Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками ЄСПЛ і Конвенцію, а саме:
1. Історія створення Європейської конвенції з прав людини.
2. Місце Європейської конвенції з прав людини в національних правових истемах та її юридична сила.
3. Принцип субсидіарності в системі захисту прав людини.
4. Позитивні та негативні зобов’язання держав за Конвенцією.
5. Загальна характеристика практики ЄСПЛ щодо України у 2025–2026 роках.
6. Релевантність та значення практики ЄСПЛ для національних судів України.
У рамках характеристики ЄСПЛ і Конвенції акцентовано на наступному:
1. Історія створення Європейської конвенції з прав людини
Європейська конвенція з прав людини сформувалася в післявоєнний період як відповідь європейських держав на необхідність створення дієвої міжнародної системи гарантування прав людини. Важливу роль у формуванні цієї концепції відіграв Герш Лаутерпахт, який обґрунтував ідею людини як самостійного суб’єкта міжнародного права. Його праця «Міжнародний білль про права людини» 1945 року стала одним із інтелектуальних підґрунть Загальної декларації прав людини та Європейської конвенції з прав людини.
Створення Ради Європи у 1949 році стало інституційною основою для формування європейської системи захисту прав людини. Серед її завдань були посилення гарантій прав і свобод людини, створення ефективних систем контролю за їх дотриманням, виявлення нових форм порушень прав людини та приниження людської гідності.
Ключовою особливістю створеної системи стало те, що міжнародний суд отримав можливість розглядати питання відповідальності держави за порушення прав людини щодо власних громадян. Саме ця ідея, сформована у працях Лаутерпахта, безпосередньо втілилася у створенні Європейського суду з прав людини.
2. Місце Європейської конвенції з прав людини в національних правових системах та її юридична сила
Європейська конвенція є міжнародним договором, стандарти якого інтегруються державами-учасницями у внутрішні правові системи. Вона встановлює мінімальні стандарти захисту прав людини, яких держави зобов’язані дотримуватися.
Для України Конвенція має особливе значення, оскільки її положення та практика ЄСПЛ повинні враховуватися національними судами під час здійснення правосуддя. При цьому практика ЄСПЛ не обмежується рішеннями, ухваленими лише щодо України. ЄСПЛ застосовує єдині підходи до тлумачення Конвенції, тому правові висновки, сформульовані у справах щодо однієї держави, можуть застосовуватися до аналогічних правовідносин в інших державах.
Отже, Конвенція та практика її тлумачення ЄСПЛ становлять складову європейського механізму захисту прав людини, а національні суди повинні забезпечувати відповідність застосування національного права конвенційним стандартам.
3. Принцип субсидіарності в системі захисту прав людини
Принцип субсидіарності означає, що первинна відповідальність за захист прав людини покладається на національні органи держави. ЄСПЛ є судовим органом останньої надії та втручається тоді, коли національна система не забезпечила належного захисту гарантованого Конвенцією права.
ЄСПЛ не є «судом четвертої інстанції». До нього не звертаються для перегляду правильності застосування національного матеріального чи процесуального права як такого. Тлумачення національного законодавства належить до компетенції національних органів держави, тоді як ЄСПЛ перевіряє дотримання державою її конвенційних зобов’язань.
Принцип субсидіарності означає також, що саме національні суди повинні першими забезпечувати права, гарантовані Конвенцією, а ЄСПЛ здійснює міжнародний контроль за дотриманням відповідних стандартів.
4. Позитивні та негативні зобов’язання держав за Конвенцією
Негативні зобов’язання полягають у необхідності держави утримуватися від порушень прав людини та неправомірного втручання в їх реалізацію. Тобто держава повинна не вчиняти дій, які безпідставно обмежують гарантовані Конвенцією права.
Позитивні зобов’язання, навпаки, вимагають від держави активних дій: держава повинна вживати необхідних заходів для забезпечення реалізації прав людини та відновлення порушених прав.
