/21377/21 зазначено, що така винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Водночас накази керівників органів СБУ про встановлення або скасування відповідних додаткових видів грошового забезпечення та їх відсоткового розміру від посадового окладу не створюють правових підстав для перерахунку пенсії військовослужбовців відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII.
Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 592/5164/16-а щодо наказів Міністра оборони України, якими встановлювався розмір премії військовослужбовцям. Такі накази є відомчими, внутрішніми документами, мають тимчасовий характер, не містять нормативно-правових приписів і тому не породжують правових підстав для перерахунку пенсії військовослужбовців.
Важливе практичне значення має питання захисту права на належні виплати після звільнення з військової служби. Наведено рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року у справі № 1-7/2024(337/24), а також постанову Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25. Зазначено, що наказ про звільнення зі служби більше не є точкою відліку для втрати права на судовий позов щодо недоплачених коштів.
За правовою природою грошовий атестат є документом про остаточний розрахунок з особами рядового і начальницького складу, який видається, зокрема, при звільненні в запас або відставку з призначенням пенсії та підтверджує виплату належних особі складових грошового забезпечення саме на цей день.
Відповідно до наведеної позиції Верховного Суду, у спорах щодо виплат при звільненні тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня отримання грошового атестата, який прирівнюється до письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України. Подальше отримання додаткових роз’яснень або відповідей на адвокатські запити не поновлює та не змінює початок перебігу цього строку. Верховний Суд також зазначив, що пасивна поведінка позивача та несвоєчасне витребування інформації без об’єктивно поважних причин не виправдовують пропуску строку звернення до суду.
Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовців має комплексну структуру та включає основні щомісячні виплати, додаткові щомісячні виплати, одноразові додаткові виплати та допомоги. Його розмір пов’язаний із посадою, військовим званням, вислугою, складністю, важливістю та умовами проходження служби, а реалізація права на належне грошове забезпечення залежить від відповідних штатних документів, наказів та інших документів, що підтверджують підстави для нарахування і виплати. Судова практика окремо акцентує увагу на правовій природі окремих складових грошового забезпечення, їх впливі на пенсійні права та строках судового захисту права на виплату належних сум.
2. Захист прав військовослужбовців у справах про дисциплінарні стягнення
Захист прав військовослужбовців у справах про дисциплінарні стягнення передбачає перевірку законності накладення стягнення, дотримання встановленої процедури, наявності доказів дисциплінарного проступку та вини військовослужбовця, а також пропорційності обраного стягнення. Основними нормативними актами є Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу», Дисциплінарний статут Збройних Сил України, Статут внутрішньої служби ЗСУ, Кодекс адміністративного судочинства України, Положення про проходження військової служби та Порядок проведення службового розслідування, затверджений наказом МОУ № 608.
Під час судового захисту перевіряється, чи існує склад дисциплінарного проступку, чи була дотримана процедура притягнення до відповідальності, чи наявні докази вини військовослужбовця та чи є накладене стягнення пропорційним. Важливе значення має обов’язок військової частини довести правомірність свого рішення, зокрема факт проступку, вину та причинний зв’язок. Суд також оцінює докази та перевіряє рішення суб’єкта владних повноважень за критеріями, визначеними КАС України.
Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен містити опис проступку, час, місце та обставини його вчинення, конкретні порушені норми, причинний зв’язок, ступінь вини та мотиви вибору саме такого виду стягнення. Відсутність цих елементів може свідчити про необґрунтованість і невмотивованість наказу.
Типовими порушеннями з боку військової частини є невстановлення того, що саме вчинив військовослужбовець і які саме обов’язки він порушив, відсутність належних доказів, обґрунтування наказу лише рапортом без інших матеріалів, відсутність фактичної частини та юридичної кваліфікації проступку, а також невстановлення вини, причинного зв’язку та інших істотних обставин.
Службове розслідування саме по собі не є обов’язковим у кожному випадку. Водночас незалежно від способу встановлення обставин мають бути доведені вина військовослужбовця, обставини проступку та причинний зв’язок. Якщо ці обставини не підтверджені належними й допустимими доказами, дисциплінарне стягнення може бути скасоване судом.
Показовим є рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 420/29085/25, де суд встановив, що військова частина не довела належними та допустимими доказами факт дисциплінарного проступку та правомірність накладення догани. Оскаржуваний наказ не містив належного обґрунтування обставин правопорушення, не встановлював ступінь вини та не був підтверджений належними доказами, у зв’язку з чим догану було визнано протиправною та скасовано.
У рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 600/667/26-а суд звернув увагу на необхідність дотримання базових гарантій дисциплінарного провадження. Зокрема, у військовослужбовця не були відібрані письмові пояснення, а рішення фактично ґрунтувалося переважно на рапорті. Суд також врахував умови бойових дій, відрядження, відпустку та складні умови роботи з документами, а також попередню бездоганну службу військовослужбовця. Командування не обґрунтувало, чому було обрано саме догану та не довело причинного зв’язку між затримкою документа і негативними наслідками.
