1. Щодо правомірності невиплати доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн та індексації за 2022, 2023 рр. за обставин перерахунку пенсії військовослужбовця на підставі рішення суду

Постановою ВП ВС від 13.03.2025 у справі № 400/6254/24 касаційну скаргу позивача, залишено без задоволення, а рішення КАС ВС від 16.12.2024 у зразковій справі– залишено без змін.

У зразковій справі вирішувався спір щодо правильності обчислення та виплати пенсії пенсіонеру – колишньому військовослужбовцю, якому пенсійний орган на підставі рішення суду здійснив перерахунок та виплату пенсії з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, і припинив виплату доплати до пенсії 2000,00 грн та індексації за 2022, 2023 роки.

За результатами розгляду зразкової справи Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Позивач, зазначив, що він є пенсіонером і йому призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ГУ ПФУ, виконуючи рішення окружного адміністративного суду, при проведенні перерахунку пенсії за довідками про розмір грошового забезпечення, протиправно скасувало доплату, передбачену Постановою № 713, та індексацію за 2022 та 2023 роки, посилаючись на те, що основний розмір пенсії підвищився більше ніж на 2000,00 грн, тому щомісячна доплата відповідно до Постанови № 713 не встановлюється, а також постановами № 168 та № 185 передбачено, що підвищення на коефіцієнти 1,197 і 1,0796 застосовується у разі перерахунку пенсії відповідно до Закону № 2262-XII, крім перерахунків у звʼязку з підвищенням грошового забезпечення.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду. За поданням судді Миколаївського окружного адміністративного суду справу, як зразкову, передано на розгляд Верховного Суду. Рішенням від 16.12.2024 КАС ВС відмовив у задоволенні позову.

ВП ВС погодилась з висновком КАС ВС про те, що перерахунок пенсії позивача на підставі рішення суду у справі вважається таким, що виник на підставі, встановленій нормативно-правовим актом, а саме через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що мало наслідком зміну розміру грошового забезпечення військовослужбовців (посадового окладу) та є підставою для перерахунку пенсії колишнім військовослужбовцям відповідно до статті 43, 63 Закону № 2262-XII. Тобто у цьому випадку не має значення, що перерахунок пенсії здійснено на виконання рішення суду, про що стверджує позивач, чи/або одразу на підставі безпосередньо поданої уповноваженим органом довідки до пенсійного органу. Ключовим фактором для визначення пенсій, які переглядалися (перераховувалися) після 01.03.2018 в розумінні Постанови № 713 як підстави для припинення або зміни доплати, передбаченої цією постановою, є саме підвищення пенсії після її перерахунку у звʼязку з підвищенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців, а саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, як розрахункової величини для визначення посадових окладів військовослужбовців.

Крім того, за висновком КАС ВС, з яким погодилась ВП ВС, оскільки абз. 3 п. 2 Постанови № 168 передбачено, що якщо перерахунок пенсії особам здійснюється відповідно до Закону № 2262-XII у звʼязку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом, а в цьому випадку має місце саме таке підвищення, обумовлене збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до зазначених імперативних вимог коефіцієнт збільшення, передбачений п. 1 цієї Постанови, не застосовується. Тобто виплата індексації, передбаченої Постановою № 168, не нараховується з моменту перерахунку пенсії, повʼязаного з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом.

Звертаємо увагу на наявність у даній справі окремої думки суддів Власова Ю.Л. та Банаська О.О. щодо прийнятих ВП ВС 13.03.2025 ухвали та постанови у справі № 400/6254/24, а саме  помилкового висновку про закриття апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення КАС ВС від 16.12.2024. 

З повним текстом постанови ВП ВС від 13.03.2025 у справі № 400/6254/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126486062

2. Щодо проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки

Постановою ВС у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24 задоволено касаційну скаргу позивача, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, прийнято нове рішення, яким задоволено адміністративний позов.

Позивач з 22.12.2020 отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону України “Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування”. При розрахунку пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2018- 2020 роки в розмірі 9118,81 грн. Вважаючи, що він має право на проведення індексації пенсії, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, в якій просив здійснити індексацію шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії (за 2018- 2020 роки), на коефіцієнти збільшення: 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року). Однак відповідачем було відмовлено у здійсненні такого перерахунку з підстав того, що показник середньої заробітної плати, який було застосовано при призначенні пенсії, є вищим за показник середньої заробітної плати (доходу) з урахуванням коефіцієнтів підвищення, передбачених постановами Уряду за 2019- 2023 роки.

