Вікторія Бучківська, суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області, викладач Львівського регіонального відділення Національної школи суддів України, провела у Вищій школі адвокатури НААУ захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Огляд актуальної судової практики Верховного Суду при застосуванні норм кримінального права (особлива частина)».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що кваліфікація злочину – це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (постанови Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 705/623/18, від 17 квітня 2019 року у справі №472/342/16-к, від 11 лютого 2021 року у справі № 462/3062/16-к).

Лектор окрему увагу під час вебінару зупинила на проблемних питаннях розмежування окремих складів злочинів:

1. Умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті:

• Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. (постанови ВСУ від 22.01.2015 у справі № 5-35кс14 та від 14 листопада 2013 року у справі № 5-46кс13);

• Вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих (постанова ВСУ від 26.06.2014р.у справі № 5-10кс14, постанова ВС від 21.06.2018 у справі № 263/8377/16-к);

• Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються як локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, так і зміст та характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених вище злочинах з матеріальним складом, які обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків (постанови ВСУ від 03.04.2014 р. у справі №5-5к/14, від 24.04.2014 р. у справі № 5-13кс14, постанова ВС від 01.03.2018 р. у справі № 720/1633/16-к.)

2. Вбивство та вбивство з необережності

Вбивство з необережності, на відміну від умисного вбивства, має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Як установили суди, характер пострілів та локалізація тілесних ушкоджень, завданих старшому лейтенантові, вказують на те, що постріли були не випадковими, а прицільними, адже здійснювалися в грудну клітину, де розташовані життєво важливі органи. Крім того, військовослужбовець продовжував стріляти, доки не досяг бажаного результату. Постріли припинив після того, як потерпілий упав на землю, що виключає можливість характеризувати дії засудженого як необережні (постанова ВС у справі № 221/6129/17 (провадження № 51-1180км19) від 04.06.2020).

3. Умисне заподіння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть та вбивство з необережності

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), судам необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій і непрямій формі (постанова ВС у справі № 125/636/20 від 16.08.2022).

4. Хуліганство та легке тілесне ушкодження

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Суд зауважив, що для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства. А за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства (Постанова від 03.07.2019 у справі № 288/1158/16-к).

5. Крадіжка та грабіж

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №520/16742/16-к, зазначив, що крадіжка визнається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, але виявлені потерпілим чи іншими особами і попри це продовженні винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж.

6. Грабіж та розбій

За загальним визначенням, розбій як злочин проти власності - це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій належить до усічених складів злочину, вважається завершеним з моменту вчинення самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт у зв`язку із посяганням на право власності - життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу. Наявність додаткового безпосереднього об`єкта дає підстави для розмежування складів злочину, як у цьому випадку - розбою та грабежу. Однією з ознак, що характеризують розбій, є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Агресивність, раптовість, небезпечність й спрямованість таких дій на подолання опору щодо особи, яка зазнала нападу, є відмінною ознакою розбою від грабежу. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілої, але й сам спосіб дії винного, що й було враховано судом першої інстанції при кваліфікації дій засудженого (Постанова від 13.12.2022 у справі №161/6426/21).

7. Стаття 191 КК та стаття 364 КК

Зловживання службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, виступає способом розкрадання чужого майна, а при зловживанні службовим становищем, відповідальність за яке передбачено статтею 364 КК, службова особа не розкрадає чуже майно, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправно отримуючи вигоду із свого службового становища, заподіює власникові майнової шкоди.

У тому разі, коли зловживання службовою особою своїм службовим становищем виступає способом розкрадання чужого майна, при якому винний незаконно вилучає та безоплатно обертає майно на свою користь чи користь третіх осіб, то такі дії утворюють спеціальний склад зловживання службовим становищем і мають кваліфікуватися за статтею 191 КК. Якщо ж службове зловживання не супроводжується розкраданням чужого майна (в будь-якій формі), не пов`язується із протиправним вилученням та безоплатним оберненням його у свою власність чи власність третіх осіб, а призводить до набуття іншої вигоди, то ці дії охоплюються диспозицією статті 364 КК (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах 5-27кс12, 5-48к13, правовий висновок викладений в постанові ВС у справі № 724/179/17 від 19.06.2018).

8. Одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК) та шахрайство (ст. 190 КК)

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, розмежовуючи одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК) та шахрайство (ст.190 КК), висловила наступне:

1. Легковірне ставлення до шахрая може ґрунтуватися на службових відносинах (начальник – підлеглий).

2. Якщо службова особа заради досягнення бажаного для себе результату використовує не свою владу або службове становище, а особисті зв’язки, дружні чи родинні стосунки з іншими, у тому числі й службовими особами, склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК, відсутній.

3. Дії службової особи, яка одержала гроші чи інші матеріальні цінності начебто для передачі іншій особі (зокрема, службовій або уповноваженій), а насправді мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не за ст. 368 КК, а за відповідною частиною ст. 190 КК як шахрайство (Постанова від 17.10.2022 у справі 686/13801/16-к).

9. Дезертирство та самовільне залишення військової частини або місця служби

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб’єктивною стороною. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства не має значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби – безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів (Постанова ВС від 01 грудня 2022 року у справі № 297/2178/2).