Свобода вираження поглядів працівника. Стандарт захисту за статтею 10 ЄКПЛ у трудових спорах
Матеріал підготувала: Наталія Черевко, адвокат, медіатор, член Ради Комітету НААУ з питань трудового права, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ
Черевко Наталія
18.11.2026

Стаття 34 Конституції України та стаття 10 Європейської конвенції з прав людини гарантують свободу думки і слова, зокрема право одержувати та поширювати інформацію й ідеї. У трудових правовідносинах це право обмежене обов'язком працівника діяти добросовісно, зберігати конфіденційність і поважати ділову репутацію роботодавця. Спір виникає, коли працівник висловлюється про умови праці, критикує керівництво, повідомляє про порушення чи публікує власну позицію в соціальних мережах, а роботодавець відповідає дисциплінарним стягненням або звільненням.

 

Вирішуючи питання застосовності статті 10 ЄКПЛ, у справах Glasenapp v. Germany та Kosiek v. Germany (1986) ЄСПЛ виходив із того, що Конвенція не гарантує права на доступ до державної служби. Проте у справі Vogt v. Germany (Велика палата, 1995) Суд відмежував доступ до посади від втручання у права особи, яка вже працює: звільнення вчительки за членство в легальній політичній партії визнано порушенням статей 10 та 11. Відтоді санкції за висловлювання працівника Суд розглядає за статтею 10.

Втручанням визнаються також всі види відповідальності: цивільна, адміністративна або кримінальна. У справі Kharlamov v. Russia (2015) університет подав до професора позов про захист ділової репутації, у справах Bucur and Toma v. Romania (2013) та Halet v. Luxembourg (Велика палата, 2023) заявників засудили за розкриття інформації. У справі Rubins v. Latvia (2015) Суд визнав втручання встановленим, хоча формальною підставою звільнення було порушення етики, оскільки рішенню університету передували конфлікт і критичні висловлювання професора. Тому, оскаржуючи звільнення, слід аналізувати хронологію подій, листування та часовий зв'язок між критикою і санкцією.

Стаття 10 охоплює також відносини із приватним роботодавцем. У таких справах ЄСПЛ перевіряє виконання державою позитивних зобов'язань, тобто чи забезпечили національні суди справедливий баланс інтересів працівника та роботодавця (Palomo Sánchez and Others v. Spain, Велика палата, 2011).

 

Тест ЄСПЛ і межі обов'язку лояльності

Якщо втручання встановлено, Суд перевірятиме, чи передбачене воно законом, чи переслідує легітимну мету та чи є воно необхідним у демократичному суспільстві. У трудових спорах держава зазвичай посилається на захист репутації чи прав інших осіб або на запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тож справа вирішується на етапі оцінки нагальної суспільної потреби та пропорційності.

Суд неодноразово зазначав, що працівник зобов'язаний бути лояльним, стриманим і розсудливим щодо роботодавця, а для державних службовців ці вимоги суворіші (Guja v. Moldova, Велика палата, 2008). Проте, обов'язок лояльності не забороняє критикувати роботодавця чи повідомляти про порушення, а лише визначає форму і спосіб висловлювання.

 

Викривачі

Уперше Суд прямо звернувся до поняття викривання у справі Guja v. Moldova (Велика палата, 2008). Керівник прес-служби Генеральної прокуратури Молдови передав пресі два листи, що свідчили про втручання політика в кримінальне провадження, і був звільнений. Суд встановив порушення статті 10 та визначив шість критеріїв:

-         наявність альтернативних каналів повідомлення,

-         суспільний інтерес до інформації,

-         її достовірність,

-         шкода роботодавцю,

-         добросовісність працівника,

-         суворість санкції.

За цими критеріями порушення встановлено у справах Heinisch v. Germany (2011) щодо медсестри, яка подала кримінальну скаргу на недоліки догляду за пацієнтами, Bucur and Toma v. Romania щодо співробника спецслужби, засудженого за розголошення відомостей про незаконне прослуховування, та Matúz v. Hungary (2014) щодо журналіста, звільненого за книгу про цензуру на державному телебаченні.