Вважаючи вказано відмову протиправною позивач звернувся до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2024, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2025, відмовлено у задоволенні позову.

З зазначеними рішеннями не погодився КАС ВС у складі СПЗСП з наступних підстав.

Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-ІV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобовʼязання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.

Індексація пенсій у подальшому відповідно до постанов КМУ «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 № 118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 № 168, проводиться згідно з Порядком № 124 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії станом на 01.10.2017 на відповідні коефіцієнти.

Таким чином, положення Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою КМУ від 20.02.2019 № 124, не узгоджені з приписами самої ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:

• показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону);

• показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку).

З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата дійшла висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23.

Звертаємо увагу на наявність у даній справі окремої думки суддів Берназюка  Я.О., Чиркіна С.М. та Шарапи В.М. На думку вказаних суддів Порядок №  124 не суперечить змісту ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV, а, навпаки, встановлює деталізований механізм її реалізації, що й відповідає природі підзаконного нормативно-правового акту. Тобто, шляхом закріплення відповідної базової величини, Уряд реалізував делеговані йому повноваження з конкретизації порядку перерахунку пенсій, не виходячи за межі визначених Законом № 1058-ІV приписів. Отже, такий підхід забезпечує внутрішню узгодженість правового регулювання та спрямований на практичне застосування норми матеріального права у динаміці бюджетного процесу.

З повним текстом постанови ВС у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126667395

3. Щодо розмірів разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України

Постановою ВП ВС від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 задоволено апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області, рішення КАС ВС від 05.03.2024 у зразковій справі скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Позивач, особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, оскаржив дії пенсійного органу, який у 2023 році виплатив йому щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі 2900 грн відповідно до постанови КМУ від 21.07.2023 № 754, тоді як, на думку позивача, він мав право на допомогу в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком – 16 744 грн згідно зі ст.13 Закону № 3551-ХІІ.

Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом та не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст. 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на наявні фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Так, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.

ВП ВС враховує, що ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС в постанові від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22 у правовідносинах, які виникли після запровадження в Україні воєнного стану, сформував висновок щодо розміру у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, згідно з яким під час визначення її розміру не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів війни, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону України та спеціальному законодавству.

Водночас після ухвалення зазначеного судового рішення відбулася зміна законодавства шляхом внесення ВРУ змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ та викладення норми статті 13 цього Закону в редакції Закону № 2983-IX (набрав чинності 15 квітня 2023 року).

Отже, з 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

Так, зменшення соціальної виплати позивачу на підставі відповідних законодавчих змін не становить «позбавлення майна» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, а його потрібно розглядати як втручання у право позивача на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке має бути виправданим.

У вирішенні питання, чи було таке втручання законним, ВП ВС базується на таких міркуваннях.

Встановлюючи 20.03.2023 в Законі України № 2983-IX (набрав чинності 15.04.2023), порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни в новій редакції, ВРУ діяла в межах її власних дискреційних повноважень. В свою чергу, визначення КМУ у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше відповідає критерію законності.

Зменшення розміру одноразової грошової виплати, викликане обʼєктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування ЗСУ та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України. З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.

Водночас, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, ВП ВС враховує, що грошова виплата, передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.

Звертаємо увагу, що у даній справі наявні дві окремих думки (суддів Ткачука О. С., Банаська О. О., Власова Ю. Л. та суддів Кривенди О. В., Гриціва М. І., Шевцової Н. В.).

З повним текстом постанови ВП ВС від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127680293

4. Щодо можливості оскарження рішення суду про призначення пільгової пенсії за Списком № 2 юридичними особами - роботодавцями

Постановою ВС у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС від 13.05.2025 у справі № 420/16041/23 касаційну скаргу ТОВ “Одеська мехколона № 10” залишено без задоволення, а ухвалу Пʼятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Одеська мехколона № 10” було закрито, залишено без змін.

