Публікації лектора
Спорт та ЄКПЛ: значущі та цікаві справи
Про спорт та ЄКПЛ: значущі та цікаві справи розповіла адвокат, кандидат юридичних наук, експерт зі спортивного права, арбітр КАС, консультант з питань антидопінгу Національного Олімпійського Комітету України Ганна Бордюгова під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Бордюгова Ганна
12.06.2025

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками справи спорту та ЄКПЛ, а саме:

1. Право на життя, стаття 2.

2. Право на справедливий суд, стаття 6.

3. Право на повагу до приватного і сімейного життя, стаття 8.

4. Свобода зібрань та об'єднання, стаття 11.

5. Заборона дискримінації, стаття 14 ЄКПЛ та стаття 1 протоколу № 12.

У рамках характеристики справ спорту та ЄКПЛ акцентовано на наступному:

1. Право на життя, стаття 2

Відповідно до ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

  • Гаррісон та інші проти Сполученого Королівства (Harrison and Others v. the United Kindgdom) справа 10721/02 25 березня 2014 року (рішення щодо прийнятності скарги):

Заявники, родичі 97 уболівальників, які загинули під час давки в Хіллсборо у 1989 році, скаржилися за статтею 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини, що початкове розслідування було неадекватним і, хоча було призначено нове, їм довелося чекати понад 24 роки на адекватне розслідування, яке відповідає вимогам статті 2, причин смерті їх родичів.

Беручи до уваги зрозумілу відсутність критики заявниками швидких та ефективних заходів, вжитих різними органами влади Сполученого Королівства для подальшого розслідування смертей їхніх родичів після створення Незалежної Комісії Хіллсборо у вересні 2012 року та щодо незавершених витребування подальших доказів та розслідування, Європейський суд з прав людини визнав, що заяви слід розглядати як передчасні, і оголосив їх неприйнятними відповідно до статті 35 (критерії прийнятності) Конвенції. Суд, однак, зазначив, що якщо заявники будуть незадоволені досягнутим прогресом або, після завершення розслідування та дізнання не будуть задоволені результатом, Суд залишатиметься відкритим для подання подальших заяв до нього.

2. Право на справедливий суд, стаття 6

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

  • ФК «Мретебі» проти Грузії (FC Mretebi v. Georgia) справа 38736/04 31 липня 2007 року:

У цій справі йшлося про великі суми грошей, пов'язані з трансфером футболіста між грузинським та іноземним клубами. У цій справі Верховний Суд Грузії відмовив клубу-заявнику в звільненні від сплати судового збору і в результаті його апеляційна скарга не була розглянута. Клуб-заявник скаржився, зокрема, на те, що йому було відмовлено в доступі до суду (правосуддя). Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції, встановивши, що мала місце необґрунтована відмова у доступі до суду. Він зазначив, зокрема, що Верховний Суд не зміг забезпечити належного балансу між, з одного боку, інтересами держави у забезпеченні розумних судових зборів та, з іншого боку, інтересами заявника у відстоюванні своєї вимоги через суди.

  • Алі Різа та інші проти Туреччини (Ali Riza and Others v. Turkey) справа 30226/10 5506/16 28 січня 2020 року:

Ця справа стосувалася футбольних спорів. Заявники – професійний футболіст, троє футболістівлюбителів і футбольний рефері – стверджували, зокрема, що провадження в Арбітражному комітеті Федерації футболу Туреччини (далі – «TFF») не було незалежним і неупередженим. Вони стверджували, поміж іншого, що члени Комітету, які вирішували їхні справи, були упереджені до футбольних клубів, оскільки вони були призначені Радою директорів TFF, яка переважно складалася з колишніх членів або керівників футбольних клубів. Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції через відсутність незалежності та неупередженості TFF щодо першого та п’ятого заявників. Спір першого стосувався його контракту, а другого - його пониження в рівні суддівства. Рішення TFF у їхніх справах не підлягали судовому перегляду. Суд, зокрема, встановив, що виконавчий орган TFF, Рада директорів, яка завжди переважно складалася з членів або керівників футбольних клубів, мали занадто сильний вплив на організацію та функціонування Арбітражного комітету. Також закон про TFF не передбачав належних гарантій для захисту членів Арбітражного комітету від будь-якого зовнішнього тиску. Крім того, Суд визнав скарги трьох футболістів-любителів неприйнятними, зокрема тому, що стаття 6 Конвенції не була застосовна до їхніх справ. Нарешті, зазначивши, що справа виявила системну проблему щодо врегулювання футбольних спорів у Туреччині, Суд зазначив відповідно до статті 46 (обов’язкова сила та виконання рішень) Конвенції, що держава повинна вжити заходів для забезпечення структурної незалежності Арбітражного комітету.