У справі Halet v. Luxembourg працівника Pricewaterhouse Coopers оштрафували на 1000 євро за передачу журналісту податкових документів клієнтів (справа Lux Leaks). Велика палата дванадцятьма голосами проти п'яти встановила порушення та уточнила критерії Guja. Національні суди надто вузько витлумачили суспільний інтерес, хоча документи суттєво доповнили дискусію загальноєвропейського значення, і зважили суспільну користь від розкриття тільки зі шкодою роботодавцю, тоді як її слід зважувати з усіма шкідливими наслідками.

Однак добросовісності працівника для захисту недостатньо. У справі Gawlik v. Liechtenstein (2021) лікаря звільнили без попередження за кримінальну скаргу про можливу активну евтаназію в лікарні. Суд визнав його добросовісність, проте одностайно не встановив порушення, оскільки заявник не перевірив своїх підозр, хоча мав для цього можливість.

Відтак, у справах про викривання доказова позиція має охоплювати кожен критерій Guja: достовірність інформації та спроби її перевірити, використані канали повідомлення, суспільну значущість обставин і непропорційність санкції.

 

Критика роботодавця та керівництва

Критику, не пов'язану з розголошенням службової інформації, Суд оцінює за змістом, формою, контекстом і наслідками, розмежовуючи критику управлінських рішень та особисті образи.

У справі Fuentes Bobo v. Spain (2000) працівника державної телерадіокомпанії звільнили за різкі висловлювання про керівництво в радіопрограмах під час трудового конфлікту, і Суд встановив порушення з огляду на контекст і суворість санкції. У справі Palomo Sánchez and Others членів профспілки звільнили за бюлетень із карикатурою та статтями, образливими для окремих колег, і порушення не встановлено, адже профспілковий контекст не захищає особистих образ. Не встановлено порушення й у справі Langner v. Germany (2015), де працівник муніципалітету на зборах персоналу звинуватив керівника у злочинній поведінці.

Працівник може публічно захищатися від критики керівництва. У справі Marunić v. Croatia (2017) директорку комунального підприємства звільнили без попередження за відповідь у пресі на заяви голови правління, і Суд встановив порушення. У справі Rubins v. Latvia Суд п'ятьма голосами проти двох визнав, що форма листа ректору, яку університет вважав неетичною, не позбавляє завідувача кафедри конвенційного захисту, а звільнення було найсуворішою з можливих санкцій. У справі Kharlamov v. Russia Суд одностайно встановив порушення через задоволення позову університету до професора, який на конференції поставив під сумнів легітимність обрання вченої ради. Академічна свобода охоплює право критикувати управління університетом, а межі допустимої критики щодо юридичної особи ширші, ніж щодо фізичної.

 

Висловлювання поза роботою та в інтернеті

Усе більше трудових спорів виникає через висловлювання працівника у соціальних мережах чи в блозі. Такі висловлювання захищені статтею 10, навіть якщо зроблені поза робочим часом. Суд оцінює їх зв'язок із роботою, аудиторію, реальну шкоду роботодавцю та суворість санкції, і припущень про можливу шкоду тут недостатньо.

У справі Melike v. Turkey (2021) працівницю Міністерства національної освіти, яка працювала за договором, звільнили за позначки «подобається» під чужими дописами у Facebook. Суд встановив порушення, бо вона не була авторкою дописів, органи влади не пояснили, як її дії зашкодили установі, а звільнення було надмірним. У справі P. v. Poland (2025) вчителя звільнили, зокрема, за блог для дорослих із відвертими матеріалами, який він вів під псевдонімом і видалив на вимогу директора. Суд чотирма голосами проти трьох встановив порушення, і такий розподіл голосів засвідчує, що вимоги до поведінки педагогів поза роботою досі залишаються спірними.

У таких спорах доказами слугують налаштування приватності сторінки, фактична аудиторія, можливість ідентифікувати автора як працівника установи, наслідки для роботодавця, а також те, чи вимагав роботодавець видалити допис, чи попереджав працівника і чи розглядав м'якші заходи.

 

Судді, прокурори та державні службовці

Для окремих категорій працівників обов'язок стриманості сильніший, і держава має ширшу свободу розсуду. У справі Ahmed and Others v. the United Kingdom (1998) Суд не встановив порушення через обмеження політичної діяльності старших посадових осіб місцевого самоврядування, оскільки ці обмеження забезпечували політичну нейтральність служби.