За цим рішенням суд застосував критерії частини другої статті 2 КАС України та встановив, що рішення командування було неповним і необґрунтованим, не забезпечувало балансу між метою та наслідками для військовослужбовця і не враховувало його право на участь у прийнятті рішення. У результаті наказ про догану було визнано протиправним, а позбавлення премії як похідний наслідок також визнано незаконним.
Водночас судова практика демонструє, що не кожне дисциплінарне стягнення підлягає скасуванню. У справі № 460/22537/25 суд встановив, що військовослужбовець не виконав наказ начальника, а доказів його виконання не надав. Суд визнав, що службове розслідування не є обов’язковим у кожному випадку, письмові пояснення також не є обов’язковими, якщо обставини порушення можуть бути з’ясовані іншим способом. Оскільки порушення було доведене, процедура істотно не порушена, а сувора догана відповідала повноваженням командира та закону, підстав для скасування наказу суд не встановив.
Окремою підставою для захисту прав військовослужбовця є порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. У справі щодо стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність суд встановив, що службове розслідування завершилося 10 червня 2024 року, а наказ про стягнення був виданий 2 серпня 2024 року, тобто після спливу встановленого строку. Резолюція посадової особи на документі не була визнана юридичним рішенням про накладення дисциплінарного стягнення, оскільки таке рішення повинно бути оформлене наказом.
Отже, ефективний захист прав військовослужбовця у справах про дисциплінарні стягнення полягає насамперед у перевірці факту дисциплінарного проступку, доведеності вини, причинного зв’язку, дотримання процедури та строків, належної мотивації наказу і пропорційності обраного стягнення. Якщо військова частина не доведе правомірність свого рішення або порушить установлені вимоги, дисциплінарне стягнення може бути визнане протиправним і скасоване адміністративним судом.
3. Судова практика з житлових питань військовослужбовців
Судова практика щодо житлових прав військовослужбовців охоплює спори про виселення зі службового та штатно-посадового житла, залишення на квартирному обліку, отримання житла або грошової компенсації, право користування та реєстрацію, компенсацію за піднайом житла, а також юрисдикцію спорів у цій сфері. Конституційною основою є стаття 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло, а примусове позбавлення житла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.
Військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання житло. Військовослужбовці, які мають вислугу 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла для постійного проживання або грошової компенсації. Таке право реалізується один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Важливе значення має визначення юрисдикції спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 визначила, що спори щодо оскарження військовослужбовцями рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових комісій є спорами, пов’язаними з проходженням військової служби як різновидом публічної служби, а тому належать до юрисдикції адміністративних судів.
Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 31 січня 2022 року у справі № 120/3801/21-а дійшов висновку, що спір щодо відмови органу місцевого самоврядування у забезпеченні військовослужбовця житлом підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається за захистом цивільного права на житло, а спір не стосується публічно-правових відносин.
Щодо квартирного обліку Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20 зазначив, що військовослужбовці, які мають вислугу 20 років і більше, мають право на отримання житла, а тому можуть залишатися на квартирному обліку до отримання житла, у тому числі у разі звільнення в запас чи відставку. У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 683/2725/18 Верховний Суд також зазначив, що військовослужбовці, які перебували на квартирному обліку та звільняються у зв’язку із закінченням строку контракту за наявності вислуги не менше 20 років, залишаються на такому обліку до отримання житла або грошової компенсації.
У постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/16547/24 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на повноваження житлових комісій. Житлові комісії гарнізонів не мають повноважень самостійно визначати відсотковий розподіл житлових приміщень. Такий розподіл затверджується заступником Міністра оборони України на основі відповідних пропозицій відповідно до Інструкції № 380.
Щодо виселення зі службового житла Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2021 року у справі № 683/2317/18 зазначив, що саме переміщення військовослужбовця до іншої військової частини для подальшого проходження служби не означає припинення відносин із Міністерством оборони України. За таких обставин виселення зі службового житла не є необхідним у демократичному суспільстві, а за відсутності доведеної нагальної суспільної необхідності правові підстави для виселення відсутні.
Водночас у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 359/10289/23 було зроблено інший висновок щодо штатно-посадового житла. Таке житло надається тимчасово, а договір користування припиняється зі звільненням військовослужбовця зі служби. Верховний Суд визнав, що виселення після припинення підстав користування переслідує легітимну мету відповідно до статті 8 Конвенції, пославшись також на рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України».
У постанові Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 591/3807/22 зазначено, що вибуття військовослужбовця до іншого місця служби та його реєстрація за адресою військової частини, яка не є гуртожитком чи іншим житловим приміщенням, самі по собі не є підставою для виселення зі службового житла. Для виселення необхідні докази наявності іншого постійного або службового житла.