22.08.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. ГУ ПФУ у Львівській області за принципом екстериторіальності прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії у звʼязку з відсутністю уточнюючої довідки про підтвердження пільгового стажу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 у справі № 420/13447/22 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобовʼязано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивача від 22.08.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

02.02.2023 ГУ ПФУ у Львівській області на виконання судового рішення від 28.11.2022 у справі № 420/13447/22 повторно розглянуло заяву про призначення пенсії позивачу та знову прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії у звʼязку з відсутністю уточнюючої довідки про пільговий стаж позивача за Списком № 2. Крім того, відповідачем було зазначено про відсутність у рішенні суду першої інстанції зобовʼязання щодо призначення пенсії позивачу.

Не погоджуючись із вказаними діями та рішенням відповідача, позивач повторно звернувся до суду з цим позовом та просив зобовʼязати ГУ ПФУ у Львівській області призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.09.2023 у справі, що розглядається (№ 420/16041/23), позов  задовольнив.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, протиправності оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Львівській області.

Учасники справи рішення суду першої інстанції від 28.09.2023 в апеляційному порядку не оскаржили. Натомість апеляційну скаргу подало ТОВ «Одеська мехколона № 10» як особа, яка вважає, що її права порушені.

Товариство звертає увагу, що атестація робочих місць не проводилась та уточнююча довідка позивачу не видавалась. Зарахування вказаних періодів до пільгового стажу за Списком № 2 та призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку потягнуло за собою фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, відшкодування яких покладено на ТОВ “Одеська мехколона № 10”.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2023 не вирішувались питання про права, свободи, інтереси або обовʼязки ТОВ “Одеська механізована колона № 10”. Вказане рішення не містить вимог зобовʼязального характеру стосовно скаржника (апелянта), а предметом спору у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, а також наявність підстав для призначення позивачу відповідної пенсії, де оцінка надавалась виключно питанню обґрунтованості прийнятого ГУПФУ у Львівській області рішення.

Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обовʼязки. Такий  звʼязок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обовʼязки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийняте про права та обовʼязки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обовʼязки цієї особи або  якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обовʼязки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обовʼязків. Будь-який інший правовий звʼязок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до змісту ухваленого  у цій справі рішення суду ні мотивувальна, ні резолютивна його частини не містять будь-яких питань про права, свободи, інтереси та (або) обовʼязки  ТОВ «Одеська мехколона № 10».

З огляду на зазначене, Судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, сформованого у постанові ВС від 11.11.2024 у справі № 160/7289/22 та інших, де його застосовано, щодо реалізації права на апеляційне оскарження, передбаченого ч. 1 ст. 293 КАС України, та вважає за необхідне, у відповідності до ч. 2 ст. 356 КАС України сформувати такий: у справах, де позивачем є фізична особа, відповідачем - орган Пенсійного фонду України, а предмет спору стосується визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії особі на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» роботодавці, де працювала особа, та у яких відповідно виникає обовʼязок відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії, не мають права на апеляційне оскарження  таких судових рішень. 

 Звертаємо увагу на наявність у даній справі трьох окремих думок (судді Берназюка  Я.О., судді Коваленко Н.В. та судді Шарапи В. М.)

З повним текстом постанови ВС у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС від 13.05.2025 у справі № 420/16041/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127342982

5. Щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі

Рішенням КАС ВС від 30.05.2025 у зразковій справі № 240/7215/24 частково задоволено позовні вимоги.

Спір у справі виник у звʼязку із встановленням позивачці на 2024 рік надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що обчислена з урахуванням вимог п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX, положення якого не узгоджуються зі змістом ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, на підставі якої вказана надбавка позивачці нараховувалася та виплачувалася до 01.01.2024.

Так, статтею 52 Закону № 889-VIII визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

01.01.2024 набрав чинності Закон № 3460-IX, п. 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що в 2024 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, а норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить Закону № 3460-IX.

Судом установлено, що введені Законом № 3460-IX з 01.01.2024 особливості обчислення надбавки за вислугу років є частиною реформи оплати праці державних службовців.

Ключові аспекти цієї реформи сформульовано в Концепції реформування системи оплати праці державних службовців, затвердженій розпорядженням КМУ від 27.05.2020 № 622-р (далі - Концепція), що є частиною Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року.

Відповідно до Концепції, шляхами її реалізації є, зокрема, зміни щодо подальшого посилення ролі посадового окладу внаслідок оптимізації структури заробітної плати державного службовця, а саме: зменшення максимальної надбавки за вислугу років до 30 відсотків (за умови підвищення посадових окладів) або врахування «ефективної вислуги» як кроків у запровадженій системі грейдів.

