Маніпулювання результатами змагань (спортивне шахрайство) набуває все більшого розмаху. Одним з його видів є вживання заборонених речовин та методів (допінгу) з метою підвищення спортивного результату (покращення форми, заліковування травм), це, в переважній більшості випадків, стосується конкретних спортсменів.
Іншим видом такого шахрайства, яке набагато переважає допінг, є маніпулювання певним змаганням шляхом домовленості про його кінцевий результат заздалегідь. Як правило, не для перемоги, на відміну від допінгу, а для програшу, і стосується, у більшості випадків, цілих команд. Цей вид має два «підвиди» – спортивне маніпулювання та маніпулювання на тоталізаторі.
Спортивним є маніпулювання, коли між двома спортивними командами або спортсменами досягається угода про досягнення певного результату у змаганні, за що одна сторона отримує винагороду (грошову, матеріальну), а друга сторона – отримує право участі у міжнародних змаганнях, оскільки здобуває необхідні для турнірного становища очки, або виграє національні змагання, або не переходить у нижчу лігу, чи переходить у вищу лігу тощо. Приклад – справа САС (Міжнародний спортивний суд, Лозанна) 2010/A/2267, 2278 – 2281 ФК «Металіст» та ін. проти ФФУ.
Гра на тоталізаторі є найнебезпечнішим видом маніпулювання та націлена, насамперед, на футбольні матчі (70% усіх ставок). Також популярними у шахраїв є тенніс та крикет.
Тоталізатор є популярним – по всьому світу працює безліч букмерських контор (більшість з них легальні), багато з яких нагадують клубні бари, членом якого бути престижно. Навіть у маленьких містах Європи мешканці полюбляють проводити час у таких барах, проглядаючи спортивні змагання, смакуючи філіжанкою запашної кави. Багато років спортивний тоталізатор вважався сферою інтересів дрібних шахраїв, проте наразі це піраміда, в якій є агенти, які підкупають спортсменів та спортивних суддів; посильні, які роблять ставки та боси (наркоторгівці, работорговці, продавці зброї тощо), які використовують для цього брудні, «відмиті» на криміналі гроші. Для цих людей кримінал є буденною справою і одного разу вступивши з ними у гру, суб’єкт маніпулювання ризикує здоров’ям, життям, кар’єрою, іншими благами, якщо не погоджується на їх умови. Наприклад, були випадки вбивств президентів футбольних клубів, самогубства гравців та рефері, викрадання офіційних осіб футбольних клубів тощо. Про те, скільки спортсменів або керівників футбольних клубів опинилися за гратами не варто й говорити.
Так, щороку в середньому на спортивному тоталізаторі розігрують 750 млрд. євро, при цьому половина тільки на футболі, і 80% цієї суми саме на нелегальному тоталізаторі. До прикладу, у 2012 та у 2013 роках тільки на фінал Ліги Чемпіонів УЄФА зробили ставок приблизно по 1 млрд. євро; 70% усіх ставок припадає на Азію.
У багатьох країнах маніпулювання результатами спортивних змагань є кримінальним злочином, хоч і підпадає таке правопорушення під дію різних законів – кримінальних, спортивних, про корупцію тощо. Україна також відноситься до країн, які ухвалили спеціальній закон, адже вітчизняний футбол час від часу здригається від дотичних скандалів.
На виконання Конвенції РЄ «Проти маніпулювання спортивними змаганнями» з 2015 року діє Закон «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань», який передбачає кримінальну відповідальність за неналежний вплив на результат спортивних змагань, що карається згідно Кримінального кодексу. Закон надає повноваження спортивним федераціям самостійно проводити розслідування і встановлювати такі правопорушення у дисциплінарних провадженнях, а також право на отримання матеріалів кримінальних проваджень з метою проведення власних дисциплінарних процедур.
В УЄФА та ФІФА з 2005 р. працюють спеціальні платформи, телефон та мейл, на які у будь-який час будь-хто анонімно або відкрито може повідомити про спробу маніпулювати результатом певного матчу. При цьому, за неповідомлення про спробу маніпулювання, якщо це стане відомо УЄФА, винні караються аж до довічного відсторонення від будь-якої діяльності у футболі (незалежно від того, чи фактично вони маніпулювали результатом матчу чи ні (див. справи САС 2010/A/2172 О. проти УЄФА (рефері) – https://tinyurl.com/278utfdu; САС 2010/A/2266 Межарош та Полексіч проти УЄФА (гравці) – з рішенням можна ознайомитись англійською мовою за посиланням: https://tinyurl.com/2z8z7xtr
Також обидві організації пов’язані єдиною системою збору даних, до якої входять експерти-аналітики парі, представники правоохоронних органів, букмекерських контор, співробітники національних федерацій (integrity officers), відповідальні за збір інформації про підозрілі матчі у своїх країнах.