Важливою є також практика щодо членів сім’ї військовослужбовця. У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 761/39955/20 зазначено, що гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України щодо неможливості виселення без надання іншого житла, не поширюються на військовослужбовців, звільнених із військової служби, та членів їх сімей, якщо вони раніше були забезпечені постійним житлом відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У справі № 683/2317/18 Верховний Суд також звернув увагу на особливий характер спорів про виселення. Справа про виселення осіб, у тому числі неповнолітньої особи, зі службового житла без надання іншого житла не може визнаватися малозначною, оскільки йдеться про втручання у право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України.
Практика Верховного Суду щодо права на житло також враховує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання у право на житло повинно бути здійснене згідно із законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. При цьому має дотримуватися принцип пропорційності між інтересами держави та правами особи.
ЄСПЛ виходить із того, що поняття «житло» має самостійне значення і не залежить виключно від класифікації приміщення за національним законодавством. Визначальним є існування достатнього та тривалого зв’язку особи з певним місцем. Втрата житла розглядається як найбільш крайня форма втручання у право на повагу до житла, тому виселення повинно відповідати вимогам законності, легітимної мети, необхідності та пропорційності.
Таким чином, судова практика демонструє, що під час вирішення житлових спорів військовослужбовців суди оцінюють не лише формальний статус житлового приміщення чи факт припинення служби, а й право особи на житло, наявність іншого житла, тривалість користування приміщенням, вислугу, перебування на квартирному обліку, обставини звільнення, права членів сім’ї та пропорційність втручання у право на житло.
4. Пенсійне забезпечення військовослужбовців: судова практика та проблеми виконання судових рішень
Скасування Постанови Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025:
Постанову КМУ від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» було визнано протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25. Дане рішення було залишено без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 та постановою Верховного Суду від 10.09.2026, а касаційні скарги КМУ та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності — без задоволення. Суд зобов'язав КМУ після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати його резолютивну частину в офіційному виданні.
Ключові правові висновки Верховного Суду щодо Постанови № 821 (Постанова ВС від 10.09.2026):
Обов'язковість судового рішення є однією з фундаментальних засад судочинства відповідно до статей 129 та 129-1 Конституції України, а також складовою права на справедливий суд за статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби рішення залишалося невиконаним або виконувалося з невиправданими затримками. Виконання судового рішення є комплексом дій, спрямованих на повне відновлення порушеного права, i воно не може бути поставлене підзаконним актом у залежність від волі боржника чи наявності поточного бюджетного фінансування. Посилання на режим воєнного стану як підставу для обмеження виплат було відхилено. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18.07.2024 № 8-р(ІІ)/2024, нормативні акти про введення воєнного стану в Україні не передбачають можливості обмеження прав, гарантованих статтями 46 (соціальний захист) та 55 (судовий захист) Конституції України. Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження: за законом Уряд наділений правом визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні до органів Державної казначейської служби. Натомість Порядок № 821 фактично встановив нові правила погашення заборгованості через черговість і обмеження асигнувань, що призводило до відтермінування або часткового виконання остаточних рішень суду.
Прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046:
Постанова набрала чинності 28.08.2026 і ввела нові правила щодо фінансування перерахованих за рішенням суду пенсій. Згідно з цією постановою, перераховані пенсії за рішенням суду — це пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, сума якої дорівнює різниці між розміром пенсії, призначеної (перерахованої) на виконання рішення суду, та розміром, визначеним органом Пенсійного фонду України з урахуванням положень нормативно-правових актів. Державний бюджет спрямовує кошти на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду, а також на виплату за ретроспективними судовими рішеннями (починаючи з 01.01.2013 за час, що передує даті набрання рішенням законної сили). Розподіл бюджетних коштів проводиться пропорційно всім одержувачам, які включені до відповідного переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю виплати, у межах помісячного розпису державного бюджету, але не більше належної до виплати суми.
Судова практика щодо способів захисту та нового предмета спору:
Постанова Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 встановила, що якщо спір виник у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням судового рішення органом ПФУ, такі вимоги не утворюють нового предмета адміністративного судочинства і не можуть бути предметом нового окремого позову. Усі питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на стадії виконання підлягають вирішенню виключно в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, які передбачені Кодексом адміністративного судочинства України. У справі № 420/15522/25 (Постанова 5ААС від 05.10.2026) суди підкреслили, що при розгляді справ щодо виплати нарахованої за рішенням суду пенсії відповідачами не може застосовуватися скасована Постанова КМУ № 821, а матеріали підлягають перегляду з урахуванням нової правової позиції СП КАС ВС від 15.09.2026.