  • Алі 18 Різа проти Швейцарії (Ali Riza v. Switzerland) справа 74989/11 13 липня 2021 року:

Ця справа стосувалася спору між професійним футболістом і його колишнім клубом турецької ліги «Трабзонспор». Заявник скаржився на те, що Федерація футболу Туреччини зобов’язала його відшкодувати збитки за те, що він покинув клуб без попередження до закінчення терміну дії контракту. Він звернувся до Спортивного арбітражного суду (CAS) у Лозанні, який постановив, що не має юрисдикції розглядати цю справу. Це рішення було підтримано Федеральним Верховним Судом Швейцарії. Заявник стверджував, що він не зміг подати свою справу на розгляд до безстороннього та незалежного суду і що в результаті його право на доступ до суду було порушено. Він також скаржився на те, що його не було заслухано (письмова процедура) та що принцип рівності сторін не був дотриманий у Федеральному Верховному Суді Швейцарії. Суд постановив, що порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції щодо права на доступ до суду не було. Він, зокрема, встановив, що CAS надав переконливе пояснення у детальному та обґрунтованому рішенні щодо того, чому він не зміг розглянути спір і, зокрема, чому спір не мав міжнародного елементу. Зважаючи на це, заявник звернувся до суду, який не мав юрисдикції розглядати його скаргу. Рішення Федерального Верховного Суду також містило мотиви, що стосувалися всіх підстав апеляції, висунутих заявником.

Рішення обох судів не були ані довільними, ані явно необґрунтованими. У цій справі Суд постановив, з огляду на наведені вище міркування, надзвичайно слабкий зв’язок між спором заявника та Швейцарією та специфічний характер провадження в CAS і Федеральному Верховному Суді, що обмеження права доступу до суду не було непропорційним поставленій меті, а саме - належному відправленню правосуддя та ефективності рішень національних судів. Крім того, Суд визнав неприйнятними скарги щодо непроведення слухання та стверджуваного недотримання принципу рівності сторін, постановивши, що ці скарги були явно необґрунтованими.

3. Право на повагу до приватного і сімейного життя, стаття 8

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

  • Платіні проти Швейцарії (Platini v. Switzerland) справа 526/18 11 лютого 2020 року (рішення щодо прийнятності):

Проти заявника, колишнього професійного футболіста, президента УЄФА та віце-президента ФІФА, було порушено дисциплінарне провадження щодо «надбавки» до зарплати у розмірі 2 мільйонів CHF, отриманої в 2011 році в контексті усного контракту між ним і колишнім президентом ФІФА. ФІФА відсторонила Платіні від будь-якої професійної діяльності, пов’язаної з футболом, на 6 років, а CAS, на його апеляцію, на 4 роки та знизив штраф з 80 до 60 тис. CHF. Він, зокрема, стверджував, що чотирирічне відсторонення було несумісне з його свободою здійснювати професійну діяльність. Суд визнав заяву неприйнятною. Він, зокрема, встановив, що з огляду на серйозність неправомірної поведінки, високу посаду, яку обіймав заявник у керівних органах футболу, і необхідність відновити репутацію спорту та ФІФА, санкція не здавалася надмірною чи довільною. Національні органи врахували всі інтереси під час підтвердження санкції, накладеної ФІФА, яка згодом була пом’якшена CAS. Суд також зазначив, що заявнику були надані національні інституційні та процесуальні гарантії, які дозволяли йому оскаржити рішення ФІФА та подати свої аргументи на свій захист.