Так, УЄФА моніторить усі матчі, які проводить (Ліга Чемпіонів, Ліга Європи, Ліга Конференцій тощо, а також усі міжнаціональні чемпіонати – близько 3 тис. матчів щороку) та матчі усіх своїх 54 федерацій-членів (тобто, всі європейські країни – близько 30 тис.матчів щороку). Адже ставки роблять навіть у юнацьких іграх, чоловічих та жіночих змаганнях, товариських, контрольних та офіційних матчах тощо. Ставки робляться на: виграш-програш, виграш-програш з певним рахунком; на кількість голів або пенальті; на нічию; програш у першому таймі – виграш у другому; для підняття «ціни» гравця – йому «дають» забити гол тощо.
Окрім футболу, наприклад, у гольфі, ставки навіть приймаються на колір футболки гравця, у тенісі – чи вийде спортсменка на корт у шортах чи спідниці, у крикеті – скільки і яких ударів завдасть гравець, які з них будуть результативними; у плаванні та легкій атлетиці, тенісі – спортсмени виступають нижче своїх можливостей тощо.
У тенісі, до речі, також дуже розвинута система відстежування маніпуляцій, є платформа анонімних повідомлень та відмінна система розслідувань та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Підкуповуються, як правило, судді змагань або спортсмени. При цьому, у ігрових видах спорту не обов’язково про це знає уся команда, іноді це один або два гравці, або гравцям невідомо нічого і все «робить» рефері.
Бували випадки, коли спортсменам у команді отруювали воду, і вони виступали нижче своїх можливостей, самі того не знаючи – головну роль відіграв менеджер команди.
Найчастіше погоджуються на маніпулювання через гроші – з жадібності, або, наприклад, спортсмени, яким місяцями не платять зарплату, або офіційні особи клубів – якщо у клубу є фінансові проблеми і т.п. Вигода, в залежності від країни, виду спорту, рівня змагань та ліги коливається від 200 $ до 300-700 тис. $ (див. САС 2009/A/1920 ФК «Побєда», Александар Забрчанец, Ніколче Здравецкі проти УЄФА – https://tinyurl.com/mtjsdc9t, САС 2011/A/2362 Мохаммад Асіф проти Міжнародної Ради крикету – https://tinyurl.com/78zwxa68.
Отримавши інформацію про можливу маніпуляцію результату змагань, спортивна федерація проводить розслідування та орган, відповідальний за розгляд дисциплінарних справ, ухвалює відповідне рішення щодо осіб, які підпадають під його юрисдикцію. Ці рішення, як правило, оскаржуються у САС.
Окрім того, якщо у певній країні спортивне шахрайство є карним злочином, особа також притягається до кримінальної відповідальності (це позбавлення волі від 6 місяців до (в середньому) 3 років або виплата штрафів, громадські роботи).
При цьому дисциплінарне та кримінальне провадження щодо тих самих осіб є незалежними та не є несумісними (як щодо допінгу, так і щодо маніпуляцій результатами змагань).
Однак, відсутність криміналізації маніпулювання результатами змагань або спонукання до вживання допінгу впливає на можливість притягати до відповідальності осіб, які не є членами спортивних організацій, а є представниками, наприклад, організованої злочинності – на них юрисдикція спортивних дисциплінарних органів не розповсюджується. Для прикладу, можна ознайомитись зі справою спортивного лікаря Олени Дорофеєвої –https://tinyurl.com/5cv8d6c3.
Подолати (викорінити) явище маніпулювання змаганнями, як і допінг, очевидно, неможливо. Всім спортивним федераціям доцільно було б внести у свої регламенти положення, які стосувалися б маніпулювання результатами змагань – визначати чіткий перелік і склад правопорушень, як то: давання або приймання хабарів чи спонукання до цього, посередництво у цьому; виступ нижче своїх можливостей; неповідомлення про спробу або таке, що відбулося, маніпулювання результатом змагань; заборона усім спортсменам, тренерам, спортивним суддям та офіційним особам робити ставки тощо. Відповідні норми щодо допінгу вже прийняті як у вигляді спортивних, антидопінгових правил, так і законів, як на національному рівні у різних країнах, так і на міжнародному – міжнародними спортивним федераціями.