Для статей 8–11 Конвенції та статті 1 Першого протоколу характерною є наявність як гарантованого права, так і визначених умов, за яких втручання держави у це право може бути виправданим. Обмеження прав є винятком, а не правилом. Допустимість такого втручання оцінюється за «трискладовим тестом»: воно має бути здійснене згідно із законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.
5. Загальна характеристика практики ЄСПЛ щодо України у 2025–2026 роках
У 2025–2026 роках практика ЄСПЛ щодо України демонструє посилення вимог до якості національних гарантій прав людини. Основна увага Суду зосереджується не стільки на формальних порушеннях, скільки на системних недоліках функціонування державних механізмів: незалежності суду, проведенні негласних слідчих дій, забезпеченні адвокатської таємниці, ефективності розслідувань та тривалості проваджень.
У справі «Гайдашевський проти України» (Gaydashevskyy v. Ukraine, заява № 11553/21, рішення від 6 лютого 2025 року) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Апеляційний суд, скасувавши виправдання та визнавши особу винною, самостійно збирав і досліджував докази за відсутності сторони обвинувачення. Це створило враження змішування функцій судді та обвинувача й поставило під сумнів безсторонність суду.
У справі «Денисюк та інші проти України» (Denysyuk and Others v. Ukraine, 2025) Суд розглядав питання таємного стеження, прослуховування телефонів та захисту адвокатської таємниці. ЄСПЛ встановив, що українське законодавство і практика не забезпечували достатніх гарантій від зловживань під час прихованого спостереження, а втручання у приватне життя та кореспонденцію не відповідало вимозі «відповідно до закону».
У справі «Кісь та Левчук проти України» (Kis and Levchuk v. Ukraine, заява № 910/18, рішення від 9 квітня 2026 року) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 та статті 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції через неефективне розслідування нападу та неналежну перевірку можливого дискримінаційного мотиву. Суд підкреслив позитивний обов’язок держави проводити ретельне й ефективне розслідування, коли існують ознаки того, що насильство могло бути мотивоване сексуальною орієнтацією потерпілих.
У справі «Тишковець проти України» (Tyshkovets v. Ukraine, заява № 20661/23, рішення від 16 квітня 2026 року) Суд розглядав питання довічного позбавлення волі без реальної перспективи звільнення. ЄСПЛ підтвердив підхід, сформульований у справі «Петухов проти України (№ 2)»: довічне покарання повинно бути скорочуваним, тобто особа повинна мати реальну перспективу звільнення та перегляду покарання.
Отже, загальна тенденція 2025–2026 років полягає у посиленій увазі ЄСПЛ до ефективності гарантій, а не лише їх формального існування.
6. Релевантність та значення практики ЄСПЛ для національних судів України
Практика ЄСПЛ має значення для національних судів не лише тоді, коли відповідне рішення ухвалене щодо України. Практика Суду є єдиною, а його висновки, сформульовані у справах щодо одних держав, можуть застосовуватися до аналогічних обставин в інших державах. ЄСПЛ тлумачить положення Конвенції та розвиває їх відповідно до конкретних обставин справи, а це тлумачення має універсальне значення.
Водночас застосування практики ЄСПЛ має бути релевантним. Необхідно встановлювати схожість фактичних обставин, скарг або юридичних висновків. Особливу увагу потрібно приділяти фактичним обставинам, за яких Суд сформулював відповідну правову позицію, а також національному законодавству, яке регулює спірні правовідносини.
Неприпустимим є використання рішення ЄСПЛ без урахування контексту відповідної статті Конвенції, фактичних обставин справи або змісту самого правового висновку. Так само некоректними є довільне трактування цитат, застосування рішень, які стосуються принципово інших правовідносин, та надмірне або маніпулятивне посилання на практику Суду.
Тому національний суд, посилаючись на практику ЄСПЛ, повинен не просто навести цитату з рішення, а встановити релевантну норму Конвенції, фактичну та правову подібність обставин і зміст сформульованого Судом правового підходу. Саме такий підхід забезпечує правильне застосування Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела правозастосування в Україні.
Першоджерело https://lnk.ua/iyyVREpCk