Проблемні аспекти дисциплінарної відповідальності суддів: національна практика та стандарти ЄСПЛ. Частина 1

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками проблемні аспекти дисциплінарної відповідальності суддів, а саме:

1. Чи є дисциплінарні проступки, визначені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», достатньо чіткими та передбачуваними.
2. Наскільки ефективним є баланс між незалежністю судді та його дисциплінарною відповідальністю в українському законодавстві.
3. Як забезпечити баланс між суддівською незалежністю та необхідністю притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за правопорушення.
4. Чи є поняття “доброчесність” чітко визначеним у національному законодавстві.
5. Які проблемні питання виникають при доведенні порушень принципів доброчесності в межах дисциплінарного провадження.

У рамках характеристики дисциплінарної відповідальності суддів акцентовано на наступному:

1. Чи є дисциплінарні проступки, визначені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», достатньо чіткими та передбачуваними

Дисциплінарні проступки, визначені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», не завжди є достатньо чіткими та передбачуваними.

ЄСПЛ у своїй практиці зазначав, що:

формулювання підстав дисциплінарної відповідальності, зокрема такі як «порушення присяги», є надто широкими та нечіткими, що дає органам влади надмірну свободу дій і створює ризик свавілля під час звільнення суддів;
відсутність передбачуваності та ясності у визначенні, які саме дії можуть кваліфікуватися як дисциплінарний проступок, суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд.

Таким чином, у національному законодавстві існує проблема нечіткості та узагальненості формулювань, що може призводити до різного тлумачення та застосування дисциплінарних норм на практиці.

2. Наскільки ефективним є баланс між незалежністю судді та його дисциплінарною відповідальністю в українському законодавстві

Законодавче регулювання:

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (розділ VI «Дисциплінарна відповідальність судді»);
Закон України «Про Вищу раду правосуддя» (глава 4 розділу ІІ «Дисциплінарне провадження щодо суддів» та статті 51–52, що визначають порядок оскарження рішень у дисциплінарній справі);
Регламент Вищої ради правосуддя, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року зі змінами.

Міжнародне регулювання:

Якщо суддя може бути притягнений до юридичної та дисциплінарної відповідальності через його рішення, тоді неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади (пункт 62 Висновку № 10 (2007) Консультативної Ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства»).
Дисциплінарне провадження має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону (пункт 69 Висновку № 1(2001) Консультативної Ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року; пункт 66 Рекомендації CM/Rec(2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року; Основоположний принцип № 4 Великої Хартії суддів (Magna Carta суддів (основні принципи), прийнятої під час 11 пленарного засідання КРЄС у Страсбурзі 17–19 листопада 2010 року).
Той факт, що рішення судді може бути переглянуто, змінено чи відмінено апеляційною і касаційною інстанціями, не може бути підставою для відкриття дисциплінарної справи щодо судді. А будь-яка спроба представників законодавчої і виконавчої влади притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за винесення конкретного рішення (якщо немає кримінального діяння чи прямого нехтування професійними суддівськими стандартами) є невиправданим втручанням у судовий процес і становить 8 пряму загрозу незалежності суддів (пункт 3 Резолюції Європейської асоціації суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року)).
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року).
Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень або вироків, уключаючи розбіжності у правовому тлумаченні між судами; або на випадки судових помилок; або на критику з боку судів (пункт 25 Рекомендацій Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії «Судове управління, відбір і підзвітність суддів» (Київ, 23–25 червня 2010 року)).

Венеційська комісія вважає, що відповідальність суддів є допустимою лише за умови свідомого (умисного або з огляду на грубу недбалість) вчинення відповідного проступку. (Висновок Венеційської комісії amicus curiae brief для Конституційного Суду Республіки Молдова про право регресу держави до суддів від 13 червня 2016 року № СDLAD(2016)015, пункт 77 (а), (в), (с)).

Тому відповідальність суддів, спричинена негативним рішенням Європейського суду з прав людини, повинна ґрунтуватися виключно на висновку національного суду про наявність умислу або грубої недбалості в діях судді.

Право на подання дисциплінарної скарги мають:

Стаття 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: 1. Право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи – через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування – через своїх керівників або представників.
Стаття 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»: 3. Повідомлення судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя іншим суддею розглядається в порядку, визначеному цим Законом для розгляду дисциплінарної скарги.

Законодавчі обмеження щодо звернення до ВРП:

Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків (ч.2 ст. 106 Закону);
Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя (ч. 4 ст. 107 Закону);
Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями (ч. 6 ст. 107 Закону).

Предметом розгляду дисциплінарного органу не може бути дисциплінарна скарга, що ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом, а також дисциплінарна скарга, суть якої зводиться лише до незгоди із судовим рішенням (п. 6 ч.1 ст. 44 та п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Баланс між незалежністю судді та дисциплінарною відповідальністю в Україні не є повністю ефективним. Незважаючи на існування законодавчих гарантій незалежності суддів, таких як заборона притягнення до відповідальності лише за зміст судового рішення, широкі та нечіткі підстави дисциплінарної відповідальності створюють ризики для незалежності суддів та порушують принцип правової визначеності.