Висловлювання суддів і прокурорів про судову реформу та незалежність правосуддя мають посилений захист. У справі Kudeshkina v. Russia (2009) суддю Московського міського суду позбавили повноважень після інтерв'ю, які вона дала під час виборчої кампанії до Державної думи і в яких розповіла про тиск голови суду в кримінальній справі. Суд визнав санкцію непропорційною. Порушення статті 10 встановлено також у справах Baka v. Hungary (Велика палата, 2016) та Żurek v. Poland (2022), а в цих справах і в Kövesi ще й статті 6.

Обов'язок стриманості судді випливає з вимог незалежності та безсторонності, тоді як прокурор діє в ієрархічній структурі. Попри це, у справі Kövesi v. Romania (2020) Суд визнав, що звільнення головної прокурорки Національного антикорупційного управління за критику законодавчих змін суперечить принципу незалежності прокурорів. У справі Goryaynova v. Ukraine (2020) порушення встановлено через звільнення прокурорки за відкритий лист із критикою органів прокуратури. Такі санкції породжують самоцензуру в усьому професійному середовищі, і Суд це враховує.

 

Суворість санкції

Оцінюючи пропорційність втручання у свободу вираження поглядів працівника, ЄСПЛ надає особливого значення характеру та суворості застосованої санкції. Звільнення Суд розглядає як найбільш суворий захід дисциплінарного впливу. Тому національні суди, крім підстав для притягнення працівника до відповідальності, мають з'ясувати, чи відповідало звільнення обставинам справи та чи можна було досягти легітимної мети менш обтяжливими засобами (Herbai v. Hungary).

Суд бере до уваги й умови припинення трудових відносин. Звільнення без попередження або без виплати вихідної допомоги може свідчити про надмірність заходу та посилює негативні наслідки для заявника (Heinisch v. Germany; Marunić v. Croatia; Melike v. Turkey).

Ще відчутніший стримуючий ефект мають кримінально-правові санкції. У справі Halet v. Luxembourg Велика палата визнала непропорційним навіть штраф у розмірі 1000 євро: значення має сам факт кримінального засудження та його вплив на осіб, які могли б повідомляти про суспільно значущі порушення. Отже, Суд враховує як наслідки санкції для заявника, так і її здатність спонукати інших працівників утримуватися від викриття неправомірних дій.

Відтак у спорах про звільнення за висловлювання чи повідомлення інформації, захищені статтею 10 Конвенції, доцільно окремо обґрунтовувати надмірність такої санкції. Слід з'ясувати, чи передбачали законодавство, колективний договір або внутрішні акти роботодавця альтернативні дисциплінарні заходи, як-от догану чи попередження, і чи розглядав їх роботодавець. Якщо ні, варто вимагати пояснення, чому за конкретних обставин менш суворі заходи не забезпечили б досягнення поставленої мети.

 

Висновки

Стаття 10 захищає працівника в трьох типових ситуаціях: коли він розкриває інформацію про порушення, коли критикує роботодавця або керівництво і коли висловлюється поза роботою. Для кожної з них Суд виробив свій набір критеріїв, які сходяться в одному: обов'язок лояльності має межі, і санкція має бути співмірна реальній шкоді.

Окремо слід врахувати воєнний стан. Стаття 10 не належить до прав, відступ від яких заборонено частиною другою статті 15 Конвенції, і Україна скористалася цією можливістю. У повідомленні 2022 року стаття 10 була серед статей, від яких держава відступила.

Проте дерогація не позбавляє працівника захисту. Відступ допустимий лише в тій мірі, в якій цього суворо вимагають обставини. Крім того, частина друга статті 10 і без дерогації дозволяє обмеження в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності. Тому, посилаючись на воєнний стан, держава має показати зв'язок між конкретною санкцією та безпекою. Якщо працівника звільнено за розголошення відомостей про оборону, такий зв'язок очевидний.

З огляду на принцип субсидіарності, закріплений у преамбулі Конвенції Протоколом № 15, та вимогу вичерпання національних засобів юридичного захисту (пункт 1 статті 35 Конвенції) ефективність звернення до ЄСПЛ значною мірою зумовлюється правовою позицією, сформованою на національному рівні. Скарга на порушення статті 10 має бути заявлена перед національними судами щонайменше по суті, з належним правовим обґрунтуванням і посиланням на релевантну практику Суду.