Судовий контроль та накладення штрафів на керівників органів ПФУ:
Відповідно до Постанови ПААС від 11.03.2026 у справі № 200/1574/25, накладення штрафу за неподання або неприйняття звіту про виконання судового рішення є видом юридичної відповідальності боржника i обов'язком суду для забезпечення повної реалізації рішення. Визначальною умовою для притягнення до відповідальності є невиконання судового рішення без поважних причин. Суд має право зменшити розмір штрафу або повністю звільнити керівника органу ПФУ від його сплати лише за наявності належних доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань та вжиття керівником усіх можливих, достатніх i вичерпних заходів для їх отримання.
Проблеми фактичного виконання рішень через відсутність фінансування:
Як ілюструє Постанова ЗААС від 28.05.2026 у справі № 160/31286/24, на практиці органи Пенсійного фонду України проводиться нарахування та перерахунок розміру пенсії на виконання рішень судів (наприклад, перерахунок зі зміною відсотка грошового забезпечення з 70% до 90%). Проте фактична виплата основної суми заборгованості (яка може становити значні суми) зупиняється або здійснюється у незначних розмірах через відсутність цільових бюджетних призначень від Головного розпорядника коштів (Міністерства соціальної політики України). Organ ПФУ обліковує такі суми у спеціальних реєстрах i здійснює виплату лише в міру надходження відповідного фінансування у порядку черговості за датою набрання рішеннями законної сили.
5. Позиції Верховного Суду щодо трудових прав та гарантій працівників, які проходить військову службу
1. Збереження місця роботи, посади та скасування обов'язку виплати середнього заробітку з 19.07.2022
Постанова Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 642/1929/24. З 19 липня 2022 року, у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, роботодавці не зобов'язані виплачувати середній заробіток мобілізованим працівникам, але зобов'язані зберігати за ними місце роботи та посаду. Правові підстави для виплати середнього заробітку після 19.07.2022 відсутні. Мобілізований працівник не виконує роботу за трудовим договором, а отримує грошове забезпечення як військовослужбовець. Припинення роботодавцем нарахування та виплати середнього заробітку з 19.07.2022 є правомірним та не порушує принципу незворотності дії закону в часі, оскільки до правовідносин після цієї дати застосовується нова редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП.
2. Скасування збереження середнього заробітку педагогічним та науково-педагогічним працівникам
Постанова Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 463/2695/24. З 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Законом від 22.11.2023 щодо впорядкування відпусток) із ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» виключено положення про збереження середнього заробітку за педагогічними та науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації. Отже, після 24 грудня 2023 року за ними середній заробіток не зберігається, проте вони мали право на його отримання за період дії попередньої редакції норми (до 24.12.2023).
3. Позиція щодо статусу та виплат суддям, які проходять військову службу
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. На нього поширюється статус військовослужбовця, а суддівська винагорода не виплачується.
Постанова Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у справі № 340/5691/22. Вступивши на військову службу, суддя не втрачає статусу судді, однак, будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя, він вступає у публічно-правові відносини з державою як військовослужбовець. Припинення виплати суддівської винагороди є правомірним, оскільки держава забезпечує його грошовим утриманням військовослужбовця, що відповідає ч. 3 ст. 119 КЗпП, яка звільняє роботодавця від обов'язку виплачувати заробітну плату.
4. Збереження середнього заробітку для членів добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ)
Постанова Верховного Суду від 27.08.2026 року у справі № 320/11927/22. Гарантії за ч. 1 та ч. 3 ст. 119 КЗпП є різними: ч. 1 гарантує збереження місця роботи і середнього заробітку за працівниками, які виконують державні або громадські обов'язки, не пов'язані з проходженням військової служби. Оскільки члени добровольчих формувань Сил територіальної оборони ЗСУ (ДФТГ) виконують громадський обов'язок і не проходять військову службу, на них поширюється саме ч. 1 ст. 119 КЗпП. Для них продовжують зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток.
5. Заборона звільнення військовослужбовців та поширення гарантій на строкові трудові договори
Постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 752/13502/22. Звільнення працівників, які призвані на військову службу під час мобілізації (у тому числі у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП), є можливим не раніше дня закінчення дії особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби. Гарантії щодо збереження роботи поширюються незалежно від строку дії трудового договору (за винятком осіб на виборних посадах в органах місцевого самоврядування, строк повноважень яких закінчився).
Постанова Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 757/31954/23. Гарантії ст. 119 КЗпП починають діяти з дня прийняття працівника на військову службу, незалежно від того, строковий чи безстроковий трудовий договір було укладено. Ключовим є факт призову.
Постанова Верховного Суду від 06.11.2025 року у справі № 639/3857/23. Підставою для застосування гарантій є сам факт призову, який може підтверджуватися повісткою, довідкою, витягом із наказу або іншими документами військових органів.