3. Як забезпечити баланс між суддівською незалежністю та необхідністю притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за правопорушення

Забезпечення балансу між суддівською незалежністютанеобхідністю притягнення суддів до дисциплінарної відповідальностіможливе черездотримання європейських стандартів та впровадження чітких правил дисциплінарного провадження:

Недопустимість впливу на зміст судових рішень.

Дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на перегляд судових рішень, які можуть бути перевірені лише в апеляційному чи касаційному порядку.

Це прямо передбачено у Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів та у Рекомендації CM/Rec(2010)12 (п. 66).

Скасування чи зміна судового рішення не може бути автоматичною підставою для дисциплінарного покарання, окрім випадків умисного порушення закону або грубої недбалості (ч. 2 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У справі «Олександр Волков проти України» Суд визнав, що звільнення судді за «порушення присяги» без чітких критеріїв було порушенням ст. 6 Конвенції, оскільки поняття було надто широким і створювало ризик свавілля.

Відповідальність лише за умисел чи грубу недбалість.

Венеційська комісія наголошує, що притягнення судді до дисциплінарної відповідальності можливе лише за наявності свідомого (умисного) або грубо недбалого порушення.

Такий підхід дозволяє зберегти незалежність судді, виключаючи страх покарання за непопулярні рішення.

Це закріплено у Висновку Венеційської комісії CDL-AD(2016)015, пункт 77.

Неприпустимість зловживання правом на подання дисциплінарних скарг.

Ч. 4 ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забороняє використовувати дисциплінарні скарги як засіб тиску на суддів.

Також забороняється відкривати провадження за анонімними заявами та скаргами, які зводяться лише до незгоди з рішенням суду, що має бути перевірене у процесуальному порядку.

Принцип пропорційності.

Вид дисциплінарного стягнення має відповідати тяжкості вчиненого проступку.

ВП ВС у постанові від 23.01.2025 у справі № 990SCGC/19/24 наголосила, що застосування більш суворого стягнення, ніж те, що визначила дисциплінарна палата, порушує право судді на справедливий процес і створює «стримуючий ефект», який може завадити реалізації права на оскарження.

4. Чи є поняття “доброчесність” чітко визначеним у національному законодавстві

Поняття «доброчесність» у національному законодавстві не є чітко визначеним. Це створює:

ризики свавільного тлумачення,
труднощі у доведенні порушень,
неоднаковість практики ВРП.

ЄСПЛ вимагає, щоб такі оціночні поняття пояснювалися через конкретні дисциплінарні норми, інакше вони порушують ст. 6 Конвенції (справа «Волков проти України»).

Позиція ЄСПЛ у справах, пов’язаних із доброчесністю:

У рішенні «Полях та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що втручання у діяльність суддів (у тому числі звільнення за результатами перевірок доброчесності) можливе лише тоді, коли воно відповідає вимогам передбачуваності та законності.
Суд наголосив, що загальні поняття, такі як підрив довіри суспільства, повинні бути доповнені конкретними нормами національного права.

5. Які проблемні питання виникають при доведенні порушень принципів доброчесності в межах дисциплінарного провадження

1. Відсутність чіткого визначення поняття «доброчесність»:

У законодавстві України немає конкретного визначення поняття «доброчесність», воно сформульоване надто загально.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що загальні та нечіткі формулювання порушують принцип правової визначеності та створюють ризики свавільного застосування дисциплінарних норм.
У справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ визнав, що формулювання підстави звільнення за «порушення присяги» було надто розпливчастим і дозволяло органам влади надмірну свободу дій, що призводить до порушення ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд).

2. Труднощі у збиранні доказів:

Порушення принципів доброчесності часто стосуються позапроцесуальної поведінки судді, наприклад, конфлікту інтересів або таємних контактів з учасниками справи.
Такі факти важко задокументувати, а без належних доказів ВРП не може ухвалити рішення про притягнення до відповідальності.
Прикладом є справа про позапроцесуальне спілкування судді з учасником справи, зафіксована НАБУ. ВРП змінила сувору догану на подання про звільнення з посади саме через доведеність фактів за допомогою протоколів НСРД (Рішення ВРП від 31.01.2024 у справі №283/3дп/15-24).

3. Ризик зловживання дисциплінарними скаргами:

Закон (ч. 4 ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») прямо забороняє використовувати дисциплінарні скарги як засіб тиску на суддів.
Проте на практиці часто подаються необґрунтовані скарги, які не містять ознак дисциплінарного проступку.
Приклад — анонімні скарги або ті, що зводяться лише до незгоди із судовим рішенням, не можуть бути підставою для дисциплінарного провадження)

4. Відмежування дисциплінарного проступку від судової помилки:

ЄСПЛ та Венеційська комісія наголошують, що помилкові судові рішення повинні виправлятися лише через апеляційний перегляд, а не через дисциплінарне провадження.
Притягнення судді можливе тільки у разі умисного порушення закону або грубої недбалості (Висновок Венеційської комісії, CDL-AD(2016)015, пункт 77).
У національній практиці ВРП також керується цим підходом, визначаючи, чи дії судді були істотним порушенням, чи звичайною судовою помилкою.

Першоджерело - https://tinyurl.com/3bs3nyfx