Однак, спосіб, у який законодавець реалізував реформу оплати праці державних службовців, утворив протиріччя у законодавстві (унаслідок існування двох законів, які по-різному регулюють одні й ті самі відносини) і призвів до фактичного обмеження передбаченого в Законі № 889-VIII розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, що, виходячи з рішень Конституційного суду України, суперечить Конституції України.

Досліджуючи спірні правовідносини, Суд зазначає, що Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, тобто є загальним законом (lех generalis). Відповідно до ст. 150 Закону № 1402-VIII оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих судів регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Законом, що визначає правовий статус державного службовця та регулює відносини, що виникають у звʼязку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, є Закон № 889-VIII (lex specialis).

Таким чином, у спірних правовідносинах Закон № 889-VIII, хоча і був прийнятий раніше за Закон № 3460-IX, є спеціальним законом.

Ураховуючи, що після 01.01.2024 норми спеціального Закону № 889-VIII не зазнали змін в частині порядку обчислення надбавки за вислугу років, а Закон № 3460-IX, виходячи з його мети, не може зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, нарахування державним службовцям у 2024 році надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог ст. 52 Закону № 889-VIII - на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

NB! Ухвалою ВП ВС від 25.06.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення КАС ВС від 30.05.2025 у зразковій справі № 240/7215/24.

З повним текстом рішення КАС ВС від 30.05.2025 у справі № 240/7215/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127771732

6. Щодо обмеження максимального розміру пенсії по втраті годувальника

Постановою КАС ВС від 17.06.2025 у справі № 560/5370/24 частково задоволено касаційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області, змінено мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими позов задоволено.

Позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Хмельницькій області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У травні 2023 року позивачка довідалась, що її пенсія по втраті годувальника складає 41 721,38 грн, однак її розмір обмежено максимальним відповідно до ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і складає 23 610,00 грн (10 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність станом на 01.01.2023).

У березні 2024 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з 20.03.2024, покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-рп(ІІ)/2024.

Відповідач повідомив про відмову у перерахунку з 20.03.2024 пенсії без обмеження максимальним розміром, посилаючись на те, що Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 винесене щодо конкретної особи, виконується з урахуванням особливостей її пенсійного забезпечення, а тому його не може бути застосовано до позивачки.

Позивачка з відмовою не погодилася, звернулася до суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.05.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2024, позов задоволено.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі - Закон № 3668-VІ).

Разом з тим, ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII унормовано, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

КСУ у Рішенні № 2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII є такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що означені приписи Закону № 3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічну за змістом норму містить також ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Відповідач, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, зазначив, що Рішення КСУ від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024 було ухвалене щодо конкретної особи, виконується з урахуванням особливостей її пенсійного забезпечення, а тому, на думку відповідача, не може бути застосоване до пенсійного забезпечення позивачки.

Такі висновки відповідача є помилковими, оскільки Рішення КСУ є обовʼязковим до виконання на всій території України. Зазначене Рішення поширюється і на позивачку, оскільки її пенсія по втраті годувальника була призначена відповідно до Закону № 796-XII, положення якого передбачають застосування обмеження максимальним розміром пенсії, що визнано неконституційним.

З повним текстом постанови КАС ВС від 17.06.2025 у справі № 560/5370/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128192712

7. Щодо призначення пенсії по втраті годувальника в разі набуття особою статусу безвісті зниклої за особливих обставин

Постановою КАС ВС від 17.07.2025 у справі № 160/24320/24 касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивачка є дружиною безвісті зниклого військовослужбовця.

07.06.2024 позивачці було вручено сповіщення про те, що її чоловік під час ведення бойових дій безвісті зник 02.06.2024 у населеному пункті Володимирівка Волноваського району Донецької області. На утримані чоловіка перебувала малолітня донька та дружина.

21.08.2024 позивачка звернулася до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника.

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 28.08.2024 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника. Відмова обґрунтована тим, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому зазначена дата реєстрації провадження 11.06.2024, датований 21.06.2024. Для призначення пенсії по втраті годувальника, витяг має бути датований 11.07.2024 чи більш пізньою датою.

Вважаючи дії та рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника протиправними, позивачка звернулася до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 позовні вимоги було задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 скасовано, та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» пенсія у звʼязку з втратою годувальника призначається […] непрацездатним членам сімʼї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у звʼязку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Відповідно до абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» у членів сімʼї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у звʼязку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Закон України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» визначає необхідність підтвердження заявником умов спливу одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

При цьому, для призначення пенсії у звʼязку з втратою годувальника, надання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, датованого числом через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань, законодавством не передбачено.

Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку - витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань має бути датований 11.07.2024 або пізнішою датою, і зауважує, що відповідне право на отримання пенсії згідно з положеннями вказаних вище норм виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Відповідний витяг з реєстру досудових розслідувань від 21.06.2024 був наданий позивачкою разом із заявою про призначення пенсії – 21.08.2024, тобто більше ніж через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, позивачкою дотримано вимоги закону в частині необхідності підтвердження умов спливу одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Проте, суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, не дотримавшись принципу змагальності, диспозитивності та офіційного зʼясування всіх обставин справи, взагалі не дослідили питання чи є позивачка непрацездатним членом сімʼї особи, яка зникла безвісти, та чи перебувала позивачка на повному утриманні годувальника.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З повним текстом постанови КАС ВС від 17.07.2025 у справі № 160/24320/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128924756

8. Щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги

Ухвалою ВП ВС від 23.04.2025 у справі № 308/17634/23 прийнято до розгляду ВП ВС справу щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги.

У жовтні 2023 року заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні.

Заяву мотивувала тим, що її батько, був призваний на військову службу. Надісланим їй сповіщенням сімʼї (близьких родичів) від 27.12.2022 повідомлено, що сержант ОСОБА_3 загинув під час відбиття штурмових дій противника поблизу н. п. Соледар Донецької області, виявивши мужність і стійкість. У повідомленні також вказано, що смерть повʼязана з виконанням обовʼязків військової служби, а це сповіщення є документом для звернення до РТЦК та СП з питань призначення гарантій та компенсацій.

Заявниця вказувала, що ОСОБА_3 з 25.06.1991 до дня смерті був зареєстрований за адресою, де також зареєстровані та проживають вона і її дочка ОСОБА_2 (онука померлого), яка хворіє на інсулінозалежний цукровий діабет типу І та є дитиною з інвалідністю.

Посилалася на те, що ОСОБА_3 забезпечував онуку всім необхідним для проживання. Матеріальна допомога надавалася систематично, була постійним і основним джерелом для її існування. Окрім неї та онуки, у ОСОБА_3 нікого з близьких родичів не було, а тому весь свій дохід він спрямовував на утримання онуки. Факт утримання ОСОБА_3 своєї онуки, на переконання заявниці, підтверджується укладеним між нею та батьком договором дарування належної йому квартири, показаннями свідків та довідкою Оноківської сільської ради.

28.08.2023 вона, діючи як законний представник ОСОБА_2 , звернулася із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у звʼязку із загибеллю діда. Відповіддю від 11.09.2023 її повідомлено, що особи, які перебували на утриманні загиблого військового, мають право на компенсацію лише в разі надання документа на підтвердження вказаного факту (нотаріально посвідченого правочину або рішення суду, отриманого у порядку окремого провадження).

З огляду на викладене просила суд встановити факт перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3, який загинув при виконанні обовʼязків військової служби, для подальшого отримання одноразової грошової допомоги у звʼязку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої чинним законодавством України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.11.2023 в задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.03.2024 апеляційну скаргу заявниці задоволено частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.11.2023 скасовано, заяву залишено без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення заявниці із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_3 є встановлення в судовому порядку обставин для вирішення питання реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у звʼязку із загибеллю військовослужбовця, передбачених постановою КМУ від 28.02.2022 № 168. Водночас заінтересована особа заперечує право заявниці на отримання вказаної одноразової грошової допомоги, що свідчить про наявність суперечності щодо права на отримання допомоги і здійснення заявницею в інтересах малолітньої її субʼєктивних цивільних прав.

З урахуванням наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що заява про встановлення відповідного юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення цього факту повʼязане з наступним вирішенням спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду судом у порядку позовного провадження.

Ухвалою КЦС ВС від 05.03.2025 року справу № 308/17634/23 передано на розгляд ВП ВС.

Ухвала мотивована тим, що розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, у тому числі й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів зауважила, що якщо після виникнення спору із субʼєктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.

В ухвалі зазначено, що такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обовʼязковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міністерства оборони України, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту. Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання.

З повним текстом ухвали ВП ВС від 23.04.2025 у справі № 308/17634/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126874172