Вікторія Поліщук
адвокат, лектор Вищої школи адвокатури НААУ,
член Комітету з питань медіації НААУ,
медіатор, викладач та дослідник медіації

18 березня 2020 року Президент України підписав Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) № 3219 (надалі – Закон № 3219). Для роботодавців Закон № 3219, з-поміж іншого, передбачає наступне:

— термін перебування у відпустці без збереження заробітної не включається у загальний строк, який надається для відпусток без збереження заробітної плати;
— роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.

Разом з тим, Закон № 3219 не надав повноважень роботодавцям звільняти працівників без будь-яких правових підстав. Окрім того, роботодавці мають розуміти і про наслідки примусу працівників писати заяви про звільнення за власним бажанням або за угодою сторін.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26 жовтня 2016 року по справі № 6-1269цс16 висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення. 11 липня 2018 року Верховний Суд у справі №821/761/17 також підтвердив цю позицію і зазначив, що волевиявлення — це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій.

Передбачена пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк, і саме з цих підстав таке волевиявлення з боку власника може виходити лише від тих осіб, які уповноважені приймати на роботу і звільняти працівників. Звільнення за угодою сторін також містить складнощі. Міністерство соціальної політики України у листі № 60/06/186-14 від 04 квітня 2014 року зазначило, що звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Для припинення трудового договору за угодою сторін необхідно, щоб було взаємне волевиявлення сторін. Окрім того, Верховний Суд України у постанові від 26 жовтня 2016 року по справі № 6-1269цс16 наголосив, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з’ясувати:

— чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;
— чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення;
— чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін?

Відсутність згоди працівника на своє звільнення та примушування до написання заяви про звільнення за власним бажанням або за угодою сторін можуть стати наслідком звернення працівника до суду із позовною заявою про «незаконність свого звільнення» шляхом поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також працівник може написати звернення до Державної служби України з питань праці або написати заяву в поліцію за статтею 172 Кримінального кодексу України (грубе порушення законодавства про працю). Важливо розуміти, що працівники мають змогу зафіксувати факт примушування до написання заяви про своє звільнення за власним бажанням або за угодою сторін, що стане доказом для суду та для компетентних органів. Більше того, таке звільнення може негативно сказатися і на діловій репутації роботодавців, адже працівник не позбавлений можливості написати відповідну інформацію в засобах масової інформації або в соціальних мережах.