  • Національна Федерація спортивних синдакатів 21 (FNASS) та інші проти Франції (+ Свобода пересування (Стаття 2 Протоколу № 4)) Fédération Nationale des Syndicats Sportifs (FNASS) and Others v. France (справа 48151/11 and 77769/13) 18 січня 2018 року:

Ця справа стосувалася вимоги до цільової групи спортивних професіоналів повідомляти про своє місцезнаходження для цілей неоголошених антидопінгових тестів. Заявники стверджували, зокрема, що механізм, який вимагав від них щоквартально подавати повну інформацію про своє місцезнаходження та зазначати для кожного дня шістдесятихвилинний проміжок часу, протягом якого вони будуть доступні для тестування, становив невиправдане втручання в їх право на повагу до їх приватного та сімейного життя та житла. Суд постановив, що не було порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя та житла) Конвенції щодо скарги 17 окремих заявників (щодо інших заявників – Суд відхилив їх скарги через неналежність (недопустимі скарги, відсутність підсудності ratione personae, згідно статті 35 Конвенції (критерії прийнятності), встановивши, що держава Франція досягла справедливого балансу між різноманітними інтересами, поставленими на карту. Зокрема, беручи до уваги вплив вимоги про повідомлення місцезнаходження на приватне життя заявників, Суд все ж дійшов висновку, що міркування суспільного інтересу, які зробили це необхідним, були особливо важливими та виправдовували обмеження, накладені на права заявників за статтею 8 Конвенції.

Суд також встановив, що скорочення або скасування відповідних зобов’язань призведе до збільшення небезпеки допінгу для здоров’я спортивних професіоналів і всіх тих, хто займається спортом, і буде суперечити європейському та міжнародному консенсусу щодо необхідності позазмагального неоголошеного тестування в рамках допінг-контролю. Друга справа стосувалася цієї ж вимоги до цільової групи спортивних професіоналів повідомляти своє місцезнаходження для цілей неоголошених антидопінгових тестів, однак тут заявники стверджували, зокрема, що вимога щодо місцезнаходження була несумісною з їхньою свободою пересування.

Суд постановив, що стаття 2 (свобода пересування) Протоколу № 4 незастосовна у цій справі, і оголосив скаргу неприйнятною як несумісну ratione materiae. Він, зокрема, зазначив, що заявники були зобов’язані повідомити Французьке антидопінгове агентство про щоденний проміжок часу тривалістю шістдесят хвилин у точному місці, де вони будуть доступні для тестування без попередження. Місце було обрано ними вільно, і це зобов’язання було скоріше втручанням у їхнє приватне життя, ніж заходом спостереження.

Суд взяв до уваги рішення національних судів не кваліфікувати вимогу про місцезнаходження як обмеження свободи пересування та розмежовувати звичайні та адміністративні суди з точки зору юрисдикції для такого тестування. Таким чином, Суд дійшов висновку, що заходи, про які йдеться, не можуть бути такими, що прирівнюється до електронного маркування, яке використовувалося як альтернатива ув’язненню або супроводжувало форму домашнього арешту. Нарешті, Суд встановив, що заявникам не було заборонено покидати країну їхнього проживання, а лише вказувати своє місцезнаходження в країні призначення для цілей тестування.

4. Свобода зібрань та об'єднання, стаття 11

Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

  • «Les Authentiks» проти Франції та «Supras Auteuil 91» проти Франції справа (“Les Authentiks” v. France and “Supras Auteuil 91” v. France), справа 4696/11 4703/11 27 жовтня 2016 року:

