Право Європейського Союзу безпосередньо впливає на національне законодавство держав-членів, зобов’язуючи їх імплементувати спільні стандарти у внутрішні правові системи. Закон Кіпру про біженців (Refugee Law 2026/Ο περί Προσφύγων Νόμος του 2026), що набрав чинності 12 червня 2026 року, свідчить саме такий процес: він приводить національне регулювання у відповідність до права ЄС у сфері міжнародного захисту. Ухваливши цей акт, Кіпр успішно завершив ключову міграційну реформу, яка оновлює правила розгляду заяв про міжнародний захист і гармонійно інтегрує європейську систему в національне законодавство. Це створює надійну правову основу для повноцінного доступу держави до механізмів солідарності, технічної допомоги та оперативної підтримки Європейського Союзу.
Зокрема, цей законодавчий акт забезпечує синхронізацію кіпрського права із загальноєвропейським Пактом про міграцію та притулок (Pact on Migration and Asylum) — комплексом правових інструментів, що формують сучасну та ефективну систему управління міграцією, надання притулку й охорони зовнішніх кордонів ЄС. Закон запроваджує нові правила, спрямовані на зміцнення операційної спроможності Республіки Кіпр щодо боротьби з міграційним тиском, а також на спрощення та прискорення процедур надання притулку. Зокрема, процес перевірки та обстеження громадян у Центрах скринінгу, прийому та ідентифікації запроваджено з метою ефективнішого прикордонного спостереження та запобігання ризикам, які можуть вплинути на внутрішню безпеку та громадський порядок Республіки Кіпр. Крім того, передбачається надати пріоритет розгляду запитів на міжнародний захист та запровадити процедуру надання притулку на кордонах з метою швидшої обробки запитів на міжнародний захист, а також швидшого опрацювання процедур повернення. У Законі також наголошується на створенні належних умов прийому для шукачів міжнародного захисту, що відповідає міжнародним та європейським зобов’язанням Республіки Кіпр. Крім того, запроваджуються нові положення, які надають Республіці Кіпр правові інструменти для вирішення кризових ситуацій та форс-мажорних обставин, з метою забезпечення належного функціонування національної системи надання притулку.
Ці загальні механізми напряму стосуються й українців, які сьогодні перебувають на острові під тимчасовим захистом. Тимчасовий захист для громадян України продовжено до 4 березня 2027 року. Ті, хто вже має цей статус, зберігають повний доступ до права на проживання, працю, медичну допомогу, соціальні послуги й освіту для дітей — без необхідності подавати нову заяву. Водночас новий закон запроваджує сучасну, впорядковану та прозору систему розгляду заяв українців про міжнародний захист, відкриваючи нові можливості для тих, хто планує довгострокове перебування на острові. Це підкреслює важливість завчасної підготовки до переходу на національні форми резидентства: вивчення мови, легалізація документів, набуття місцевого досвіду. Держава послідовно створює умови для того, щоб українці могли будувати своє життя на Кіпрі на стабільній та передбачуваній правовій основі.
Ключові підходи Закону:
1. Прикордонний скринінг і сучасні технології. Закон запроваджує прогресивний прикордонний скринінг та ідентифікацію заявників із використанням автоматизованого сканування обличчя та відбитків пальців у міжнародних аеропортах Ларнаки та Пафосу. Цей процес органічно інтегрується з Європейською системою в’їзду/виїзду (EES) — автоматизованою централізованою базою даних, яка повністю замінює традиційні штампи в паспортах на цифрове відстеження перетину кордону. При наступних перетинах кордону процедура стає значно швидшою завдяки автоматичному зіставленню біометричних даних із наявним цифровим профілем, у якому зафіксовано дату, час і місце в’їзду/виїзду. Ці нововведення, доповнені розширенням бази даних Eurodac, забезпечують надійну ідентифікацію.
