Скасування остаточних судових рішень як порушення принципу правової визначеності:
аналіз рішення у справі Vashchenko and Tretyak v. Ukraine від 12 березня 2026 року
Рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі Vashchenko and Tretyak v. Ukraine (заяви № 42489/16 та 74213/17 ) вкотре актуалізує проблему втручання у принцип остаточності судових рішень в українській правовій системі. Йдеться про ситуації, коли остаточні та обов’язкові до виконання рішення переглядаються Верховним Судом не через наявність фундаментальної помилки, а у зв’язку з формуванням нової судової практики після їх ухвалення. Така практика ставить під сумнів стабільність правовідносин і підриває довіру до правосуддя як інституції.
Фактичні обставини справи
Обставини об’єднаних заяв демонструють спільний підхід національних судів до перегляду остаточних рішень.
У першій справі заявник, який обіймав посаду судді, домігся у національних судах задоволення вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати. Вищий адміністративний суд залишив ці рішення без змін, після чого вони набули законної сили та були виконані. Згодом Державна судова адміністрація ініціювала перегляд справи, посилаючись на іншу правову позицію, сформовану у пізнішій судовій практиці. Верховний Суд задовольнив заяву про перегляд, скасував попередні рішення та відмовив у позові повністю.
У другій справі заявник був звільнений з роботи після встановлення Росією контролю над Кримом. Національні суди визнали звільнення незаконним, присудили заборгованість із заробітної плати та значну суму компенсації. Після набрання рішеннями законної сили роботодавець звернувся до Верховного Суду з заявою про перегляд, посилаючись на інше застосування норм матеріального права у подібних справах. Верховний Суд частково задовольнив заяву, скасував рішення у частині поновлення на роботі та компенсації, залишивши без змін лише виплату заборгованості по заробітній платі.
В обох випадках перегляд відбувся після того, як рішення стали остаточними, і ґрунтувався на судовій практиці, яка сформувалася пізніше.
Правова оцінка ЄСПЛ
Суд розглянув ці обставини крізь призму статті 6 Конвенції та принципу правової визначеності, який є невід’ємною складовою верховенства права. Посилаючись на усталену практику, зокрема рішення у справах Brumărescu v. Romania та Ryabykh v. Russia, Суд наголосив, що остаточні судові рішення не можуть переглядатися лише з метою досягнення іншого результату.
ЄСПЛ підкреслив, що сам факт існування різних підходів у судовій практиці не є підставою для втручання у рішення, яке вже набуло законної сили. Перегляд допускається лише за наявності виняткових обставин, пов’язаних із необхідністю виправлення помилки фундаментального характеру. У розглядуваній справі таких обставин встановлено не було.
Особливу увагу Суд приділив тому, що підставою для перегляду стала саме подальша судова практика. Такий підхід означає ретроактивне застосування нових правових позицій до вже вирішених спорів, що створює ситуацію правової невизначеності для сторін. Суд зазначив, що можливість перегляду рішень у залежності від майбутніх судових рішень є фактором, який не перебуває під контролем сторін і не може вважатися сумісним із принципом правової визначеності.
Окремо Суд оцінив ситуацію з точки зору статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Він виходив з того, що суми, присуджені остаточними судовими рішеннями, становлять «майно» у розумінні Конвенції. Відповідно, їх скасування є втручанням у право особи на мирне володіння цим майном.
У даній справі заявники або втратили присуджені їм кошти, або були поставлені під ризик такої втрати. Оскільки саме скасування рішень було визнано несумісним із принципом правової визначеності, Суд дійшов висновку, що таке втручання не відповідало вимозі законності. Це автоматично призвело до встановлення порушення статті 1 Першого протоколу.
Важливим елементом рішення є оцінка Судом процедури перегляду, яка діяла на момент подій. Суд звернув увагу, що вона дозволяла перегляд остаточних рішень у зв’язку з різним застосуванням норм матеріального права, виявленим у пізніших рішеннях судів.
ЄСПЛ підкреслив, що така конструкція сама по собі створює невизначеність, оскільки залежить від майбутніх, гіпотетичних змін у судовій практиці. У цьому контексті Суд послався на власний підхід, сформований у справі Vestra PP and Others v. Ukraine, де було встановлено, що подібна процедура не може вважатися ефективним засобом правового захисту.
Таким чином, остаточними рішеннями для цілей Конвенції визнаються саме ті рішення, які набули законної сили до подання заяви про перегляд, а не рішення, прийняті за результатами такого перегляду.
Значення рішення для національної практики
Рішення у справі Vashchenko and Tretyak v. Ukraine має суттєве значення для формування стандартів перегляду судових рішень в Україні. Воно чітко окреслює межі допустимого втручання у принцип res judicata та фактично виключає можливість перегляду рішень виключно з мотивів зміни судової практики.
З точки зору законодавчої політики, це рішення підтверджує необхідність обмеження дискреції судів у питаннях перегляду справ та приведення процесуальних механізмів у відповідність до стандартів Конвенції.