Ця справа стосувалася розпуску двох асоціацій уболівальників футбольної команди «Парі-Сен-Жермен» після бійки, в якій брали участь деякі з їхніх членів 28 лютого 2010 року, що призвело до смерті одного вболівальника. Асоціації-заявники стверджували, зокрема, що їх розпуск становив непропорційне втручання в їхні права на свободу зібрань і асоціацій. Суд постановив, що порушення статті 11 (свобода зібрань та асоціацій) Конвенції не було. Що стосується, зокрема, контексту, в якому було прийнято рішення щодо оскаржуваних заходів, Суд визнав, що національні органи влади виправдано вважали, що існувала «нагальна суспільна потреба» накласти різкі обмеження на групи прихильників, а саме заходи, які оскаржувалися в цьому провадженні. Отже, накази про розпуск були необхідні в демократичному суспільстві для запобігання заворушенням і злочинам. Суд також підкреслив, що асоціації з офіційною метою просування футбольного клубу були менш важливими, ніж політичні партії з точки зору демократії. Крім того, він визнав, що сфера дискреції державних органів у справах про підбурювання до насильства є особливо широкою. У зв’язку з цим та з огляду на контекст Суд дійшов висновку, що накази про розпуск можуть бути прийнятними і вважаються пропорційними поставленій меті. Суд також постановив, що у цій справі не було порушення статті 6 (право на справедливий суд).

  • Асоціація Nouvelle Des Boulogne Boys проти Франції (Association Nouvelle Des Boulogne Boys c. France) справа 6468/09 7 березня 2011 року (рішення щодо прийнятності):

Ця справа стосувалася указу прем’єр-міністра розпустити клуб вболівальників футбольної команди «Парі Сен-Жермен» (ПСЖ) після того, як вони розгорнули образливий банер на трибунах у фіналі Кубка французької ліги між командою Ланс із північно-західної Франції та ПСЖ на стадіоні «Стад де Франс» 29 березня 2008 року, який транслювався в прямому ефірі по телебаченню. Асоціація-заявник скаржилася, зокрема, на втручання в її свободу асоціацій. Суд визнав заяву неприйнятною як явно необґрунтовану. Він, зокрема, зазначив, що захід щодо розпуску становив втручання у право заявника на свободу асоціацій, яке передбачене Спортивним кодексом, але він переслідував законну мету запобігання заворушенням чи злочинам. Крім того, Суд вирішив, що злочини, в яких звинувачується асоціація-заявник, були особливо серйозними та завдавали шкоди громадському порядку. Крім того, напис на банері, розгорнутому на стадіоні «Стад де Франс» 29 березня 2008 року, був особливо образливим для певної частини населення. Отже, Суд визнав, що захід щодо розпуску був пропорційним поставленій меті.

5. Заборона дискримінації, стаття 14 ЄКПЛ та стаття 1 протоколу № 12

Згідно із ст. 14 ЄКПЛ користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

  • Неговович та інші проти Сербії (Negovanović and Others v. Serbia) справа 29907/16 25 січня 2021 року:

Ця справа стосувалася дискримінації сербської влади щодо незрячих шахістів, її власних громадян, які виграли медалі на великих міжнародних змаганнях, зокрема на Параолімпіаді з шахів для сліпих. На відміну від інших сербських спортсменів з обмеженими можливостями та зрячих шахістів, які досягли таких же чи подібних спортивних результатів, заявникам було відмовлено в певних фінансових пільгах і нагородах за їхні досягнення, а також в офіційному визнанні через почесний диплом, який, як вони стверджували, негативно вплинув на їх репутацію. Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 (загальна заборона дискримінації) Протоколу № 12 до Конвенції, встановивши, що не було об’єктивного та розумного виправдання різного ставлення до заявників на підставі їхньої інвалідності. Він зазначив, зокрема, що, незважаючи на те, що органи влади Сербії мали право зосереджуватися на найвищих спортивних досягненнях і найважливіших змаганнях у своїй системі нагород, вони не показали, чому високі нагороди, здобуті заявниками як сліпими шахістами, були менш значущими, ніж аналогічні медалі зрячих шахістів. Престиж гри чи спорту не повинен залежати від того, чи займаються ним люди з інвалідністю чи без.

Суд зазначив, що сам Указ про визнання та винагороди за спортивні досягнення, прийнятий Сербією в 2016 році, передбачав національну систему визнання та винагород, що складається з почесного диплома, довічної щомісячної грошової допомоги та одноразової грошової виплати, поставив Олімпійські та Паралімпійські ігри на один рівень по значущості, і таким чином вважав досягнення спортсменів-інвалідів та спортсменок як тих, хто заслуговує рівного визнання. Більше того, відмінність між олімпійськими та неолімпійськими видами спорту, яку сербський уряд використовував як аргумент, не мала жодного значення, оскільки шахова олімпіада для зрячих шахістів, яка була серед перелічених змагань в указі, не була жодною частиною Олімпійських чи Паралімпійських ігор.