2. Експрес-процедури з біометрією у прикордонних центрах. Закон передбачає, що заяви про міжнародний захист розглядаються у спеціалізованих Центрах скринінгу, прийому та ідентифікації, які розташовуються безпосередньо у місцях перетину кордону з активним застосуванням біометрії, експрес-інтерв’ю, аудіозаписом та пріоритетним порядком для окремих категорій. Закон також формалізує цифрову комунікацію з заявниками, зокрема через електронну пошту, що істотно скорочує строки розгляду справ і сприяє оперативному прийняттю рішень. Важливо, що Служба притулку інформує заявників про організації або групи осіб, які надають спеціалізовану правову допомогу та представництво, включаючи інформацію про організації або групи осіб, які надають таку правову допомогу та представництво безкоштовно, а також про організації, які можуть допомогти заявникам або інформувати їх про існуючі умови прийому, включаючи медичну допомогу.
3. Праця і професійне навчання. Особи, які користуються тимчасовим захистом, мають право протягом періоду, що не перевищує періоду надання тимчасового захисту: займатися оплачуваною або самозайнятою діяльністю відповідно до будь-якого законодавства Республіки, що застосовується до відповідної професії, та відповідно до Закону про іноземців та імміграцію; доступ до відповідного житла для їхнього перебування: розуміється, що у разі відсутності можливості доступу до відповідного житла відповідно до положень цього пункту, таким особам надається фінансова допомога, достатня для забезпечення такого житла; отримання необхідної підтримки у питаннях соціальної допомоги та існування, коли вони не мають достатніх ресурсів; доступ до медичної допомоги, яка включає принаймні першу медичну допомогу та необхідне лікування захворювань; доступ до необхідної медичної або іншої допомоги, якщо вони мають особливі потреби, зокрема неповнолітні без супроводу або особи, які зазнали катувань, зґвалтування чи інших серйозних форм психічного, фізичного чи сексуального насильства. Особи, які користуються тимчасовим захистом і не досягли вісімнадцятого року, мають доступ до державної системи освіти на тих самих умовах, що й громадяни Республіки. Дорослі особи, які користуються тимчасовим захистом, мають доступ до загальної системи освіти, що застосовується до дорослих у Республіці.
4. Захист вразливих категорій. Закон значно посилює гарантії для неповнолітніх та інших вразливих осіб, усуваючи попередні прогалини в законодавстві. У випадку неповнолітніх, органи скринінгу надають підтримку у зручний для дітей та відповідно до їхнього віку спосіб персоналом, навченим та спеціалізованим на роботі з неповнолітніми, у співпраці з Директором Служби соціального забезпечення. Особлива увага приділяється виявленню вразливостей на етапі скринінгу, експрес-процедури з біометрією у прикордонних центрах де забезпечуються спеціальні умови прийому та індивідуальний підхід до дітей й осіб із особливими потребами, що відповідає найвищим стандартам міжнародного гуманітарного права.
5. Сімейне возз’єднання. Закон чітко врегульовує ситуації, коли сім’я формується вже після прибуття на Кіпр або після отримання статусу захисту. Це створює більш гуманні та гнучкі умови для збереження сімейних зв’язків, що є фундаментальним елементом успішної інтеграції.
6. Незалежний моніторинг. Уповноважений з адміністрування та захисту прав людини діє як незалежний механізм моніторингу основних прав стосовно перевірки відповідно до статті 10 Регламенту (ЄС) 2024/1356 та з метою його імплементації. Уповноважений з адміністрування та захисту прав людини також функціонує як незалежний механізм моніторингу основних прав стосовно процедури надання притулку на кордонах, як передбачено статтею 108 цього Закону на виконання Регламенту (ЄС) 2024/1348.
7. Репатріація та заходи після закінчення терміну тимчасового захисту. Служба притулку вживає всіх необхідних заходів для забезпечення добровільної репатріації осіб, які користуються тимчасовим захистом або чий тимчасовий захист закінчився, а Республіка забезпечує репатріацію таких осіб з дотриманням поваги до людської гідності. Служба притулку надає особам, які бажають добровільної репатріації, всю необхідну інформацію щодо ситуації в їхній країні походження, щоб вони могли бути повністю усвідомленими щодо наслідків запланованої репатріації, і з цією метою може рекомендувати надання можливості ознайомлювальних візитів до країни походження.
Таким чином, Закон наочно демонструє синхронізацію національного законодавства з правовим порядком Європейського Союзу, пряму дію європейських регламентів (2024/1356, 2024/1348) у внутрішньому праві держави-члена та значення інституційного нагляду за дотриманням прав людини — саме ті механізми, якими Україна оволодіватиме на шляху до членства в ЄС.