Наприклад, УЄФА постійно проводить навчання серед гравців, тренерів, рефері щодо небезпеки та наслідків маніпулювання результатами матчів. Це необхідно робити усім спортивним федераціям. УЄФА також доручив своїм членам – національним федераціям проводити таке навчння для своїх членів – гравців, тренерів, рефері.
При цьому, на прикладі УЄФА, доцільним є встановлення відсутності строку давності для притягнення до дисциплінарної відповідальності за маніпулювання результатами змагань органами спортивного правосуддя.
Із процесуальної точки зору, і як показує практика розгляду дотичних дисциплінарних справ, регламентні документи спортивних федерацій повинні містити положення щодо тягаря та стандарту доказування у таких справах, та містити перелік санкцій.
Так, САС встановив, що тягар доказування у справах щодо допінгу та маніпулювання спортивними змаганнями, якщо тільки у регламентних документах спортивної федерації не вказано інше, лежить на стороні обвинувачення, яка і повинна довести відповідні факти до межі комфортного переконання дисциплінарного органу, беручи до уваги серйозність звинувачення («to the comfortable satisfaction of the court taking into consideration the seriousness of the allegation»). Наприклад, у тенісі стандартом доказування є «наявність вагомих доказів» – «preponderance of evidence», який є нижчим від стандарту «to the comfortable satisfaction».
До речі, справа САС 2009/A/1920 ФК «Побєда» була першою, прецедентною справою САС щодо маніпулювання результатом змагання. Саме в цій справі вперше було встановлено застосовуваний стандарт доказування, визначено сторону, на якій лежить тягар доказування, були заслухані анонімізовані свідки.
САС визначив, що: «Беручи до уваги характер поведінки та надзвичайну важливість боротьби з корупцією будь-якого виду у спорті, а також маючи на увазі характер та обмежені можливості слідчих органів керівних організацій спорту у порівнянні з національними правоохоронними органами, … справи щодо маніпулювання результатами [змагань] повинні розглядатися однаково відповідно до сталої практики САС у дисциплінарних справах щодо допінгу. Тому [обвинувач] несе тягар доказування відповідних фактів до рівня комфортного переконання суду, беручи до уваги всю серйозність обвинувачення (САС 2005/A//908 пар. 6.2)».
Оцінюючі докази, дисциплінарні органи спортивних федерацій повинні брати до уваги, що корупція, за своєю природою, прихована, оскільки втягнуті особи будуть намагатися використовувати засоби ухиляння з метою забезпечення відсутності слідів їхнього злодіяння.
Стандарт «до комфортного переконання суду» є найбільш часто застосовуваним у дисциплінарних справах в силу частих серйозних наслідків визнання винним у відповідному правопорушенні. Застосування цього стандарту дозволяє забезпечити обвинуваченому право на захист у більшій мірі аніж при зазвичай застосовуваному у цивільному проваджені стандарті – «баланс можливостей» (balance of probabilities).
Дисциплінарні органи спортивних федерацій не використовують стандарт «поза усяким сумнівом» («beyond any reasonable doubt»), притаманний кримінальному провадженню, адже застосування санкцій чи дисциплінарних заходів не є реалізацією повноважень, делегованих державою, а є реалізацією права організацій на самоуправління та свободу, які засновані саме на цивільному, а не кримінальному праві.
САС, керуючись цією логікою, зазначив у ряді рішень, що: «обов’язок доказування та оцінки доказів [...] не може регулюватися, при розгляді приватно-правових випадків, концепціями, характерними для кримінального права, такими як, презумпція невинуватості, принцип «сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого» та відповідними засобами захисту, які містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» (САС 2010/A/2267, 2278 – 2281 ФК «Металіст» та ін. проти ФФУ, пар. 730.
Як ідея на майбутнє, на прикладі ВАДА, можна було б розвинути діяльність Міжнародного центру з безпеки спорту (International Centre for Sport security), або створити єдину нову всесвітню організацію, яка б розробила «парасольковий» документ на кшталт Кодексу ВАДА, у якому були б викладені усі засади та принципи боротьби з маніпулюванням результатами спортивних змагань, а національним законодавцям, по аналогії з допінгом, необхідно почати впроваджувати зміни у національне законодавство і визнавати спортивне шахрайство кримінальним злочином – так, Резолюція Європарламенту від 14.03.2013 р. і Конвенції РЄ «Проти маніпулювання спортивними змаганнями» («The Macolin convention», ухвалена 18 вересня 2014 р.) стосується проблеми договірних матчів у футболі та інших видах спорту, що, власне, вже і є початковим кроком до побудови системи боротьби з цим явищем на тих же засадах, як і з вживанням допінгу та подальшого ухвалення міжнародних конвенцій про боротьбу з цим явищем.