  • Семеня проти Швейцарії (Semenya v. Switzerland) справа 10934/21 11 липня 2023 року (рішення палати) – справу передано до Великої палати в листопаді 2023 р. Заява очікує на розгляд Великої палати:

Дворазова олімпійська чемпіонка (2012, 2016) Кастер Семеня виграла апеляцію в ЄСПЛ після того, як суд визнав її дискримінованою правилами Всесвітньої асоціації легкої атлетики, які змусили її знижувати рівень тестостерону, щоб продовжувати змагатися з жінками. Семеня народилася з особливостями статевого розвитку, що означає, що рівень тестостерону у неї вище норми для жінки. У 2018 році Всесвітня асоціація легкої атлетики запровадила нові правила, згідно з якими Семеня повинна була вживати ліки (протизаплідні препарати), що знижують рівень тестостерону, якщо вона бажала брати участь у змаганнях на дистанції від 400 метрів до однієї милі. Апеляція Семені була спрямована не проти Регламенту, а проти рішення Верховного суду Швейцарії, винесеного за три роки до рішення ЄСПЛ. Уряд Швейцарії не захистив Семеню від дискримінації, коли відмовився скасувати рішення CAS, яке залишило в силі правила Всесвітньої асоціації легкої атлетики, що регулюють участь спортсменів із DSD у змаганнях з легкої атлетики на міжнародному рівні. У ЄСПЛ Семеня скаржиться на дискримінаційний характер правил Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій, які вимагають від неї вживати гормональні засоби для зниження її природного рівня тестостерону, щоб мати можливість брати участь у міжнародних змаганнях у жіночій категорії. Відмовившись від лікування, вона більше не може брати участь у міжнародних змаганнях. Заявниця стверджує, що вона була піддана дискримінаційному поводженню через її відмінності в статевому розвитку, що виражається в тому, що вона має природний вищий рівень тестостерону. Вона також скаржиться на обмежені повноваження Федерального суду Швейцарії щодо перегляду рішень CAS.

У своєму рішенні Палати від 11 липня 2023 року Суд більшістю постановив, що мало місце порушення статті 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції щодо заявниці. Палата, зокрема, зазначила, що заявниці не було надано достатніх інституційних і процесуальних гарантій у Швейцарії, які б дозволили їй ефективно розглянути її скарги, особливо тому, що її скарги стосувалися обґрунтованих і достовірних заяв про дискримінацію внаслідок підвищеного рівня тестостерону, спричиненого відмінностями статевого розвитку.

Звідси випливає, зокрема з огляду на серйозний особистий інтерес заявниці, а саме - участь у змаганнях з легкої атлетики на міжнародному рівні, а отже, і заняття своєю професією, що Швейцарія вийшла за межі вузьких дискреційних повноважень, наданих їй у цій справі, що стосувалася дискримінації за ознакою статі та статевих ознак, що вимагає «дуже вагомих причин» на своє обґрунтування. Серйозний інтерес у справі для заявниці та вузькі межі дискреції, надані державі-відповідачу, мали призвести до ретельного інституційного та процесуального перегляду, але заявниця не змогла отримати такий перегляд. Палата також постановила, що мало місце порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції стосовно статті 14 в сукупності зі статтею 8, встановивши, що національні засоби правового захисту, доступні заявниці, не можна вважати ефективними з огляду на обставини цієї справи.

6 листопада 2023 року колегія Великої Палати у складі п’яти суддів вирішила передати справу на розгляд Великої Палати. Тим часом чинні правила DSD, затверджені Всесвітньою легкоатлетичною радою в березні 2023 року, залишаться в силі.

Ознайомитися з Рішеннями ЄСПЛ за посиланням: https://tinyurl.com/ybub34yy